Еволюція світоглядно-філософських засад українського образотворчого мистецтва на рубежі ХІХ – ХХ століть - Автореферат

Актуальні проблеми нашої доби, які перебувають у центрі уваги сучасної філософії, як-от: раціоналізація людських стосунків, дегуманізація, відчуження людини, зведення її буття до виконання ролевих функцій, криза особистісної ідентичності, втрата ціннісних орієнтирів тощо уперше починають всебічно усвідомлюватися європейським суспільством у кінці ХІХ - на початку ХХ ст., тому саме цей період обраний для дисертаційного дослідження. Ментальним середовищем, в якому була свідомо поставлена і значною мірою реалізована мета розбудови “духовної вітчизни” в Україні, були здебільшого не академічні філософські концепції, а філософсько-світоглядні ідеї, генеровані в літературних текстах та в рамках художньо-образної системи мистецтва. Актуальність періоду на межі ХІХ-ХХ ст. для відтворення повномасштабної картини розвитку філософської думки в Україні, на наш погляд, посилюється іншою, проте, повязаною з попереднім аспектом проблемою - це зміна філософської та культурної парадигм. Світоглядний потенціал модерну, як і в цілому національної духовно-культурної спадщини, в Україні ХХ ст. ще не був достатньою мірою освоєний і реалізований внаслідок відомих історичних причин. Тема дисертації є складовою досліджень кафедри історії філософії, зокрема наукових програм з курсу “Історія філософії” (теми “Історія української філософської думки: традиції та перспективи розвитку”; “Філософія України в ХХ ст.”), що передбачає дослідження філософсько-світоглядних ідей, які функціонують і в нефілософській формі, зокрема, в мистецтві українського модерну.У першому розділі “Джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження” підкреслено, що одним із важливих принципів підходу до аналізу української філософської думки в роботах сучасних істориків філософії є положення, що масив філософських ідей та їхня еволюція може бути розглянута не тільки лінійно - через спадкоємність категоріально-поняттєвого апарату та філософських систем - але й через функціонування світоглядно-філософських ідей в текстах культури. Поповича до романтизму як історичної форми ментальності, яка через мистецтво та літературу втілила принцип сакральної угоди між живими, мертвими і ненародженими ґенераціями - праця “Романтизм як стиль та ідеологія”. Довгої, в яких виконано філософський аналіз барокової ментальності українців, дозволили розробити принципові засади для аналогічного дослідження ментальності модерну в Україні. Кримського, який у роботі “Під сигнатурою Софії” наголошує на дуже важливому для нашого дослідження моменті: світоглядно-філософська парадигма кожної доби орієнтує культуру за тією чи іншою проекцією людської сутності - раціональністю або ірраціональністю, що виражається як у тематичному ряді мистецьких творів, так і - головне - в їх стильових особливостях, проаналізованих на широкому історико-культурному матеріалі. Пашука; зокрема монографія “Українська церква і незалежність України” дозволила зясувати причини поєднання національного та сакрального в українському модерні.У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до таких позицій: У дисертації запропоновано розвязання важливої історико-філософської проблеми - виявлення національних особливостей трансформаційних процесів в українському духовному житті при переході від класичної до некласичної парадигми філософії та культури у кінці ХІХ - на початку ХХ століть. Оригінальність підходу до проблеми полягає в специфічному ракурсі дослідження духовної атмосфери цієї доби - виявленні її філософсько-світоглядних ідей через їх художній вираз в європейському та українському образотворчому мистецтві. Філософське знання, як і мистецтво, є формою ціннісної свідомості; тому, як і мистецтво, філософія звернена до субєктивних смислів, що наповнюють собою життєвий світ людини. Є всі підстави стверджувати, що існує принципова спільність ментальних векторів, яка дозволила Україні через художньо-світоглядну семантичну систему модерну повноцінно включитися в загальноєвропейський процес глибокої духовної еволюції. Пошуки опори для людини в новій соціокультурній реальності призвели до актуалізації міфу в культурі в цілому та в мистецтві зокрема, тому система смислів художньо-образної рефлексії цієї доби тяжіє до символіки та структури міфу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до таких позицій: У дисертації запропоновано розвязання важливої історико-філософської проблеми - виявлення національних особливостей трансформаційних процесів в українському духовному житті при переході від класичної до некласичної парадигми філософії та культури у кінці ХІХ - на початку ХХ століть. Оригінальність підходу до проблеми полягає в специфічному ракурсі дослідження духовної атмосфери цієї доби - виявленні її філософсько-світоглядних ідей через їх художній вираз в європейському та українському образотворчому мистецтві. Проведене дослідження дає підстави для таких висновків: 1. Тенденція взаємодії філософії та мистецтва притаманна всій історії культури. Проте, якщо в попередні епохи у філософії переважали логіко-дискурсивні підходи, то з середини ХІХ ст. на тлі гострого протистояння раціоналістичних та ірраціоналістичних тенденцій відбувається достатньо інтенсивне інтелектуальне збагачення філософії художньо-образною формою рефлексії. Теоретизування поєднується з інтуїтивним осягненням таких сторін духовного життя людини, які були недосяжними для логіки та раціонального розуміння.

2. Філософське знання, як і мистецтво, є формою ціннісної свідомості; тому, як і мистецтво, філософія звернена до субєктивних смислів, що наповнюють собою життєвий світ людини. Правомірним і евристично продуктивним є звернення філософії не лише до категоріальних структур, але й до притаманних мистецтву образів-понять, образів-метафор, символічного способу передачі життєвих смислів. Для дослідження світоглядних вимірів українського життя такий підхід зумовлений ще й ментально-психологічними особливостями, що характерні для української культури й позначились на способі філософування, властивому вітчизняним мислителям.

3. У кінці ХІХ - на початку ХХ ст., на тлі світоглядної кризи та зміни філософської та культурної парадигм, адекватною формою вираження світовідчуття цієї доби став модерн - глобальний художній рух зі свідомо визначеною світоглядною програмою, який на зламі століть отримав безпрецедентно широке розповсюдження в країнах Європи та в Америці, охопив майже всі види творчості, створив своєрідну інтегральну культуру, зумів комплексно організувати життєве середовище людини.

4. Є всі підстави стверджувати, що існує принципова спільність ментальних векторів, яка дозволила Україні через художньо-світоглядну семантичну систему модерну повноцінно включитися в загальноєвропейський процес глибокої духовної еволюції.

5. Формування світогляду модерну повязане з однією із провідних тенденцій у філософії цього періоду - а саме з визнанням волі до життя, на противагу розумові, єдиною універсальною основою всього сущого. Праці А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, а також З. Фройда, А. Берґсона були визначальним фактором, що спричинив переосмислення підвалин західноєвропейської культури і заклав теоретичні засади модерну як світоглядного стилю.

6. У семантичній системі витворів модерну ми виокремлюємо дві взаємоповязані та водночас протилежні світоглядні орієнтації: з одного боку, стихійний життєстверджуючий порив і екстаз та, з другого - ущербність, перенапруження, розпач, передчуття Апокаліпсису. Руйнування класичної картини світу як втілення розумної доцільності й порядку та поширення ірраціоналістичних філософських ідей сформували смисло-образ життя як тяжкої драми.

7. Пошуки опори для людини в новій соціокультурній реальності призвели до актуалізації міфу в культурі в цілому та в мистецтві зокрема, тому система смислів художньо-образної рефлексії цієї доби тяжіє до символіки та структури міфу. Перегляд світоглядних орієнтирів вилився у зміни просторово-часової моделі, котра у мистецтві (живописі) виражена перспективною системою; у наростання субєктивізму та релятивізму в мистецькій інтерпретації дійсності; в десакралізацію, тобто втрату людиною відчуття звязку з трансцендентним.

8. Особливість художнього переживання настроїв доби українським мистецтвом полягала в таких принципових моментах. По-перше, у творах українських майстрів, на противагу європейським, присутнє відчуття незбагненної ірраціональної єдності світу; більш виразно артикулюється момент волі до життя, а не згасання життєвої енергії. У створеному художньому образі світу домінують мотиви молодості, самооновлення, самовідтворення, пристрасті, екстатичного пориву. По-друге, на відміну від західноєвропейських митців, представники українського модерну здебільшого втілювали нове світовідчуття в образах не абстрагованих від реальності, а через власну історію, актуальні для нації проблеми. По-третє, якщо для свідомості західноєвропейських суспільств стан хаосу - це стан, притаманний світові як такому, то в Україні відчуття хаосу повязане із вторгненням зовнішніх ворогів у межі “свого світу”. Якщо в Європі звернення до архаїчного міфу відбувалося на тлі десакралізації, то український модерн сповідує тісне переплетіння національного та сакрального.

9. Як європейський, так і український модерн підносить ідею повернути людині втрачену цілісність, впорядкувати її життєвий світ за законами краси. У витворенні цілісного середовища український модерн розмежовує “свій” та “чужий” світ за допомогою внесення у нього знаків національної символіки як специфічних орієнтирів. Такими знаками, зокрема, є постаті української історії, образи народної творчості, використання художньо-пластичної мови ікони.

10. Мистецтво модерну переносить центр ваги в осмисленні сутності людини на пошук таємниці буття у площині внутрішнього, підсвідомого життя індивіда. Воно втілює тему “надлюдини” в образі людини органічно природної, цілісної, позбавленої суперечності “Id - Super Ego”, знаходячи таку цілісність в міфологічному герої. Разом з тим модерн витворив модель “базової” особистості доби, характерними ознаками якої стали незалежність від традиційної моралі, підпорядкування стихійним поривам, переважання інтуїції над логікою, велика життєва сила, що не має вольового спрямування. За таких умов порив до визволення людини обернувся для неї втратою самої себе.

11. В Україні образ вольового самодостатнього модерного героя запропонував І. Франко - це ідеал “цілого чоловіка”. Цей ідеал в українському модерні принципово відрізняється від західноєвропейської асоціальної моделі “базової” особистості. Насамперед українська модель належить до іншого історичного типу - це індивідуальність без егоїстичної свідомості. Український модерний герой не схильний до егоїстичного бунтарства проти суспільства та суспільних норм, його енергія сильної особистості спрямована на користь спільноти.

12. Модель нового соціального устрою, витворена мистецтвом модерну, виражена в ідеї “естетичної революції”. В її основу покладено розуміння краси як чинника, здатного скеровувати суспільство до ідеального стану. Особа митця стає ключовою в удосконаленні світу. В Україні, зокрема у львівській сецесії, ця настанова вилилася у свідомий рух митців, спрямований на витворення певного узагальненого типу життєвого середовища людини - “синтетично-українського”. Це була спроба здійснити витворену романтизмом програму обґрунтування національної ідентичності через реактуалізацію засобами мистецтва архетипів українського життєбачення, які обєднують націю.

13. Художньо-світоглядна система модерну на межі ХІХ - ХХ ст. стала опосередковувальною ланкою для включення української філософської культури в загальнолюдську та загальноєвропейську цілісність. З іншого боку, у цьому діалозі формувалося усвідомлення своєї відмінності від інших, національної ідентичності й потреби повернення до національних коренів.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Скринник Д. Методологічні аспекти аналізу в композиції творів образотворчого мистецтва // Вісник Львівського університету. СЕРІЯO “Філософські науки”. 2006. Випуск 9. С. 135-143. 0,5 друк. арк.

2. Скринник Д. Світоглядний вимір категорії простору в еволюції композиційних принципів образотворчого мистецтва // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. Вип. 16. Київ: Видавничий центр КНЛУ. 2005. С. 125-132. 0,5 друк. арк.

3. Скринник Д. Українська художня традиція у параметрах нетрадиційного мистецтва // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. Вип. 13. Київ: Вид. центр КНЛУ. С. 257-262 - 0,5 друк. арк.

4. Скринник-Миська Д. “Базова особистість” епохи у візії мистецтва модерну // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Серія „Філософія, психологія, педагогіка”. 2007. Випуск 22. С. 47-51 - 0,5 друк. арк..

5. Скринник-Миська Д. Філософська (психоаналіз) та художня (модерн) інтерпретація буття людини: паралелі і колізії // Мультиверсум. Філософський альманах. Випуск 64. К.: Інститут філософії ім.. Г.Сковороди НАН України, 2007. С. 72-81 - 0,5 друк. арк..

6. Скрынник-Мыська Д.М. Новое видение мироздания в изобразительном искусстве на рубеже XIX-XX веков // Великие преобразователи естествознания: Макс Планк: тезисы докладов ХХІ Международных чтений. Минск: БГУИР, 2006. С. 426-428 - 0,3 друк. арк..

7. Скринник Д. Мистецтво як спосіб буття колективного несвідомого // Філософія: нове покоління: тези доповідей Всеукраїнської студентсько-аспірантської філософсько-релігієзнавчої конференції. Київ: НАУКМА, 2006. С. 52-53. 0,3 друк. арк.

8. Скринник Д. Мистецтво як засіб духовного опанування соціальної дійсності // Духовна культура як домінанта українського життєтворення: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, Київ, 22-23 грудня 2005 р. К.: ДДАКККІМ, 2005 р. Ч. ІІ. С.143. 0,2 друк. арк.

9. Скринник-Миська Д.М. Символ як носій архаїчного у темах та образах модерну // Традиція і культура: культурний набуток людства у свідомості нових поколінь: Матеріали міжнародної наукової конференції, Київ, 8-9 червня 2007 р. К.: Асоціація „Новий Акрополь”, 2007. 0,3 друк. арк.