Філософська та сучасна герменевтика - Реферат

Можливість варіативної інтерпретації, конфліктності понять, розуміння та тлумачення буття стало особливо важливим в сучасному світі. Останнім часом чіткіше окреслюється глобальність та масштабність проблеми розуміння між людьми, країнами, протилежними системами, а також усвідомлення майбутнього розвитку всесвіту, а саме людської цивілізації. Темою реферату обрано філософську герменевтику, тому що нині, як ніколи найактуальніше місце направлень філософії посідає філософська герменевтика.Для початку розглянемо саме поняття герменевтика (нім Hermeneutik, англ. hermeneutics, фр. hermeneutique, від грец. hermeneutikos: пояснюю, тлумачу) порівняно з іншими поняттями наділене власною семантичною й функціональною специфікою. У первісному значенні воно стосується мистецтва тлумачення божественної волі, у вужчому - наукової діяльності, повязаної з дослідженням, розумінням та інтерпретацією філологічних, філософських, історичних, правничих, релігійних тощо текстів, має свої різновиди: переклад (досвід іншого, перенесення його на власну мову), реконструкція (відтворення пошуково-істинного сенсу або ситуації його виникнення), діалог (формування нового сенсу відповідно до наявного). Етимологія поняття повязана з Іменем давньогрецького бога Гермеса, який не лише правив за інформаційний канал між Олімпом та земним світом, а й навчив людей трактувати отримані ними божественні повідомлення. Спочатку існувала як мистецтво розуміння тексту, як прийоми інтерпретації текстів[6].Мартін Хайдеґґер вважав герменевтику методом пізнання, тісно повязуючи мову і розуміння. Виникає проблема кола розуміння: явища знаходять сенс, коли ми їх усвідомлюємо, можемо висловити за допомогою мови. Розуміння - це вопрошеніе буття, тобто ми запитуємо буття, представлене мовою, і розуміння його значення. Герменевтика звязала проблеми: буття, мислення, мова. Мало-помалу філософи стали відмовлятися від рамок "ніщо-людина" і поставили в центр своїх досліджень "буття людини у світі", скорочено "буття-в-світі", де два дефіса покликані відобразити єдність людини і світу.В античності герменевтикою називалося мистецтво розяснення перекладу, тлумачення. Рівним чином в епоху еллінізму герменевтів називали тлумачів повідомлень, зміст яких був закритий для непосвячених, будь то поеми Гомера або вислови оракулів. У відомому трактаті Аристотеля "Про тлумачення" взагалі не йдеться про "герменевтиці" в якому-небудь із значень цього слова, а розглядаються логічні структури судження. Однак головна причина відсутності герменевтики як самостійної галузі знання полягала в тому, що в цей період не було розроблено практики тлумачення, з одного боку, і його методів, - з іншого. Термінологічний апарат герменевтики складається з понять "розуміння", "інтерпретація" (тлумачення, трактування), "сенс", "істина", "герменевтичне коло", "горизонт очікування" тощо.В античній філології та філософії герменевтику пов"язували з трактуванням віщувань піфій та художніх текстів, передусім "Іліади" й "Одіссеї" Гомера, чим займалися, зокрема, вчені Александрійської школи. Проте вона не стала літературною, найповніше розкрила свої можливості в християнській екзегетиці (від грец. eksegesis: тлумачення), яка проявляла індиферентне ставлення до письменства, та особливо у філософії, яка спорадично зверталася до художніх текстів, аби проілюструвати свої положення і концепції. На теренах Київської Русі екзегетика набула поширення разом з патристикою й гомілетикою у листах преподобного Феодосія Печерського, у "Слові про Закон та Благодать" митрополита Іларіона, особливо у "книжника і філософа, якого раніше не бувало в Руській землі" Клима Смолятича - автора фрагментарно збереженого "Послання" смоленському пресвітеру Хомі, де на прикладі інтерпретації сюжету про самаритянку, асоційовану з людською душею, мовилося про потребу віднаходити божественну істину через "силу слова", наголошувалося на відмінних шляхах її осягнення: один з них благодатний, відомий лише апостолам - свідкам діянь Ісуса Христа, яким немає потреби тлумачити його притчі, інший - приточнищ що вимагає екзегетичного втаємничення, доступного християнським подвижникам [4]. На погляд дослідника, адекватний аналіз художнього твору можливий завдяки розумінню духовного світу його автора (ініціатора), входженню в його внутрішній світ, що вимагає від інтерпретатора неабиякої конгеніальності (від лат. соп: префікс, означає об"єднання, спільність, сумісність, genius: дух), тобто здатності глибше і точніше проникати в текст, ніж його усвідомлює автор. При цьому розуміння стає незавершеною діяльністю, підхопленою хвилями ненастанної циркуляції з постійним поверненням від цілого до частин, від частин до цілого, сприяючи поглибленню осягнення особливого, вбачаючи в цілому запоруку єдності розмаїття.Отже, герменевтика, можна сказати, вперше виявила співвідношення частини і

Зміст

Вступ

1. Герменевтика як теорія й інструмент розуміння тексту

1.1 Сутність поняття герменевтика

1.2 Філософська та сучасна герменевтика

2. Філософська герменевтика

2.1 Становлення герменевтики

2.2 Теорія тлумачення, як пошук істини

Висновки

Список використаних джерел