Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цієї доби. Криза середньовічного світобачення. Провідні напрями ренесансного філософствування: гуманістичний антропологізм, неоплатонізм, натурфілософія. Філософські ідеї пізнього Відродження.
філософія відродженняПроте за змістом це була суперечлива епоха, яка не лише підносила та оспівувала людину, а й висвітлила драматичні сторони її буття. Ці зрушення були повязані зі зростанням значення та авторитету міст, збільшенням їх питомої ваги та значення як в економіці, так і в духовному житті суспільства. Яскравим свідченням того було мореплавство, де зростав інтерес та вироблявся смак до далеких морських експедицій, в умовах яких людина все більше проявляла свою автономність і дослідницькі можливості. Річ у тім, що Відродження несе в собі риси, які споріднюють його як із Середньовіччям, так і з Новим часом. З одного боку, Відродження не відкидає вихідних положень християнського світобачення, а лише змінює у ньому акценти (щоправда, іноді досить радикально), а з іншого - тут розвиваються деякі явища суспільного життя, які повною мірою розгорнулися у наступну історичну епоху.Відповідно до подвійної природи перед людиною постає і два види життєвого блаженства: блаженство в цьому житті і блаженство у вічному бутті. Є й два шляхи, що ведуть до названих блаженств: шлях філософських надбань, на якому людина спирається на свої розумові можливості, і духовний шлях, на якому людину наставляє Святий Дух. Саме через це людське тіло наділене гармонією і красою, але ще вище стоїть злагодженість і гармонія розуму, бо тільки завдяки розумові людина не лише продовжує, а й завершує процес божественного творіння. Гуманістична антропологія була спрямована на обгрунтування особливого, центрального місця людини в ієрархії світових сутностей, на піднесення гідності людини, на прирівняння її у чомусь до Бога. Але людина водночас являє собою фокус природи, бо в людині всі природні можливості зведені до максимального ступеня.Тому, з одного боку, посилюється тенденція розглядати людину як органічну частину Всесвіту, а не Всесвіт вимірювати людиною, як це було раніше. З іншого боку, у міркуваннях про природу людини дедалі відчутніше звучить мотив трагічної долі людини і неможливості для неї переламати хід власного життя. Водночас світ існує вічно, оскільки Бог творить його не довільно, а з необхідністю, і ця необхідність пронизує усю світобудову, визначає природу всіх речей: “Адже немає, окрім природи, могутнішої у світі причини, Бог лише владний над нею; крім нього, У світі нічого ні вище, ні краще природи”. Позаяк людину в судженнях Мандзоллі позбавлено особливого панівного становища у світі, то й суспільне життя для філософа постає позбавленим внутрішньої гармонії, навпаки-тут панують насильство, лицемірство, грабунки. Якщо, наприклад, розумом ми не здатні осягнути Бога, то тоді нам пізнання Бога непотрібне, адже інтуїція не дає надійних знань і не може зробити людину кращою.Перегляд провідних філософських ідей доби Відродження дає можливість виразно побачити перехідний характер епохи, яка була суперечливою, неоднозначною: новації тут переплітались із середньовічною містикою, оптимізм і піднесення людини - з трагізмом і позначенням несумісності певних людських якостей.
План
ЗМІСТ
Вступ
1. Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цієї доби
