Філософські роздуми про сутність людського життя в творчості Василя Слапчука - Курсовая работа

Міністерство освіти і науки України Мала академія наук України Малої академії наук УкраїниОтже, опрацювавши ці питання, я поповнила свої знання про ще одного письменника - Василя Слапчука, творчість якого мало відома серед читачів. В.Слапчук знайшов своє місце в житті, хоч до цього йшов довго й наполегливо. Кожна з поезій В.Слапчука викликає в моїй душі багато роздумів, а саме: про сенс життя, про призначеня людини на землі, про людяність, про відповідальність перед майбутнім, про гартування сили духу і витривалості. Поезії В.Слапчука вчать не втрачати людської гідності, керуватись у житті заповідями християнської моралі: працювати на совість, поважати людину, творити добро. Я вирішила зібрати матеріал про цю людину, опрацювати його, тому для дослідження обрала тему "Філософські роздуми про сутність людського життя в творчості Василя Слапчука".В Україні, в місті Луцьку, проживає людина неймовірної долі, надзвичайно мужня і талановита. Письменник є переможцем Міжнародних конкурсів "Гранослов" та "Краща книга року", відзначений багатьма преміями, зокрема премія імені Агатангела Кримського (книги "Як довго ця війна тривала", "Німа зозуля", "Прокляття", "Предтеча" ), премія імені Павла Тичини (книга "Крапка зсередини"), премія імені Івана Огієнка (книги "Мовчання адресоване мені", "Укол годинниковою стрілкою", "Навпроти течії трави" ), премія імені Богдана-Нестора Лепкого (книга "Соломяна стріха Вітчизни"). Книга привернула їхню увагу високо художністю, глибоким патріотизмом, роздумами про Україну. Груди Василя Слапчука прикрашають бойові нагороди - орден Червоної зірки та орден "За мужність ІІІ ступеня". А Віктор Вербич говорить, що "Василь Слапчук - це єдине імя письменника-волинянина, чия творчість - невідємна складова сучасного літературного процесу, має не регіональний, а всеукраїнський міжнародний резонанс".Життя Василя Слапчука - це приклад сильного стоїцизму, приклад для нас, молодого покоління, як не втрачати оптимізму навіть у критичні моменти життя, як гартувати силу духу, стійкості, як не втратити людяності й не озлобитись у цьому жорстокому світі. Його поезія демонструє правдиву органічність у співіснуванні людини й природи, людини і Бога, природи і Бога. В.Слапчук є екзистенціалістом у найяскравішому його вияві: лише світ природи, світ гармонії, світ людини, яка дивним чином опирається, а то й руйнує цю світову гармонію, - це його світ, який він намагається відкрити людям: Цей світ самостійний і німий, він потребує помочі, чому ти такий сумний Я гадаю, що В.Слапчука хвилює байдужість, апатія людини до навколишнього світу, тому він звертає увагу читача на постать Богдана-Ігоря Антонича, який так мало прожив на світі - всього 28 років -, але встиг залишити для наступних поколінь неповторність своїх поезій, в яких чітко виражена любов до рідного краю - Лемківщини - і водночас до всього навколишнього світу. У Слапчука Тиша наповнена словами без відповідей, маємо наскрізний авторський монолог у Тиші, його ж мовчання - уважне вслухування, очікування тієї відповіді.Як бачимо, всі поезії чи короткі мініатюри В.Слапчука сповнені глибокого філософського змісту. Вони спонукають читача замислитись над сенсом життя, дають поштовх до роздумів. Мене особисто вразила простота і довершеність поезій, глибоке проникнення у духовний світ людини.Його хвилює ставлення людини до слова: Слово честі! Один чоловік слово важить-переважуючи, інший - на око прикидає, Та обидва ціни слову не годні скласти. Але це не те слово, Що було споконвіку, Коли ще не було людини. Прочитавши ці мініатюри, хочеться сказати: "Не кидайся словом, дотримуйся слова, будь точним у слові, плекай слово, дбай про нього. А ще памятай мудрі народні прислівя: "Не кидай слів на вітер", "Слово - не горобець, випустиш - не піймаєш", "Слово - не стріла, а глибше ранить", "Шабля ранить голову, а слово - душу".Вірю, що настане час, коли Україна буде пишатися своїми синами й дочками, коли з гордістю кожен скаже: "Я - українець". Афганістан у долі Василя Слапчука займає особливе місце. У своїх спогадах він говорить: "Війна тримається за мене і нема шансу втікти від неї далеко." Він виховувався на книжках про війну і мріяв стати героєм. Війна вже стільки років іде слідом за його інвалідним візком, вона за його плечима, де важко притомлено зачаївся біль: Оце і є моя війна, І дай вам Бог на ній не бути. Василь Слапчук по-новому осмислює перебування людини на війні.Та коли до рук потрапили поезії В.Слапчука, то вони зворушили мене до глибини душі. Насамперед, що вразило, це не шаблонність, не пафос, це не звеличення солдата на війні, не виконання інтернаціонального обовязку, а просто відтворення війни очима людини, яку покликали на війну.Цей світ не уявляється Слапчукові без жінки, яка надає йому сенсу, таємничості, яка творить і руйнує чоловічі уявлення про цей