Характеристика релігійних та філософських аспектів проблеми діалогу на матеріалах творчості Мартіна Бубера та Михайла Бахтіна. Методологічні засади проблеми діалогу у західноєвропейській філософській традиції від доби Античності до початку XX століття.
При низкой оригинальности работы "Філософські та релігійні аспекти проблеми діалогу: компаративний аналіз творчості Мартіна Бубера та Михайла Бахтіна", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукАктуальність вбачається у двох аспектах: для філософського знання в цілому (зовнішній аспект) і для досліджень в галузі розвитку методологічних аспектів релігієзнавства (внутрішній аспект). Розкриття багатовекторності особистості дозволяє зясувати філософські та релігійні аспекти проблеми діалогу. Від розуміння та втілення принципів діалогу до життя, за певних обставин, залежить мирне співіснування і процвітання держав, культур тощо. В більшості випадків, відбувається некоректне використання терміну “діалог”, тобто підміна сутності діалогу іншими поняттями. З огляду на це, для того, щоб проводити діалог на належному рівні, втілювати його до життя, необхідно ознайомитися з його сутністю, що в першу чергу вимагає звернення до теоретичного осмислення проблеми, аналізу творчості класиків теорії діалогу.З метою визначення місця “діалогу” в процесі “спілкування” та “комунікації” дисертантка звертається до праць таких дослідників як М. Авторка вважає некоректним зведення “діалогу” до “спілкування”, тобто “діалог” і “спілкування” не є тотожними, основою цієї позиції слугували праці: С.Абрамовича, Г. Основна ідея праць зазначених мислителів висвітлює тезу про те, що “спілкування” містить у собі “діалог” як форму “спілкування”, і одночасно “діалог” є найвищою формою міжсубєктних стосунків. Діалог виступає у власному значенні цього слова, якщо відповідає сутнісному рівню діалогу, що визначає “справжній діалог”. Доведено, що таке обґрунтування “діалогу” вперше, в філософській думці, було запропоновано в працях “діалогістів”, а свій найвищий прояв набуло в працях М.Бубера і М. Бахтіна.Проаналізовано різні підходи до зясування сутності поняття “діалогу”. Виявлено, що в науковій літературі використання терміну “діалог” та розуміння його сутності є неоднозначним. Визначено місце “діалогу” в процесі “спілкування” та “комунікації”. “Діалог” є однією з форм спілкування, але його не слід зводити до “спілкування”, тобто “діалог” і “спілкування” не є тотожними. І одночасно “діалог” є найвищою формою міжсубєктних стосунків; для того, щоб виник “діалог”, потрібно дійти до вищого рівня “спілкування”.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
