Еволюція наукової думки в техніці електрокомунікацій України (кінець ХІХ–ХХ ст.) - Автореферат

Використання досягнень науки визначають темпи соціального, економічного та культурного розвитку країни, при цьому електрокомунікаціям належить провідна роль у прискоренні науково-технічного прогресу у забезпеченні життєдіяльності кожної людини. Електрокомунікації, як і наука про її становлення та еволюцію є інтернаціональною за своєю природою, однак її розвиток суттєво залежить від конкретних історичних умов, економічного потенціалу та культурного рівня кожної окремої країни. Актуальність дисертації обумовлена і тим, що на сьогоднішній день не існує історичних досліджень, присвячених еволюції наукової думки в техніці електрокомунікацій в Україні, які б розглядали цей процес як явище, що органічно вписується в контекст світової науки. встановити наукові установи в Україні та їх внесок у розвиток електрокомунікацій; науковий техніка електрокомунікація висвітлити внесок провідних учених та інженерів України у розвиток техніки електрокомунікацій. Наукова новизна одержаних результатів визначається передусім науковою темою, яка до цього не була предметом спеціального дослідження в історії: вперше у новітній вітчизняній історіографії проведено комплексне дослідження історії становлення і розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій в Україні кінця ХІХ - XX століть запропоновано періодизацію становлення та розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій, виявлено специфіку її науково-технічного розвитку на кожному із історичних періодів;В дисертації визнається поступ українських вчених в узагальненні еволюції наукової думки в техніці електрокомунікацій в Україні в кінці ХІХ-ХХ століттях, однак комплексного дисертаційного дослідження до цього часу не проведено. Значення праць цих авторів полягає у встановленні хронологічних меж дослідження, обґрунтуванні умов формування теоретичних засад наукової думки в техніці електрокомунікацій кінця ХІХ - ХХ ст. і відокремлення нових її напрямів - телеграфії, телефонного звязку і його автоматизації, радіофікації, ліній звязку на основі волоконно-оптичних кабелів, супутникової системи звязку, телебачення тощо. Аналіз праць з обраної теми засвідчує, що історичні пошуки попередніх дослідників еволюції наукової думки в техніці електрокомунікацій в Україні кінця ХІХ - ХХ ст. мали фрагментарний характер, а обрана дисертантом тема предметом окремого дослідження ще не була. У другому розділі „Еволюція в техніці електрокомунікацій в Україні? показано, що становлення наукової думки в техніці електрокомунікацій кінця ХІХ-ХХ століття повязане з розвитком науково-технічного прогресу, появою телеграфу як першого засобу електрозвязку, телефонного звязку та його автоматизацією, проводового мовлення (радіофікацією), використання телебачення. У третьому розділі „Становлення та розвиток науки в техніці інформаційно-комунікаційних технологій? показано, що важливі наукові дослідження в галузі електрокомунікацій та визначення перспектив їх використання в 1925-1930 pp. проводилися в Україні такими відомими науковими закладами, як Харківський фізико-технічний інститут, Київський політехнічний інститут, Інститут радіопроблем Академії наук України.Використання та науковий аналіз широкого комплексу джерел дає підстави для наступних висновків: Доведено, що узагальнення здобутків українських учених з техніки електрокомунікацій України кінця ХІХ - ХХ ст. в історичному аспекті є маловивченою темою. Використання нового концептуального підходу, зосередженого на українській історії, залучення нових джерельних матеріалів і наукових фактів сприяло поглибленому висвітленню теми дослідження, заповненню прогалин в історії становлення та розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій України кінця ХІХ - ХХ ст. Автор прийшов до висновку, що історія становлення і розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій України кінця ХІХ - ХХ ст. умовно охоплює чотири етапи. На початку 30-х років Академія наук України переведена в систему науково-дослідних інститутів; засновано інститут електрозварювання та гірничої механіки. В їх числі фізик Б.Ф.Цокман, один із засновників вітчизняної радіотехніки, професор Одеського політехнічного інституту, геофізик М.А.Аганін, завдяки дослідженням якого вперше була складена магнітна карта України.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Використання та науковий аналіз широкого комплексу джерел дає підстави для наступних висновків: Доведено, що узагальнення здобутків українських учених з техніки електрокомунікацій України кінця ХІХ - ХХ ст. в історичному аспекті є маловивченою темою. Попередні дослідники лише частково зверталися до цієї проблеми, зосереджуючись переважно на наукових досягненнях окремих вчених. Використання нового концептуального підходу, зосередженого на українській історії, залучення нових джерельних матеріалів і наукових фактів сприяло поглибленому висвітленню теми дослідження, заповненню прогалин в історії становлення та розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій України кінця ХІХ - ХХ ст.

Автор прийшов до висновку, що історія становлення і розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій України кінця ХІХ - ХХ ст. умовно охоплює чотири етапи.

Перший етап - кінець XIX століття - 1917 рік. Це роки, коли Російська імперія вступила на шлях модернізації й почала тривалий перехід від доіндустріального до індустріального суспільства. Цей період характеризується відкриттями нових явищ, започатковано експериментальне вивчення електромагнітних коливань та хвиль, методів радіозвязку, фізичних процесів у радіотехнічних та електротехнічних приладах. Саме на цьому етапі в Україні стали запроваджувати такі найдосконаліші для того часу засоби звязку, як телеграф, телефон та радіо. Багато дослідників історії електрозвязку України, будучи безпосередніми учасниками та свідками цих грандіозних змін, змогли донести до сучасників не тільки ці відкриття, але й своє (часто захоплене) відношення до того, що відбувалося. Практично всі роботи, в яких йшла мова про електрозвязок в Україні були написані фізиками, інженерами та електротехніками.

Другий етап - 1917 рік - перша половина 40-х років XX століття. Соціальні потрясіння 1917-1921 років спричинили глобальні зміни практично всіх сторін життя населення України, які безпосередньо відбивалися на спрямуванні наукових досліджень. Встановлено, що в роки громадянської війни 1918-1921 роки засоби телефонного звязку в Україні були фактично зруйновані і лише відновлені у 1929 році. За радянської доби сформувалася державна система управління наукою, завдяки якій наукові плани підпорядковувалися розвитку промисловості та забезпечення обороноздатності країни. На початку 30-х років Академія наук України переведена в систему науково-дослідних інститутів; засновано інститут електрозварювання та гірничої механіки. Важливим досягненням електрокомунікації в Україні стало масове проводове мовлення, що відноситься до кінця 20-х років ХХ століття.

За роки радянської влади розвиток технічних наук, їх ефективність суттєво стримувався через репресії, ідеологічний і моральний тиск на вчених. Архівні джерела надали змогу частково відновити імена вчених, які були несправедливо репресовані тоталітарним режимом. В їх числі фізик Б.Ф.Цокман, один із засновників вітчизняної радіотехніки, професор Одеського політехнічного інституту, геофізик М.А.Аганін, завдяки дослідженням якого вперше була складена магнітна карта України.

Третій етап - друга половина 40-х - 80-і роки XX століття. Відмінна риса цього етапу в тому, що помітно розширилася джерельна база досліджень з історії електрокомунікацій. Зявляється науковий напрямок, який зосереджується на вивченні історії програмування, використання напівпровідників, електронно-обчислювальної техніки. Значний вплив на цей напрямок зробили праці Л.І.Мальдештама, М.І.Радовського, Б.С.Сотина, В.М.Титова, В.М.Радіонова, М.Д.Бочарова, О.В.Яроцького, В.А.Бурлянд, Д.Л.Шарле та інших. До наукових праць включалися матеріали про становлення і розвиток електрозвязку в Україні. Проте більшість праць носило суто інформативний характер, розповідали про безпроблемний розвиток технічних наук в Україні цього періоду замовчувалися труднощі, на які наштовхувалися науковці у своїй творчій праці.

Четвертий етап - 90-і роки XX - початок XXI століття - визначається демократизацією українського суспільства, помітною інтенсифікацією академічної науки, формування власної матеріально-технічної бази досліджень електротелекомунікацій в Україні. Наукові дослідження в ці роки велися Д.Шарле, А.А.Глущенком, Р.Р.Біккеніним, Е.М.Шошковим, М.О.Портала, О.Б.Стреловим та ін.

Еволюція наукової думки в техніці електрокомунікацій України невіддільна від досягнень світової та радянської науки. Важливу роль в розвитку теоретичних та практичних засад електрокомунікацій відіграли дослідження зарубіжних вчених Ч.Бебіджа і А.Ловлейс, С.Морзе, Б.С.Якобі, П.М.Голубицького, О.С.Попова, П.М.Рибкіна, О.А.Адаміана. Суттєвий внесок у наукову думку електрокомунікацій внесли українські вчені М.Д.Пильчиков, Й.Й.Косоногов, Б.П.Грабовський, С.В.Новаківський, М.Й.Кривошеєв, В.Є.Лошкарьов, С.О.Лебедєв, В.М.Глушков, К.Л.Ющенко та ін.

Аналіз джерельної бази засвідчив, що в 1925-1930 рр. в Україні важливі наукові дослідження в галузі електрозвязку проводилися в таких наукових закладах, як Харківський фізико-технічний інститут, Київський політехнічний інститут, інститут радіо проблем Академії наук України. поряд з ними в 1950-1960 рр. широко розгорнулася діяльність в організованих на той час інститутах кібернетики і напівпровідників. Наукові традиції забезпечували вчені Київського державного університету, Одеського інституту інженерів звязку.

Встановлено, що завдяки дослідженням провідних учених в Україні побудована "Машина механічного мислення" О.М.Щукарєва; відкритий В.Є.Лошкарьовим напівпровідниковий p-n перехід, використаний при створенні транзистора; обґрунтовано принципи побудови та структуру універсальної цифрової електронно-обчислювальної машини С.О.Лебедєвим; розроблено принципи побудови та створено першу в Україні асинхронну електронно-обчислювальну машину "Киев" за участю Б.В.Гнеденка, В.М.Глушкова, В.С.Королюка, К.Л.Ющенко, Л.Н.Дашевського, К.О.Шкабари, С.Б.Погребинського; розроблено теорію цифрових автоматів, яка стала теоретичною основою при проектуванні електронно-обчислювальних машин; розроблено С.О.Моральовим, Ф.Д.Мораховським структуру та архітектуру першого в Радянському Союзі мікрокалькулятора на чотирьох інтегральних схемах; за участю В.Н.Плотнікова, В.І.Долгова розроблено та розпочато серійний випуск спеціалізованих супернадійних електронно-обчислювальних машин "Карат" для систем озброєння і керування на надводних та підводних суднах військово-морського флоту, а також для розвязання задач навігації на суднах торгового флоту та атомних криголамах; за участю В.М.Глушкова, В.С.Михалевича, С.Б.Погребинського, А.О.Летичевського, Ю.В.Капітонова, I.М.Молчанова та ін. Спроектовано, створено та випущено малими серіями суперпродуктивні макроконвеєрні комплекси "ЕС-2701" i "ЕС-1766", які на тому етапі не мали аналогів за кордоном.

За радянської доби відбувався процес перетворення Академії наук України в систему науково-дослідних інститутів та наукових шкіл. Засновано школи напівпровідників В.Є.Лошкарьова, електротехніки С.О.Лебедєва, кібернетики В.М.Глушкова, школу теоретичного програмування К.Л.Ющенко, а також низку переданих до Академії наук України технічних і галузевих інститутів, які докорінно змінили структуру Академії.

В дисертації обґрунтована пропозиція про доцільність поглибити вивчення еволюції наукової думки в техніці електрокомунікацій України. Доцільно було б підготувати праці присвячені історії становлення та розвитку науково-дослідних установ України, розкрити характер організації в них досліджень, показати творчі звязки та співробітництво з науковими установами колишніх Союзних республік. Враховуючи інтеграцію сучасної України в європейські структури актуальним висувається завдання проаналізувати звязки учених України з зарубіжними колегами, показати досвід та наслідки такого співробітництва. Важливо активізувати роботу над розкриттям практики наукових пошуків учених, вихідців з України і зробили суттєвий внесок в історію науки і техніки.

1. Нікітчин О. Академік В.Є.Лошкарьов - основоположник інформаційних технологій в Україні у галузі транзисторної елементної бази засобів обчислювальної техніки // Наукові записки української історії: Зб.наукових статей.- Тернопіль: Астон, 2007.- Вип.19.- С.255-259.

2. Нікітчин О. Компютери та компютерні технології електрозвязку в мережі дистанційної освіти в історичному розвитку// Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. - К., 2007.- Вип. 29. - С.168-181.

3. Нікітчин О. Сергій Олексійович Лебедєв - творець першого в континентальній Європі компютера// Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць.- К., 2007.- Вип. 30. - С.158-164.

4. Нікітчин О. Українська леді Ловлейс. Катерина Логвинівна Ющенко - засновник теоретичного програмування в Україні// Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. - К., 2007. - Вип. 31.- С.128-138.

5. Нікітчин О. Ефективність використання засобів інформаційних технологій у навчально-виховному процесі//Гуманітарний вісник ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди": Науково-теоретичний збірник.- Переяслав-Хмельницький, 2007.- Вип.12.- С. 63-67.

6. Нікітчин О. З історії становлення і розвитку військ звязку сучасної України// Часопис української історії.- К., 2007.- Вип. 8.- С. 117-122.

7. Нікітчин О. Творчий внесок академіка В.М.Глушкова і створенного ним Інституту кібернетики НАН України в розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних технологій// Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. - К., 2007.- Вип. 32. - С.173-185.

8. Нікітчин О. Інтелектуальна власність в контексті практичної діяльності вищих навчальних закладів (з досвіду роботи Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди)// Менеджмент малого и среднего бизнеса: управление знаниями: Тезисы докладов шестой международной научно-практической конференции 24-28 сентября 2007 г.- Севастополь, 2007.- С.85-87.

9. Нікітчин О. Військові звязківці України у боротьбі з чорнобильським лихом// Постаті Київщини: Зб. наук. праць.- К.: Міленіум, 2007.- С.340-348.