Проблема людини, людської особистості, душі як одна з найважливіших проблем філософії Сократа і Платона. Неприйняття поглядів натурфілософії, переростання ідеалістичної етики Сократа в теологію. Створення Платоном основ вчення об"єктивного ідеалізму.
Аннотация к работе
Вершина розвитку давньогрецької філософії датується приблизно від другої половини V до кінця IV ст. до н.е. Розквіт міст-держав викликав потребу у всебічній освіті вільних громадян, яку задовольняли перші професійні вчителі.Перші його філософські вислови припадають на час ери Перікла, тобто на початок Пелопоннеської війни. Конфлікт, який визрівав між рабовласницької демократією і аристократією, у другій половині V ст. до н.е. переростає межі окремих полісів і стає "міждержавної" проблемою. Демократична партія, представлена Морським союзом, очолювана Афінами, протистоїть Пелопоннеському союзу, очолюваного Спартою. Вона з усією очевидністю показала, що класова детермінація була для багатьох політичних представників більш визначальним чинником, ніж "державна належність".Своїм найважливішим покликанням Сократ вважав "виховання людини", зміст якого він бачив у дискусіях і розмовах, а не в систематичному викладі якоїсь області знань.Головним завданням філософії він вважав раціональне обгрунтування релігійно-морального світогляду, пізнання ж природи, натурфілософію вважав справою непотрібною і безбожною. Роботу розуму людини в цьому напрямку він вважав безбожеством. Він вважав, що світ є творіння "божества" великого і всемогутнього. Він робив жертвоприношення богам і старанно виконував усі релігійні обряди. Виходить, що основне питання філософії Сократ вирішує як ідеаліст: природа - це щось не варте уваги філософа, найважливішим для нього є дух, свідомість.Свого філософського навчання Сократ у письмову форму не наділяв, але поширював його шляхом усної бесіди. У Бесідах і дискусіях Сократ звертав увагу на пізнання суті чесноти. "Сократичний" метод, його завдання виявлення "істини" шляхом бесіди, суперечки, полеміки, зявився джерелом ідеалістичної "діалектики". "Сократичний" метод - це насамперед метод послідовно і систематично задаються питань, мають своєю метою приведення співрозмовника до протиріччя із самим собою, до визнання власного невігластва. І почав задавати питання Євтидем, куди, що занести: питання Сократа відповідь Евтидема брехня "альфа" обману "Альфа" злодійство "альфа" викрадення людей для продажу в рабство "альфа" чи можна що-небудь з перерахованого занести в графу "дельта" немає Добре сказав Сократ і задав Євтидем питання такого роду: чи справедливо звертання в рабство жителів несправедливого ворожого міста "дельта" обману ворога і щодо крадіжки і грабежу добра в жителів ворожого міста "дельта" Подібні вчинки були прийняті справедливими.Між мудрістю і моральністю Сократ не робив відмінності: він визнавав людину разом і розумною і моральною, якщо людина, розуміючи, у чому складається прекрасне і гарне, керується цим у своїх вчинках і, навпаки, знаючи, у чому складається морально потворне, уникає його. Тому люди, які знають, у чому складаються такі вчинки, не захочуть зробити ніякий інший вчинок замість нього, а люди, які не знають, не можуть їх зробити і, навіть якщо намагаються здійснити, роблять помилку. Таким чином, прекрасні і гарні вчинки роблять тільки мудрі, а немудрі не можуть і, навіть якщо намагаються вчинити, роблять помилку. А тому що справедливі і взагалі всі прекрасні і гарні вчинки засновані на чесноті, то з цього випливає, що і справедливість і всяка інша чеснота є мудрість. Істинна справедливість, по Сократові, це знання того, що добре і прекрасно, разом з тим і корисно людині, сприяє його блаженству, життєвому щастю.В молодості був слухачем гуртка прихильника навчання Геракліта - Кратила, де познайомився з принципами обєктивної діалектики, на нього також вплинула і тенденція Кратила до абсолютного релятивізму. У 20 років він готувався брати участь у змаганні як автор трагедії і випадково перед театром Діонісія почув дискусію, у якій брав участь Сократ. Було це приблизно в той час, коли афінський флот одержав останню значну перемогу в Перепелонскій війні. Після осуду і смерті Сократа, в період, коли демократи знову повернулися до влади, Платон відправляється до одного зі старших учнів Сократа - Евкліду - у Мегару. Він намагається реалізувати свої ідеї і взяв участь в політичному житті на стороні місцевої аристократії, очолюваної тоді Діоном, зятем Діонісія Старшого.Матеріальний світ, який нас оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями, є лише "тінню" і зроблений від світу ідей, тобто матеріальний світ вторинний. Всі явища і предмети матеріального світу минущі, виникають, гинуть і змінюються (і тому не можуть бути справді сущими), ідеї є незмінними, нерухомими і вічними. Між світом ідей, як справжнім, реальним буттям, і небуттям (тобто матерією як такою, матерією в собі) існує по Платонові, що здається буття, похідне буття (тобто світ дійсно реальних, почуттєво сприйманих явищі і речей), що відокремлює щире буття від небуття. Дійсні, реальні речі являють собою зєднання апріорної ідеї (Справжнього буття) з пасивною, безформною