Еволюція просторових систем українського драматичного театру: типи організації, функції, людина (від натуралізму до авангарду) - Автореферат

В театрі простір є чи не найбільш складною системою, яка характеризується потужною енергією смислоутворення. Практика й теорія ХХ ст. закріпили уявлення про театральний простір як про дієву структуру, що має власну лексику та смислотворчі можливості. Мета дослідження полягає в тому, щоб, проаналізувавши просторові стратегії українського театру в його найбільш інтенсивний формотворчий період (остання чверть ХІХ - перша чверть ХХ ст.), виявити смислотворчий потенціал театрального простору, окреслити його функції в системі театру. Мета дослідження обумовлює його завдання: - розкрити контекст просторово-сценічних концепцій та вказати на специфічні риси культурної ситуації доби модернізму в Україні; Театральна проксеміка (метод дослідження театру з огляду на існуючі просторові співвідношення між окремими елементами вистави) має на меті визначити та розшифрувати ті системи кодів, що лежать в основі просторової побудови вистави.В роботі "Мистецтво і простір" філософ культури Мартін Гайдеггер висуває ідею, що художній простір є, насамперед, вивільненням місця. Так само, як і простір, час у театрі має особливі характеристики. Так, за дефініцією Патриса Паві, театральний простір складається зі сценічного простору (простір, в якому відбувається гра), простору глядача (простір, організація якого відносно ігрового простору визначає тип комунікації у виставі), ігрового простору (простір гри актора, що визначається пластико-ритмічною партитурою вистави), драматичного простору (простору, про який йдеться в тексті). Історія українського театру ХХ ст. і, зокрема, особливості інтерпретації простору в інтенсивний формотворчий період 20-х років ХХ ст., демонструють, що деякі просторові "матриці" збереглися в українському театрі в незмінному вигляді. Становлення професії художника в театрі" присвячено темі розмежування функцій режисера-постановника та художника в українському театрі.Висловлюючись за ту чи іншу просторову модель, театр відносить себе до певного типу культури, і це дає змогу розглядати його як діагностичний механізм суспільства. Театральний простір неможливо розглядати без усвідомлення, з одного боку, філософсько-фізичного розуміння простору, а з іншого - поза категорією простору художнього. Специфіка театрального простору полягає в безпрецедентному поєднанні двох систем - простору фізичного (місця) та простору художнього. Історія просторових концепцій театру Леся Курбаса та Вадима Меллера вписана в широкий контекст становлення та розвитку світового експресіонізму, який, згідно з багатьма ознаками, є не стільки мистецьким стилем, скільки потужним світоглядним ресурсом, до якого "підключилося" європейське мистецтво. Лесь Курбас та його театр послідовно відпрацьовували експресіоністичну модель театрального простору - від перших мінімалістичних та формотворчих спроб конструктивістського театру до феєрії театральних технологій та прийомів "експресивного реалізму".

Основний зміст дисертації

Підсумовуючи результати проведеного дослідження, дисертант робить наступні висновки: 1. Театральний простір є однією з найбільш репрезентативних систем культури, в якій відображаються не тільки специфічні риси культурної доби, але й соціокультурна архітектоніка суспільства.

2. Вивчення феномену театрального простору є частиною загальногуманітарної проблеми дослідження простору художнього.

3. Висловлюючись за ту чи іншу просторову модель, театр відносить себе до певного типу культури, і це дає змогу розглядати його як діагностичний механізм суспільства.

4. Театральний простір неможливо розглядати без усвідомлення, з одного боку, філософсько-фізичного розуміння простору, а з іншого - поза категорією простору художнього. Специфіка театрального простору полягає в безпрецедентному поєднанні двох систем - простору фізичного (місця) та простору художнього.

5. Кожна національна культура має особливі стосунки з простором і часом, вербальним і візуальним у мистецтві. Український архетип простору зафіксовано в пратеатральній (ритуал) та ранній театральній культурі, відображення чого ми знаходимо в матеріалах археологічних та етнографічних досліджень.

6. На матеріалі театру корифеїв можна спостерігати за механізмом того, як театральна практика перебрала на себе роль "агента" формування суспільної свідомості. Вербальна складова театру (драматургія) знаходилась у рамках жорстких цензурних обмежень, національний театр почав активно працювати з позавербальними системами. Це дозволило театру відпрацювати та закріпити у свідомості суспільства національну картину світу та активно сприяти процесу національної самоідентифікації, який був актуальною соціокультурною метою.

7. "Молодий театр" та український художній авангард складають єдиний проект, на меті якого була реформація української художньої культури та створення сучасної лексики українського мистецтва. Співпраця Леся Курбаса з митцями авангардових кіл (Михайлом Бойчуком, Анатолем Петрицьким) дозволила в дуже стислий термін та в досить екстремальних політичних умовах зробити прорив в освоєнні українськими акторами умовного середовища, роботі в системі символічного театру, засвоєнні прийомів ритмопластичної взаємодії між "живою" та "неживою" сценічними матеріями.

8. Історія просторових концепцій театру Леся Курбаса та Вадима Меллера вписана в широкий контекст становлення та розвитку світового експресіонізму, який, згідно з багатьма ознаками, є не стільки мистецьким стилем, скільки потужним світоглядним ресурсом, до якого "підключилося" європейське мистецтво. Лесь Курбас та його театр послідовно відпрацьовували експресіоністичну модель театрального простору - від перших мінімалістичних та формотворчих спроб конструктивістського театру до феєрії театральних технологій та прийомів "експресивного реалізму".

Основні положення дисертації

1. Островерх О.Б. Проблеми театрального простору: теоретичний аспект // Мистецькі обрії. - 2002. - №3. - С.143-154.

2. Островерх О.Б. Концепції просторової організації українського театру останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст. // Мистецтвознавство України: Збірник наукових праць. - К., 2003. - С.147-160.

3. Островерх О.Б. "Едип-цар" Леся Курбаса: опанування хаосу. Просторова концепція вистави в контексті традицій сценічного втілення образу античності // Аркадія: Культурологічний та мистецтвознавчий журнал. - Одеса. - 2003. - №1 - С.39-41.

4. Островерх О.Б. Від натуралізму до авангарду. Концепції простору в контексті українського театру останньої чверті ХІХ - першої чверті ХХ століття // Український театр ХХ століття: Колективна монографія. - К., 2003. - С. 293-420.

5. Островерх О.Б. "Гайдамаки" Леся Курбаса та Маніфест театру жорстокості. Контекст - експресіонізм // Художня культура. Актуальні проблеми. Науковий вісник Державного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, Ін-т проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. - К., 2005. - С.167-177.

6. Островерх О.Б. Сучасний український театр: між драмою та візією. Взаємовплив сценографії та сучасного образотворчого мистецтва" // Художня культура. Актуальні проблеми: Науковий вісник Державного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, Ін-т проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. - К., 2004. - С. 139-149.

7. Островерх О.Б. Український театр: передчуття карнавалу // Collegium: Міжнародний науково-художній журнал. - 2000. - №1(9). - С.43-52.

8. Островерх О.Б. Щеплення Лідером, або Досвід конфліктного монтажу // Мистецькі обрії: Альманах. - 2000. - № 2. - С. 309-315.

9. Островерх О.Б. Від "кола" до "чорного квадрату" (до питання генези театрального простору) // Зелена лампа: культурологічний часопис. - Суми. - 1998. - №3- 4. - С.54-57.

10. Островерх О.Б. Позасистемна (маргінальна) річ в предметно-пластичному середовищі вистав авангардового театру // Зелена лампа: культурологічний часопис. - Суми. - 1998. - № 1-2. - С.21-23.

11. Даніїл Лідер "Театр для себе"/ Упорядник та автор вступної статті Ольга Островерх - К.: Факт, 2004. - С. 9-11.

Размещено на .ru