Філософська антропологія як особливий різновид філософування – антропологізм. Системне представлення антропології в культурі та методи застосування атрибутивного і реляційного синтезів. Системоутворюючі та методологічні властивості наук про людину.
Аннотация к работе
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукОфіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Івакін Олексій Аркадійович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри філософії кандидат філософських наук, доцент Левченко Віктор Леонідович, Одеський національний політехнічний університет доцент кафедри філософії і методології науки З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського національного університету імені І.І. Новизна дослідження полягає в обґрунтуванні тези про філософську антропологію як методологію синтезу знань про людину, відокремленні концептуальних засад цього синтезу. Системне представлення антропології в культурі досягається послідовним застосуванням атрибутивного і реляційного синтезів: в рамках атрибутивного синтезу ідеї філософської антропології (філософський образ “конкретного субєкта”) стають системоутворюючими властивостями наук про людину; в рамках реляційного синтезу методологічні принципи філософської антропології одержують поширення в науках про людину. Антропологизм отражает идеалы постклассической науки, тогда как методологизм - идеалы классической рациональности, в результате чего он приложим к идеализированному миру теоретизма, где господствуют абстракции сознания вообще и происходит отвлечение от важных особенностей человеческой личности, ее жизнедеятельности, социально-культурной, исторической обусловленности.Філософська антропологія, у якій людина є вихідним пунктом і головним обєктом філософування, була обрана в дисертації як сучасна парадигма філософського розуміння людини, людського буття і методологічна основа для синтезу знань про людину. Протягом останнього століття у рамках наук про людину сконцентрувався найбагатший емпіричний і теоретичний матеріал. Аналіз ситуації, яка склалася в науках про людину, особливо важливий сьогодні, коли наука переходить у новий вимір - постнекласичний. Неминуче виникає питання: чи вичерпав свій евристичний потенціал принцип цілісності людини, суспільства і культури? Мета дисертації - дослідити філософську антропологію як методологію синтезу знань про людину.У першому розділі “Різноманітність форм конституювання філософської антропології” виявлено спектр стратегій філософського дослідження природи людини, представлений історичний огляд відносин філософії й антропології. Порівняльний аналіз філософських концепцій людини дозволив конкретизувати, використання яких філософсько-антропологічних ідей і принципів в сучасних науках про людину є доцільним. У випадку з практичними науками мова йде переважно про знання в чистому вигляді, з раціональними критеріями і справжніми аргументами; мова йде про знання, істинність якого не залежить від моральних якостей і прагнення дослідника, і одночасно про знання, останнє втілення якого знаходиться не в ньому самому, але його варто шукати в діях і вчинках. В першому параграфі “Формування антропологічного підходу до проблеми людини у межах класичної філософії” пропонується аналіз того, як філософська антропологія XVII-XVIII століть шукає відповіді на питання: чи можлива наукова метафізика, що спирається на історичний досвід у науці, у межах якої враховується питання про природу людини? У другому параграфі “Пошук нового визначення людини у контексті некласичного мислення” проаналізовані некласичні інтерпретації проблеми людини та методології її дослідження, для яких характерна відмова шукати сутність людини.Дисертаційне дослідження методологічних аспектів філософської антропології дозволило дійти наукових і практичних результатів. Аналіз методологічних можливостей філософської антропології в системі знань про людину надав можливість систематизувати історико-філософський матеріал, окреслити специфіку взаємодії філософського та конкретно-наукового дискурсу на матеріалі антропології і розкрити механізм створення цілісного знання про людину. Були визначені історичні форми філософської антропології, кожна з яких породжує певну традицію мислення про людину як історично конкретний спосіб постановки проблеми людини. Уточнення ролі поняття “природа людини” в філософії, дозволило визначити його роль для наук про людину: це регулятивне для них поняття. Оскільки філософська антропологія має свою специфічну концептуальну структуру, має сенс питання про методологічну роль філософської антропології по відношенню до універсуму філософського знання про людину.