Еволюція української мови в діаспорі (етно- і соціолінгвістичні аспекти) - Автореферат

Свій внесок у розуміння проблем, що стоять перед українцями в країнах поселення, та у формування соборницької мовної свідомості в діаспорі й в Україні покликані зробити сучасні соціо-та етнолінгвістичні дослідження. Загальний прогноз щодо розвитку мовної ситуації в Україні став значно оптимістичнішим, це впливає на взаємодію між мовними процесами в діаспорі та на етнічному материку. Мета дисертації - створити концептуальну основу для прогнозування подальшого розвитку української мови в діаспорі та її взаємин з лінгвістичним довкіллям у країнах поселення та з материковою Україною. Дисертація виконувалася в рамках наукової теми «Проблеми мовної єдності нації: діаспора й Україна» відповідно до планів науково-дослідної роботи Інституту української мови НАН України. Дисертаційна робота є першим в українському мовознавстві комплексним дослідженням мовного життя діаспори, що разом з аналізом дивергентного лексичного фонду, представленого в періодичних та неперіодичних виданнях різноманітної суспільно-політичної орієнтації, вводить у науковий обіг широкий масив соціолінгвістичного польового матеріалу, отриманого шляхом анкетування представників різних вікових груп і поколінь діаспори.Соціолінгвістичні дослідження різних національних меншин, як у діаспорі, так і на історичній батьківщині, показують, що ерозія етнокультурної лояльності не зводиться до банального відступництва від мови «зрадженого» народу. За гіпотезою взаємозалежності, брак ідентифікації з культурою L1 викликає одночасно брак ідентифікації з культурою L2; інакше кажучи, для того щоб ідентифікувати себе з етнокультурною групою, що говорить іншою мовою, ніж L1, особа мусить спершу відчути досить сильний звязок з групою L1. Історію української еміграції за океан умовно ділять на декілька етапів: I - з кінця 70-х років минулого століття до першої світової війни; тоді з територій, що належали Австро-Угорщині, а зараз складають західну частину України, виїхало, за неофіційними оцінками, приблизно 600 тис. осіб; II - період між двома світовими війнами, характерний значно меншою кількістю емігрантів через зміни в еміграційній політиці (близько 100 тис. осіб); III - прибуття близько 120 тис. біженців, які після закінчення другої світової війни перебували в таборах для переміщених осіб у Західній Європі. Нові емігранти вже мали школу ідеологічної боротьби, що розгорнулася в Україні між двома світовими війнами, і, на відміну від основної маси учасників попередніх еміграційних хвиль, відзначалися високим рівнем національної свідомості. У країні поселення етнічне чи національне самоусвідомлення стало ще тісніше пов"язаним з мовою, ніж удома: це була єдина частина колишнього життя, яку можна було легко перевезти з собою на нові землі, і яка давала змогу підтримувати спілкування з земляками чи навіть з іноетнічними сусідами.Спілкування з англомовними ровесниками, активна пізнавальна діяльність на іншій-ніж-родинна мові за короткий час не лише перетворюють дитину-монолінгва в білінгва, а й змінюють співвідношення між мовами. Українці, на відміну від більшості інших діаспор, завжди прагнули утвердити не лише родинний, а й соціальний статус своєї мови. Оскільки перебування в українському товаристві монолінгвів-американців (родичів, колег, знайомих) стає чимраз звичнішим явищем, то частотність перемикання з української мови на англійську (на противагу зворотному процесові - з англійської на українську) дедалі зростає. Найадекватніше спроможні реагувати на потреби своєї громади двомовні пастирі, які здатні запропонувати чи то чергування богослужінь українською та англійською мовами в бажаній для парафіян пропорції, чи то змішане богослужіння, в якому поперемінно використовуються обидві мови. Попри зростаючий вплив англійської мови, основний «діалог» і лексичне протистояння відбуваються не між українською й англійською, а між мовами, що були в минулому й частково залишаються нині антагоністами (українською і польською та українською і російською).

Основний зміст дисертації