Еволюція засобів звертання в індоєвропейських мовах: компаративно-типологічний аспект - Автореферат

Булаховський, що писали про важливість і різноманітність функцій звертання в мові, виразні розбіжності між засобами його вираження в найпоширеніших європейських мовах, зокрема словянських, відчутні історичні зміни в цій сфері. Загальнотеоретичним і деяким прикладним аспектам звертання в російській та інших мовах приділяється увага у працях Ю. Д. У працях з історії мов ці засоби розглядаються загалом фрагментарно, з погляду найістотніших історичних змін в окремо взятих мовах. Метою дослідження є встановлення закономірностей і особливостей мовної еволюції, що виявляються у структурі й функціонуванні категорії звертання і засобів його вираження в індоєвропейських мовах, на основі формальних і семантичних критеріїв у плані діахронії і синхронії. Основними методами, що використовуються в роботі, є такі: лінгвістичне спостереження та опис, необхідні для розгляду конкретних мовних фактів різних історичних періодів розвитку різних мов, семантичний і структурний аналіз, оскільки значеннєві зміни у сфері засобів звертання, особливо займенникових, завжди спричинювали структурні зміни в парадигмі, етимологічний аналіз уживаних у звертанні лексем для кращого розуміння їхнього семантичного наповнення, а також з огляду на дискусійний характер деяких етимологічних концепцій, контекстологічний аналіз - для належного тлумачення звертань як одиниць тексту і визначення семантичних ознак відповідних слів на основі загального контексту речення, компонентний аналіз - з огляду на ідіоматичне походження певних засобів звертання, зіставний - для аналізу матеріалу різних за будовою й засобами вираження звертання мов - і типологічний метод для класифікації різнотипних мовних фактів, стосовних реалізації засобів звертання, соціолінгвістичний аналіз, необхідний у дослідженні засобів звертання як комунікативної категорії, оскільки еволюція засобів її вираження є показовим прикладом взаємодії мовних і суспільних явищ, етнолінгвістичний аналіз - для визначення культурологічних особливостей звертань у мовах різних етносів, і, нарешті, емпіричний метод, що ґрунтується головним чином на власному мовному й комунікативному досвіді автора, завдяки якому стало можливим доповнити й відкоригувати окремі положення, стосовні функціонування засобів звертання у сучасних мовах.У текстах ХІІІ-XIV ст. фіксуються перші приклади підкреслено шанобливого звертання у 3-ій особі без займенника в іспанській і французькій мовах, але особливого поширення вони починають набувати у XVI ст. у португальській мові. В англійській мові займенникова парадигма 2-ої особи стає фактично одночленною, а форма you набуває універсальних функцій, у нідерландській поширюються нові засоби звертання до групи осіб і "ввічлива" форма g(h)i стає загальною для однини, а в німецькій мові XVI-м ст. датується поява "ввічливого" Sie 3-ої особи множини. Інше явище, повязане з іменними засобами, - звертання у 3-ій особі, що було відоме, але не стало релевантним у французькій та іспанській мовах, на відміну від консервативнішої португальської, де воно почало набувати особливої ваги, зокрема через традиційну патріархальність суспільних відносин. Істотні зрушення, а саме затвердження нових форм увічливості, названих у попередньому розділі, розширили парадигму особового займенника, до якої увійшли як форми 3-ої особи - композити ідіоматичного походження: ісп. usted, кат. voste, порт. voce з відповідниками у множині, які спричинили також утворення подібних форм у галісійській і сардській мовах. з відповідниками у множині.-ї особи композити, єї категорії.у попередньому розділі, розширили парадигму особового займенника.За принципом утворення й парадигматичним статусом із ними можна порівняти рум. Найконсервативнішими в цьому плані виявилися французька, окситанська й ретороманська мови, в яких займенники 2-ої особи множини зберегли значення ввічливості; в останніх двох мовах це сталося через уповільнені темпи історичної еволюції, у той час як у випадку із французькою переважають чинники, повязані з особливостями суспільних відносин та збереженням історичних традицій; іще одним характерним прикладом "природного відбору" є вираження шанобливості у португальській мові, де нормою стало беззайменникове звертання у 3-ій особі.Порівняльно-історичний метод дає змогу простежити еволюцію цих засобів у різних індоєвропейських мовах, яка свідчить про особливу важливість екстралінгвальних факторів, насамперед соціальних відносин, що значною мірою зумовлюють рівень культурного розвитку суспільства, а також статус мови, її нормативні характеристики, залежні від літературної традиції. (Дво)ступенева структура звертання, формування якої відбувалося в різних мовах на різних етапах (у більшості романських мов - у ХІІ-ХІІІ ст., у германських мовах - у ХІІІ-XIV ст., а в мовах словянських - у XVIII ст.), стала найпоширенішим типом, що ґрунтується на двох базових етичних категоріях "нейтральність" і "ввічливість "ужати слідь” атегорій, а саме “дуи з боку дослідників, переду

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ