Антропологізм як основна ідея усієї філософської спадщини Григорія Сковороди - видатного українського філософа. Розкриття проблеми самопізнання в трактатах "Нарцис" та "Асхань". Характеристика поняття "сродної" праці як способу самореалізації особистості.
У різні часи й епохи філософи звертались до проблеми людини, осмислювали її в дусі конкретно-історичних вимог, інтересів і потреб, відповідно до цього творили ідеал людини, який, проте, ніколи до кінця не міг бути у всій адекватності й повноті осягнений та здійснений. У процесі пізнання світу людина завжди прагнула глибше й повніше осягнути сутність явищ, закони світовлаштування та себе саму. Поставивши в центрі своєї філософської системи людину, її реальні потреби й прагнення, він виходив з необхідності озброїти її засобами досягнення щасливого життя, яке має за основу Епікурову вимогу "живи за природою".Сенс життя у філософії українського філософа виявляється в самопізнанні і самовдосконаленні, в розкритті людиною самої себе. Не розгадавши себе, людина не може нічого розуміти в оточенні; розгадавши ж себе до кінця, людина проникає в найглибші таємниці Всесвіту . Г.Сковорода, як і Платон і Гребель, розумів неістинність фізичного світу, при цьому він вказує на придумані земні цінності, що відводять людину від основ формування сенсу життя. Кожна людина в собі є Христос, і Г.Сковорода задається питанням: чи "розуміє це чоловік"? Дмитро Чижевський так підсумував цю умовну схожість Г.Сковороди і Сократа: "Етичний пафос Г.Сковороди нагадує нам Сократа, але не тільки Сократа тому, що він з не меншим пафосом звертається і до Епікура і Протаґора.У різні часи й епохи філософи звертались до проблеми людини, осмислювали її в дусі конкретно-історичних вимог, інтересів і потреб, відповідно до цього творили ідеал людини, який, проте, ніколи і ніде не міг бути у всій адекватності й повноті осягнений та здійснений. У процесі пізнання світу людина завжди прагнула глибше й повніше осягнути сутність явищ, закони світовлаштування та себе саму. Поставивши в центрі своєї філософської системи людину, її реальні потреби й прагнення, він виходив з необхідності озброїти її засобами досягнення щасливого життя, яке має за основу Епікурову вимогу "живи за природою". Сковорода підходить до ідеї перетворення праці з засобу існування в найпершу природну потребу і найвищу насолоду особистості, адже "сродна" праця, тобто праця за природними нахилами, здібностями визначає життя людини і становить його смисл, духовно збагачує особу і дає можливість їй віднайти свій справжній шлях і своє місце в складній системі суспільних взаємозвязків і відносин, зорієнтуватися в ціннісно-смисловому універсумі культури. Г.Сковорода виходив із передумови, згідно з якою людина не може виробити обєктивного погляду на світ, якщо вона не визначить своє місце в природі та суспільстві.
План
ЗМІСТ
Вступ
1. Проблема самопізнання в філософії Сковороди
2. Вчення про "сродну" працю як основу концепції самопізнання в філософії Г.С.Сковороди
Висновки
Список використаної літератури
Вывод
У різні часи й епохи філософи звертались до проблеми людини, осмислювали її в дусі конкретно-історичних вимог, інтересів і потреб, відповідно до цього творили ідеал людини, який, проте, ніколи і ніде не міг бути у всій адекватності й повноті осягнений та здійснений. У процесі пізнання світу людина завжди прагнула глибше й повніше осягнути сутність явищ, закони світовлаштування та себе саму.
Український любомудр, поет-мислитель Григорій Сковорода, який уособлює в собі цілісність серця, розуму та вчинку, є зразком таких намагань. Поставивши в центрі своєї філософської системи людину, її реальні потреби й прагнення, він виходив з необхідності озброїти її засобами досягнення щасливого життя, яке має за основу Епікурову вимогу "живи за природою". Цю тезу мислитель вперше в історії української філософії перетворив на вимогу працювати за "сродністю", яка взаємоповязана з теорією самопізнання і вченням про загальне щастя. У ній він вбачає одну з найважливіших передумов досягнення людиною щастя, реалізації дійсно людського способу життєдіяльності. Сковорода підходить до ідеї перетворення праці з засобу існування в найпершу природну потребу і найвищу насолоду особистості, адже "сродна" праця, тобто праця за природними нахилами, здібностями визначає життя людини і становить його смисл, духовно збагачує особу і дає можливість їй віднайти свій справжній шлях і своє місце в складній системі суспільних взаємозвязків і відносин, зорієнтуватися в ціннісно-смисловому універсумі культури.
Г.Сковорода виходив із передумови, згідно з якою людина не може виробити обєктивного погляду на світ, якщо вона не визначить своє місце в природі та суспільстві. Філософ бачив у пізнанні самої людини ключ до пізнання природи і суспільного розвитку. Людину він розглядав не просто як частину природи, а як особливий маленький світик - мікросвіт, який за складністю своєї організації перевершує всі явища природи, і який складається з тих же двох натур (зовнішньої та внутрішньої), що й макрокосм. Ідея перетворення людини із зовнішньої у внутрішню, духовну, що є в основі вчення Г.Сковороди, спрямована на внутрішнє життя людини. Шлях до внутрішнього духовного розвитку пролягає через моральне вдосконалення людини, цінність якої визначається її якостями, такими як розум, знання, працьовитість, віра, милосердя, справедливість і проявляється в її справах. Діяльність всіх у суспільстві повинна визначатись природним покликанням, природними нахилами людини до праці, а праця має бути направлена, перш за все, на благо суспільства.
Мета людини - не переробити себе і природу відповідно до надуманих ідей, а розвивати те, що вже закладено в ній, очистити душу, досягти гармонії згідно "сродності".
Зміст людського життя, існування мислитель вбачає у самопізнанні, якого він прагнув досягти в процесі діалогу з іншими людьми та розмови зі своїм Я. Вислів "Пізнай самого себе" став поштовхом до його філософствування та визначив напрям до пошуків істини. Філософ сприйняв його як поклик до пізнання взагалі, до вияснення змісту, ролі та меж людського пізнання у відповідності з божественною мудрістю.
