Суть нездійсненності проявлення суб’єктивності як самототожної в горизонталі міжособистісної комунікації, відстороненої від її вертикалі. Прояв межі осягнення особистісності у персонально-суб’єктному саморозкритті. Визначення трансцендентності знання.
При низкой оригинальности работы "Філософський дискурс сучасності в пошуках справжності суб’єктного: епістемологічні передумови нововідкриття метафізики особистості", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Дніпровський національний університет імені Олеся ГончараСучасна стадія розвитку новітньої філософської думки, самовизначе-на як «afterpostmodemism», характеризується дистанціюванням від класики постмодернізму, обумовленим переорієнтацією постнекласичної філософії із критики раціоналізму, заснованої на деконструкції його метафізичних та феноменологічних побудов, на обгрунтування етики комунікації. Дерріда, проявився, насамперед, у здійсненому ним доведенні ілюзорності досвіду трансцендування до єдиної першооснови буття, визначеної раціоналізмом як розумоосяжна. Зберігши орієнтацію на раціоналістичне ототожнення її із трансцендентним формотворним началом ratio, деррідіанські «практики деконструкції» не розгорнулись у спростування «онтологічних доказів» цієї співвіднесеності, а перевели її осмислення в семіотичну сферу, де варіативність спроб означення «Першопізнаного» стала підгрунтям для ствердження відсутності Його як «трансцендентального означеного» у процесі смислопородження, а відтак - і в людському існуванні, охарактеризованому як «очікування іншого» [6]. Відтак декларації «неможливості єдиного дзеркала світу», в яких вона постала доказом «хиткості» раціонально доведеної ідентичності «я», змінюються заявками на виявлення можливостей становлення його як самототожного у спілкуванні з «іншими», що в орієнтації на визначення етичного підґрунтя інтерперсональної взаємодії виходить за рамки протиставлення концептів тотожності і відмінності, сформованого у процесі історичного перетворення структур раціоналістичного мислення. При осмисленні етики спілкування, сприйнятої в її первинності щодо знання, як основної передумови формування самототожної субєктивності феноменологічна редукція стає способом розкриття її здатності до трансцендування, що виявляє його рубіж, на якому духовність людської особи, визначена мірою її причетності до Творця, усвідомлюється як трансцендентність пізнання.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
