Філософія виховання західної цивілізації в епоху Просвітництва - Автореферат

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЛОСОФІЯ ВИХОВАННЯ ЗАХІДНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇРобота виконана в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор Харченко Сергій Якович, Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, проректор з наукової роботи Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Захист відбудеться 24 жовтня 2002 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 Харківського державного педагогічного університету ім.З поглядів видатних мислителів ХVШ століття на світ, людину та її призначення виростали не тільки життєві позиції й переконання людей, але й принципи їхнього навчання й виховання. З переконливою критикою такого підходу виступили О.Долженко, В.Краєвський, М.Фішер, які вважають, що погляд на філософію як на інструментальний засіб небезпечний для самої філософії, оскільки її завдання полягає не в досягненні практичних результатів, а в забезпеченні нового рівня розуміння проблем освіти й виховання. Суперечливі, а часом і взаємовиключні погляди на призначення філософії освіти й виховання пояснюються тим, що вчені мають дуже нечітке уявлення про генезис цієї галузі наукового знання. Історико-педагогічні й історико-філософські праці, що спеціально розглядають становлення й розвиток філософії виховання в епоху Просвітництва, практично відсутні. Здійснений огляд філософської, педагогічної, історико-філософської, історико-педагогічної літератури дозволяє зробити висновок, що сьогодні існує не тільки гостра необхідність в історико-педагогічному дослідженні процесу становлення й розвитку філософії виховання, але й можливість проведення такого дослідження, яка зумовлена глибоким теоретичним осмисленням проблеми й розробкою нових методологічних підходів до вивчення всесвітнього історико-педагогічного процесу (цивілізаційного, парадигмального й ін.).У першому розділі “Теоретико-методологічні аспекти дослідження” простежується еволюція наукових уявлень про філософські основи педагогічного процесу, визначається статус, призначення філософії виховання, аналізуються функції, дається класифікаційний аналіз її основних напрямків, розкриваються соціально-історичні особливості розвитку й характер педагогічних традицій західної цивілізації в епоху Просвітництва. У перших філософсько-педагогічних працях, що зявилися в нашій країні наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття (С.Гессен Д.Дьюї, П.Наторп, А.Фогель), виявляються два підходи до визначення мети, призначення філософії виховання, особливостей взаємозвязку між філософією й педагогікою: 1) філософія є загальна теорія навчання й її призначення - безпосередньо впливати на процес виховання; 2) філософія є гранична підстава педагогічної науки, її призначення - в обґрунтуванні цілей виховання й осмисленні сутності педагогічного процесу. Ми виходимо з того, що звязок між філософією й педагогікою носить обєктивний і закономірний характер, зумовлений не просто їхнім загальним інтересом до людини, а тією обставиною, що метою обох галузей знань, у кінцевому підсумку, є сама людина. Філософія виховання здійснює світоглядну функцію у вигляді філософської концепції людини як предмета виховання, осмислення її місця в педагогічному процесі й чинників формування. Аксіологічна функція філософії виховання і спрямована на обґрунтування ідеалів і системи ціннісних орієнтацій, які є не первинними, а похідними від співвідношення світу й людини, підтверджуючи значимість того, що створила людина в процесі історії.В епоху Просвітництва завершився перехід західної цивілізації від традиційного суспільства, яке було засноване на моноідеології й сповідувало ідею колективного порятунку душі, до громадянського суспільства, що виходило з рівності всіх людей і визнавало нормою віротерпимість і світоглядний плюралізм. Для виміру аксіологічних позицій філософів ми визначили ряд антиномій, твердження яких виступають крайніми точками значеннєвого простору проблеми цінностей і є своєрідною вимірювальною шкалою: а) антиномія “традиція - новаторство”; б) антиномія “обєктивне - субєктивне”; в) антиномія “норма - свобода”. Просвітителі були схильні повязувати цінності не з обєктивною природою речей, а із субєктивними якостями людей (задоволення, насолода, щастя, користь). Оскільки в людини немає ніяких уроджених ідей (навіть ідея Бога й моральних правил не народжуються разом з людиною), а мистецтво сенсорного почуттєвого сприйняття є справою досвіду й навички, то розвиток людини, її моральний світ, уявлення про добро і зло, справедливість і несправедливість залежать від виховання й обставин життя.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ