Філософські рефлексії виховання: парадигмальні зміни у контексті соціальних практик - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наукРобота виконана на кафедрі філософії Харківського державного педагогічного університету ім. Науковий консультант - доктор філософських наук, професор Култаєва Марія Дмитрівна, Харківський державний педагогічний університет ім. Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор Михальченко Микола Іванович, Інститут соціології НАН України, головний науковий співробітник; доктор філософських наук, професор Бичко Ада Корніївна, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. доктор філософських наук, професор Горак Ганна Іванівна, Міжнародний Соломонів університет, завідувач кафедри філософіїДокорінні зрушення, що здійснюються на економічному та соціокультурному просторі України, передбачають звернення до людського виміру суспільного буття і насамперед до такого важливого чинника соціального оновлення, яким є виховання. Плідні соціально-філософські ідеї щодо виховання розгортаються у історико-філософському дискурсі, а саме: у творах Платона, Арістотеля, Р.Декарта, Т.Гоббса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо, І.Канта, Й.Фіхте, Г.Гегеля, Г.С.Сковороди, П.Чаадаєва, П.Юркевича. Вони стосуються специфіки суспільних змін, духовної сутності людини, смислу її буття і виховання, закономірностей історичного розвитку філософії й особливостей філософського пізнання. Обгрунтування сутності самого виховання як сущого стає можливим, завдячуючи філософським рефлексіям Просвітництва, філософії Нового часу та, Ф.Рабле, Ж.-Ж.Руссо, а також вітчизняних та російських педагогів німецької класичної філософії, у тому числі теоретичним здобуткам К.Гельвеція, І.Гербарта, І.Гердера, Д.Дідро, Я.Коменського, М.Монтеня, І.Песталоцці Г.Ващенка, С.Гессена, А.Макаренка, В.Сухомлинського, К.Ушинського. Необхідність соціально-філософського осмислення виховання як самого-в-собі суспільного сущого зумовило вибір теми дослідження - “Філософські рефлексії виховання: парадигмальні зміни у контексті соціальних практик”.Перший розділ - “Соціально-філософське обгрунтування виховання: пошуки та тенденції” - містить аналіз основних ускладнень щодо розуміння феномену виховання у філософії та суспільному бутті, звязку між соціальним оновленням і вихованням, особливостей філософської парадигми виховання, філософського плюралізму та соціальних практик, семантики виховання у сучасному соціально-філософському дискурсі, можливості та дійсності комунікативної домінанти виховання, дилеми класичного та сучасного наукового розуміння людини і світу, людських вимірів “людськості людини” та соціокультурних чинників виховання і буття людського “Я”. Дисертант доходить висновку, що філософське вчення про виховання вимагає: · щоб виховання осмислювалось як звичайний (природний) процес виникнення, становлення та розвитку соціально-організованого буття людини; · соціокультурний час за своєю сутністю не може бути лінійним; у світі якісно відмінних “острівних” культур завжди реалізуються різні системи відліку часу, що є свідченням їх своєрідності, унікальності і абсолютності; вічність і абсолютність в культурі охоплюються духовно-діяльнісним розумінням дійсності, і сама культура в її соціальній самовизначеності може розглядатися як субстанція індивідуальної людськості людини; Другий розділ дисертації - “Формування класичних концептуальних засад виховання” - присвячено дослідженню класичного ідеалу раціональності у його посиланні на природовідповідність виховання, осмисленню ідей соціального переулаштування шляхом виховання напередодні лібералізму (Я.А.Коменський) та із зародженням аристократичного лібералізму (Дж.Локк), узагальненню етико-гуманістичної концепції (Г.Сковорода) щодо призначення людини, аналізу ідеї про всемогутність виховання у контексті політичної доктрини демократичного лібералізму (Ж.-Ж.Руссо), усвідомленню в європейській традиції моральнісної природи людського буття у звязку з початковим обгрунтуванням сутнісних аспектів суспільного прогресу, зясуванню консонансу філософії субєктивності та “розумної дійсності” як самоідентифікації філософії; здійснюються спроби легалізації людини і людського у філософії Г.Гегеля та виявлення конгруентності виховання ліберально (І.Кант) і консервативно (Г.Гегель) зорієнтованим соціальним практикам удосконалення людства та становлення людини. У звязку з цим: а) відбувається переосмислення ролі людини в суспільстві, пріоритетного значення набувають її особисті інтереси й потреби, що мотивують ініціативу, активність, творчість (А.Сміт, Д.Рікардо, Г.Гегель); б) стає помітною переорієнтація мислителів від недовіри людині, яка може вважатись джерелом суспільного хаосу, й від возвеличення суспільного і приниження індивідуального людського “Я” (Я.Коменський, Т.Гоббс) - до обгрунтування абсолютної довіри людині з боку суспільства в нових історичних умовах і на цій основі виховання індивідуалізму (Дж.Локк - виховання джентльмена, Ж.-Ж.Руссо - педагогічна робінзонада).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ