Еволюція інституційної основи Європейського Союзу в контексті Лісабонського договору - Дипломная работа

Найвищим досягненням на цьому етапі європейської інтеграції стала спроба розроблення і введення у дію «Договору, що встановлює Конституцію для Європи» («Європейській конституції»), що, проте, через амбітні завдання так і не було реалізовано [29]. У цьому контексті Лісабонський договір (Договір про реформу ЄС), підписаний 13 грудня 2007 р., за суттю визначив межі політичного компромісу між керівництвом ЄС і держав, реформуючи систему управління і підвищуючи ефективність ухвалення політичних і правових рішень [3]. Лісабонський договір офіційно іменується «договором про внесення змін до Договору про Європейський Союз і Договору про установу Європейського Співтовариства» і за правовою природою є міжнародним договором, підписаним на саміті ЄС у Лісабоні. Надалі Договір про установу Європейського Співтовариства буде перейменовано у Договір про функціонування ЄС. Гладенко «Лісабонський договір ЄС 2007 року як новий етап еволюційного розвитку права Європейського Союзу» [17] мова йде про аналіз нового комплексного нормативно-правового акта наднаціональної організації, а саме - Договору ЄС 2007 року, що є частиною первинного права Європейського Союзу, який вносить зміни в Договір про Європейське Співтовариство і Договір про заснування Європейського Союзу.Навіть у договорі про ЄЕС, який, як вважається, став основою «конституції» Співтовариств, у модель урядування не були внесені будь-які принципові зміни, новели. Створення у 1992 році на базі Європейських співтовариств Європейського Союзу вимагало розповсюдити повноваження інститутів Співтовариств на сфери суспільного життя, що знаходяться за рамками першої, коммунітарної опори (яка, як відомо, представлена вона була Співтовариствами), тобто на сферу зовнішньої політики и політики безпеки (ЗППБ) та співробітництва поліції та судових органів в кримінально-правовій сфері (СПСО).Юридично це виявилося у визнанні інститутів Європейських співтовариств в якості керівних органів Європейського Союзу [25]. До Лісабонського договору принцип єдності інституційної системи ЄС був закріплений у ст.3 Договору про Європейський Союз (стара редакція): «Союз обслуговується єдиною інституційною структурою, яка забезпечує узгодженість і наступництво діяльності, що здійснюється з метою досягнення його цілей, одночасно поважаючи та розбудовуючи acquis communautaire». Це знаходило свій прояв у тому, що основні орієнтири діяльності усіх інститутів визначалися Європейською радою (нині вона виконує ті ж практично функції в якості інституту ЄС).І хоча акти цього органу не були юридично обовязковими, на практиці вони ставали тим основним політичним стрижнем, який дозволяв обєднати і спрямувати у єдине русло діяльність інститутів Співтовариств і Союзу. Слід зазначити, що Амстердамська (1997 року) та Ніццька (2000 року) угоди, що внесли зміни до установчих договорів Європейських співтовариств та Європейського Союзу, які в тому числі стосувалися статусу і порядку функціонування інститутів ЄС, також підтвердили існування та розвиток принципу єдності інституційної системи Союзу.Treaty of Lisbon amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community) - новий основоположний договір ЄС, підписаний 13 грудня 2007 р., покликаний замінити собою Конституційний договір, що не вступив у силу, і внести зміни в попередні установчі договори для реформування інституційної структури, системи прийняття рішень і засад функціонування ЄС [37]. Договір про запровадження Конституції для Європи, підписаний 29 жовтня 2004 р. в Римі (це місто обрали, щоб відзначити підписання початкового договору, згідно з яким було створене Європейське Економічне Співтовариство), повинен був спростити правовий доробок Європейського Союзу завдяки заміні всіх попередніх установчих договорів єдиним актом конституційного характеру [4; 10]. Остаточне погодження тексту Договору про реформування ЄС відбулося вже під час головування Португалії - на саміті Європейської народної партії в Лісабоні 18-19 жовтня 2007 р., з приводу чого Президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу урочисто заявив: “Лісабон завжди був місцем зустрічі Європи зі світом. Лісабонський договір повинен замінити провалений на референдумах у Франції та Нідерландах Договір про Конституцію для Європи і так чином завершити процес інституційних реформ у ЄС. Договір про Європейський Союз складається з преамбули і 6 розділів: Розділ І “Загальні положення”, Розділ ІІ “Положення про демократичні засади”, Розділ ІІІ “Положення про інституції”, Розділ IV “Положення про тіснішу співпрацю”, Розділ V “Загальні положення про зовнішні справи Союзу і спеціальні положення про спільну закордонну політику і політику безпеки”, Розділ VI “Заключні положення”.13 грудня 2007 року в Лісабоні голови держав та урядів країн-членів ЄС підписали «Лісабонський договір, що змінює Договір про Європейський Союз та Договір про створення Європейської спільноти» (так званий Лісабонський договір) [42]. Цим договором після фіаско Європейської Конституції внесено інституційні з

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні структурно-організаційні механізми діяльності ЄС до прийняття Лісабонського договору

Розділ 2. Спроба інституційного реформування ЄС за Євроконституцією 2005 р.

Розділ 3. Особливості нової інституційної основи ЄС після прийняття Лісабонського договору

Висновки

Список використаних джерел