Філософська антропологія як методологія синтезу знань про людину - Автореферат

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукОфіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Івакін Олексій Аркадійович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри філософії кандидат філософських наук, доцент Левченко Віктор Леонідович, Одеський національний політехнічний університет доцент кафедри філософії і методології науки З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського національного університету імені І.І. Новизна дослідження полягає в обґрунтуванні тези про філософську антропологію як методологію синтезу знань про людину, відокремленні концептуальних засад цього синтезу. Системне представлення антропології в культурі досягається послідовним застосуванням атрибутивного і реляційного синтезів: в рамках атрибутивного синтезу ідеї філософської антропології (філософський образ “конкретного субєкта”) стають системоутворюючими властивостями наук про людину; в рамках реляційного синтезу методологічні принципи філософської антропології одержують поширення в науках про людину. Антропологизм отражает идеалы постклассической науки, тогда как методологизм - идеалы классической рациональности, в результате чего он приложим к идеализированному миру теоретизма, где господствуют абстракции сознания вообще и происходит отвлечение от важных особенностей человеческой личности, ее жизнедеятельности, социально-культурной, исторической обусловленности.Філософська антропологія, у якій людина є вихідним пунктом і головним обєктом філософування, була обрана в дисертації як сучасна парадигма філософського розуміння людини, людського буття і методологічна основа для синтезу знань про людину. Протягом останнього століття у рамках наук про людину сконцентрувався найбагатший емпіричний і теоретичний матеріал. Аналіз ситуації, яка склалася в науках про людину, особливо важливий сьогодні, коли наука переходить у новий вимір - постнекласичний. Неминуче виникає питання: чи вичерпав свій евристичний потенціал принцип цілісності людини, суспільства і культури? Мета дисертації - дослідити філософську антропологію як методологію синтезу знань про людину.У першому розділі “Різноманітність форм конституювання філософської антропології” виявлено спектр стратегій філософського дослідження природи людини, представлений історичний огляд відносин філософії й антропології. Порівняльний аналіз філософських концепцій людини дозволив конкретизувати, використання яких філософсько-антропологічних ідей і принципів в сучасних науках про людину є доцільним. У випадку з практичними науками мова йде переважно про знання в чистому вигляді, з раціональними критеріями і справжніми аргументами; мова йде про знання, істинність якого не залежить від моральних якостей і прагнення дослідника, і одночасно про знання, останнє втілення якого знаходиться не в ньому самому, але його варто шукати в діях і вчинках. В першому параграфі “Формування антропологічного підходу до проблеми людини у межах класичної філософії” пропонується аналіз того, як філософська антропологія XVII-XVIII століть шукає відповіді на питання: чи можлива наукова метафізика, що спирається на історичний досвід у науці, у межах якої враховується питання про природу людини? У другому параграфі “Пошук нового визначення людини у контексті некласичного мислення” проаналізовані некласичні інтерпретації проблеми людини та методології її дослідження, для яких характерна відмова шукати сутність людини.Дисертаційне дослідження методологічних аспектів філософської антропології дозволило дійти наукових і практичних результатів. Аналіз методологічних можливостей філософської антропології в системі знань про людину надав можливість систематизувати історико-філософський матеріал, окреслити специфіку взаємодії філософського та конкретно-наукового дискурсу на матеріалі антропології і розкрити механізм створення цілісного знання про людину. Були визначені історичні форми філософської антропології, кожна з яких породжує певну традицію мислення про людину як історично конкретний спосіб постановки проблеми людини. Уточнення ролі поняття “природа людини” в філософії, дозволило визначити його роль для наук про людину: це регулятивне для них поняття. Оскільки філософська антропологія має свою специфічну концептуальну структуру, має сенс питання про методологічну роль філософської антропології по відношенню до універсуму філософського знання про людину.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ