Філософська компаративістика: філософсько-методологічні засади - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наукРобота виконана на кафедрі теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ Науковий консультант доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Козюбра Микола Іванович, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри державно-правових наук Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Козловський Антон Антонович, Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, завідувач кафедри теорії та історії держави і права доктор юридичних наук, доцент Луць Людмила Андріївна, Львівський національний університет ім. Івана Франка, професор кафедри історії та теорії держави і права доктор юридичних наук, професор Максимов Сергій Іванович, Національна юридична академія України ім.Поза увагою вчених, як правило, залишалися теоретичні та методологічні проблеми порівняльно-правових досліджень, їх міждисциплінарні звязки з іншими соціально-гуманітарними науками, формування спільних для них світоглядних та філософських підвалин. Численні спроби проведення порівняльно-правових досліджень без їх достатнього філософського та наукознавчого осмислення призвели до переважної інтерпретації порівняльного правознавства як порівняльно-правового методу, вивчення окремих аспектів розвитку правових сімей (кіл, типів, класів), їх співвідношення між собою або з міжнародним правом, “розпорошення” за окремими юридичними науковими дисциплінами. В Україні відновлюється інтерес до порівняльного правознавства, що викликає необхідність вивчення традицій вітчизняних порівняльно-правових досліджень, досвіду їх організації і здійснення в інших країнах, з урахуванням тенденцій розвитку юридичної науки й правової реальності в епоху постмодерну. Звернення до концепту компаративістики можна визначити як одну з особливостей сучасного стану соціально-гуманітарних наук та їх методології, зокрема: - спроби концептуалізації компаративістики як сфери соціально-гуманітарних досліджень та її методології були здійснені: Г. Проте, незважаючи на давні традиції проведення порівняльних досліджень у правознавстві та інших соціально-гуманітарних науках, можна константувати таке: лише в окремих науках зроблено перші спроби осмислення компаративістики як сфери міждисциплінарних соціально-гуманітарних досліджень; не існує загальновизнаної концепції порівняльного правознавства, натомість спостерігається плюралізм підходів до його інтерпретації, не досліджено форми звязків зі спорідненими юридичними та соціально-гуманітарними науками; не розроблено філософські засади порівняльного правознавства; багатьма вченими відзначається необхідність вдосконалення методології порівняльного правознавства, зокрема на засадах постнекласичної науки; не визначено особливості порівняльно-правових досліджень у контексті постмодерну, глобалізації і плюралізації права, його “неуніверсальності”, зростання значущості інших соціальних регуляторів; потребують подальших досліджень особливості вітчизняного порівняльного правознавства.У розділі 1 “Історіографія компаративних правових досліджень”, який складається з чотирьох підрозділів, здійснено дослідження існуючих в історії юридичної науки підходів до концептуалізації порівняльного правознавства, зясовано особливості його розвитку та інтерпретацій у різних країнах та Україні зокрема, визначено сучасні проблеми, методологічні шляхи їх розвязання. Зазначаючи, що особливості правового розвитку України наклали свій відбиток на виникнення і становлення порівняльно-правових досліджень, які здебільшого здійснювалися в напрямі запозичення правового досвіду європейських країн, формування соціалістичного права, інтеграції в міжнародний та європейський правовий простір, автор підкреслює спрямованість порівняльно-правових досліджень в Україні на вивчення насамперед спільного з іншими країнами, ніж на використання порівняльно-правової методології для дослідження “унікальності”, “своєрідності”, “самобутності” української правової культури, її “внеску” та впливу на інтерпретації “загальновизнаних правових ідеалів і норм” та правові культури інших країн. Зазначаючи, що філософське, теоретичне та методологічне осмислення історії та сучасного стану порівняльного правознавства свідчать про обмеженість гносеологічних можливостей інтерпретації порівняльного правознавства як науки, методу чи науки про метод, автор розглядає проблематику юридичної компаративістики в контексті наукознавства, філософії науки та філософії права.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ