Філософія виховання західної цивілізації в епоху Просвітництва - Автореферат

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наукУ дисертації виявлено особливості філософії виховання як форми педагогічного теоретизування, визначено функції філософії в структурі педагогічного знання, подано класифікацію філософсько-педагогічних концепцій. Це дало змогу коректно, на основі нових методологічних підходів здійснити історико-педагогічний аналіз становлення та розвитку філософії виховання західної цивілізації в епоху Просвітництва. У роботі дається педагогічна інтерпретація філософської антропології англійських, французьких та німецьких просвітників, розглядаються аксіологічні, методологічні та герменевтичні аспекти їх філософсько-педагогічних систем. Здійснено порівняльний аналіз розвитку філософії виховання західноєвропейського Просвітництва та української філософсько-педагогічної думки ХVП-XVIII ст., розкрито значення ідей просвітників для розробки концептуальних основ реформування сучасної вітчизняної освіти. Ключові слова: філософія виховання, функції філософії в структурі педагогічного знання, епоха Просвітництва, цивілізаційний підхід, західна цивілізація, базисні педагогічні традиції, філософсько-педагогічна антропологія, цінності, емпірико-сенсуалістична теорія пізнання, педагогічні парадигми. філософія просвітництво педагогічний західноєвропейськийЗ поглядів видатних мислителів ХVШ століття на світ, людину та її призначення виростали не тільки життєві позиції й переконання людей, але й принципи їхнього навчання й виховання. Фішер, які вважають, що погляд на філософію як на інструментальний засіб небезпечний для самої філософії, оскільки її завдання полягає не в досягненні практичних результатів, а в забезпеченні нового рівня розуміння проблем освіти й виховання. Суперечливі, а часом і взаємовиключні погляди на призначення філософії освіти й виховання пояснюються тим, що вчені мають дуже нечітке уявлення про генезис цієї галузі наукового знання. Історико-педагогічні й історико-філософські праці, що спеціально розглядають становлення й розвиток філософії виховання в епоху Просвітництва, практично відсутні. Здійснений огляд філософської, педагогічної, історико-філософської, історико-педагогічної літератури дозволяє зробити висновок, що сьогодні існує не тільки гостра необхідність в історико-педагогічному дослідженні процесу становлення й розвитку філософії виховання, але й можливість проведення такого дослідження, яка зумовлена глибоким теоретичним осмисленням проблеми й розробкою нових методологічних підходів до вивчення всесвітнього історико-педагогічного процесу (цивілізаційного, парадигмального й ін.).У першому розділі “Теоретико-методологічні аспекти дослідження” простежується еволюція наукових уявлень про філософські основи педагогічного процесу, визначається статус, призначення філософії виховання, аналізуються функції, дається класифікаційний аналіз її основних напрямків, розкриваються соціально-історичні особливості розвитку й характер педагогічних традицій західної цивілізації в епоху Просвітництва. Фогель), виявляються два підходи до визначення мети, призначення філософії виховання, особливостей взаємозвязку між філософією й педагогікою: 1) філософія є загальна теорія навчання й її призначення - безпосередньо впливати на процес виховання; 2) філософія є гранична підстава педагогічної науки, її призначення - в обґрунтуванні цілей виховання й осмисленні сутності педагогічного процесу. Ми виходимо з того, що звязок між філософією й педагогікою носить обєктивний і закономірний характер, зумовлений не просто їхнім загальним інтересом до людини, а тією обставиною, що метою обох галузей знань, у кінцевому підсумку, є сама людина. Філософія виховання здійснює світоглядну функцію у вигляді філософської концепції людини як предмета виховання, осмислення її місця в педагогічному процесі й чинників формування. Аксіологічна функція філософії виховання і спрямована на обґрунтування ідеалів і системи ціннісних орієнтацій, які є не первинними, а похідними від співвідношення світу й людини, підтверджуючи значимість того, що створила людина в процесі історії.В епоху Просвітництва завершився перехід західної цивілізації від традиційного суспільства, яке було засноване на моноідеології й сповідувало ідею колективного порятунку душі, до громадянського суспільства, що виходило з рівності всіх людей і визнавало нормою віротерпимість і світоглядний плюралізм. Для виміру аксіологічних позицій філософів ми визначили ряд антиномій, твердження яких виступають крайніми точками значеннєвого простору проблеми цінностей і є своєрідною вимірювальною шкалою: а) антиномія “традиція - новаторство”; б) антиномія “обєктивне - субєктивне”; в) антиномія “норма - свобода”. Просвітителі були схильні повязувати цінності не з обєктивною природою речей, а із субєктивними якостями людей (задоволення, насолода, щастя, користь).

2. Основний зміст дисертації