Філософія Вольтера - Реферат

Міністерство освіти,науки,молоді та спорту України Чернівецький національний університет ім.Лірика молодого Вольтера перейнята епікурейськими мотивами, містить випади проти абсолютизму . Його зріла проза різноманітна за темами та жанрами: філософські повісті «Макромегас» (1752 ), «Кандид, чи Оптимізм» (1759 ), «Простодушний» (1767 ), трагедії в стилі класицизму «Брут» (1731 ), «Танкред» (видана в 1761 ), сатиричні поеми («Орлеанська незаймана» , 1735 , видана в 1755 ), публіцистика.Мати Вольтера, Марі Маргарит Домар, була дочкою секретаря кримінального суду, а батько, Франсуа Аруе, - нотаріусом і збирачем податків. Сам Вольтер не любив батька і його ремесло, а пізніше (1744 ) волів оголосити себе позашлюбним сином якогось шевальє де Рошбрюна, злиденного мушкетера і поета, ніж залишатися сином заможного буржуа . У 1734 році, уже після повернення Вольтера на батьківщину, книга була спалена за вироком Паризького парламенту , а автор опинився під загрозою нового арешту. Вічно підозрюваний у політичній неблагонадійності, не відчуваючи себе у Франції в безпеці, Вольтер пішов (1751 ) запрошення прусського короля Фрідріха II, з яким давно (з 1736) перебував у листуванні, і оселився в Берліні (Потсдамі), але, викликавши невдоволення короля непорядними грошовими спекуляціями, а також сваркою з президентом Академії Мопертюї (карикатурно зображеним Вольтером у «Діатриба доктора Акакія»), був змушений покинути Пруссію і оселився в Швейцарії (1753 ). Тут він купив маєток близько Женеви, перейменувавши його в «Відрадне» (Delices), придбав потім ще два маєтки: Турне і - на кордоні з Францією - Ферн (1758), де жив майже до самої смерті.Вольтера часто вважають атеїстом , проте він був прихильником деїзму , в основі якого віра у Бога-творця, який надалі після акту творення, не втручається в справи світу. Йому належить вислів «Якби Бога не було, то його слід би було вигадати». Не будучи людиною релігійною, Вольтер відмовлявся все ж від атеїзму Дідро та Гольбаха й часто повторяв свій знаменитий куплет: Lunivers membarrasse, et je ne puis songer З усіх подібних аргументів найбільш близьким Вольтеру був однак не приводиться їм, але за всіма наведеними соромязливо приховуваний - «поліцейський», бо без поняття божества «не може існувати жодне суспільство», експлуатований вниз повстане проти «освіченого» верху - необхідно тому зберегти релігію як моральну «узду» для народу, і «якби Бога не було, його треба було б вигадати». Заперечуючи середньовічний церковно-чернечий аскетизм в імя права людини на щастя, яке коріниться в розумному егоїзмі («Discours sur lhomme»), довгий час розділяючи оптимізм англійської буржуазії XVIII століття, перетворити світ за своїм образом і подобою і стверджувала вустами поета Поупа: «Whatever is, is right» («Що було, те і є вірно»), Вольтер після землетрусу в Лісабоні, який зруйнував третю частину міста, дещо знизив свій оптимізм, заявляючи в поемі про лісабонську катастрофу: «зараз не все добре, але все буде добре».Доктрину, яка чудово відповідала Вольтеровим поглядам на співвідношення між моральним і практичним, він знайшов у творах англійського філософа Джона Локка . Із цієї доктрини Вольтер виводить основну думку своєї моралі: завдання людини взяти свою долю у власні руки, покращити умови свого існування, забезпечити себе, прикрасити життя науками, виробництвом, мистецтвами й хорошим наглядом за суспільством.Будучи прихильником сенсуалізму англійського філософа Локка, вчення якого він пропагував у своїх «філософських листах», Вольтер був разом з тим ворогом французької матеріалістичної філософії, зокрема барона Гольбаха, проти якого спрямовано його «Лист Меммій до Цицерону»; в питанні про дух Вольтер коливався між запереченням і затвердженням безсмертя душі, в питанні про свободу волі - в нерішучості переходив від індетермінізму до детермінізму. Найважливіші філософські статті Вольтер друкував у «Енциклопедії» і потім видав окремою книгою, спочатку під назвою «Кишеньковий філософський словник» (фр. У численних статтях він дає яскраву і дотепну критику релігійних уявлень християнської церкви, релігійної моралі, викриває злочини, скоєні християнською церквою.Суспільство має ділитися на "освічених і багатих» і на тих, хто, «нічого не маючи», «зобовязаний на них працювати» або їх «бавити». Переконаний і гарячий противник абсолютизму, він залишився до кінця життя монархістом, прихильником ідеї освіченого абсолютизму, монархії, що спирається на «освічену частину» суспільства, на інтелігенцію, на «філософів». Освічений монарх - його політичний ідеал, який Вольтер втілив у ряді образів: в особі Генріха IV (у поемі «Генріада»), «чутливого» царя-філософа Тевкра (у трагедії «Закони Міноса»), який ставить своїм завданням «просвітити людей, помякшити звичаї своїх підданих, цивілізувати дику країну», і короля дон Педро (в однойменній трагедії), трагічно гине в боротьбі з анархічними феодалами в імя принципу, вираженого Тевкра в словах: «Королівство - велика сімя з батьком на чолі.

План

Вступ

1. Біографія Вольтера

2. Релігія

3. Лібералізм

4. Філософія

5. Соціально-філософські погляди

6. Вольтер і філософія французької освіти

Список використаної літератури