Етнотипи та їх художні стереотипи в українському анекдоті (на матеріалі видань ХІХ століття) - Автореферат

Це стосується особливо живучого й мобільного жанру - анекдоту в українському фольклорі, сутність змісту й форми якого потребує всебічних студій. Але цілком ігнорувався той факт, що анекдот як жанр виконує не тільки викривальну функцію (політичний анекдот), а й розважальну, та не позбавлену філософічності - іронічного погляду на суєту суєт. Ось чому принцип всебічності вивчення даного пласту народної словесної сміхової культури вимагає не оминати образів росіянина, білоруса, поляка, єврея, татарина, цигана, німця і т.д., зображених в українських текстах різних уснословесних жанрів, у тому числі й анекдоті. У той же час, наприклад, питання сприйняття українцями росіян, поляків, євреїв, білорусів, циган і самих українців крізь призму сміхової традиції було і залишається одним з найскладніших та найцікавіших. Так, у другій половині ХІХ ст. про потребу збирання та інтерпретації народних творів, у яких би яскраво виявлялися різні національні типи, писав І.Беньковський у праці “Из народних рассказов, характеризующих национальные типы” (1890) Ставили цю проблему В.Гнатюк “Казки, байки, оповідання про історичні особи, анекдоти” (1898), “Зносини Українців із Сербами” (1906) і М.Драгоманов “Евреи и поляки в юго-западном крае”(1875), “Про українських Козаків, Татар та Турків” (1876), П.Ковалко “Очерки национальных типов в украинской народной словесності” (1883) і М.Костомаров “О русско-польских отношениях” (1886), “Дві руські народності” (1906), М.Тут ми зустрічаємо явну, але водночас зрозумілу суперечність, так звану ілюзорну умовність: стосунки між іноетнотипом і українцем як героями анекдоту та реальні побутові стосунки між сусідами євреями, поляками, росіянами й українцями можуть бути різними. А це, у свою чергу, вимагає зясування суті комічного в культурі будь-якого народу, а потім перейти до встановлення національних особливостей сміху, виявлених у жанрі, що є обєктом нашого дослідження - анекдотом про українців, росіян, євреїв, поляків, білорусів, німців, циган у записах ХІХ століття. У такому анекдоті розповідь ведеться від імені героя (поляка, росіянина, єврея, німця чи цигана), причому пародіюються фонетичні, граматичні особливості, що властиві українській мові, в устах німців, євреїв чи поляків. Кожен народ має почуття гумору, і воно рятує від образ на творців анекдотів, бо найкраща відповідь - анекдот на анекдот, змагання у дотепності, у мистецтві гри. Прикметно, що в українських анекдотах змалювання етнотипів не є однобоким: окрім рис, які прийнято вважати ледве що не національними “атрибутами” того чи іншого народу і з яких посміюється увесь світ (любов до грошей і нелюбов до праці, хитрість, пристосовництво, скупість тощо), нерідко трапляються в анекдотах і позитивні якості (розум, кмітливість, доброзичливість тощо).Таким чином, проведене дослідження фольклорного і літературного матеріалу дозволяє зробити певні узагальнення про етнотипи та їх стереотипи у фольклорі (зокрема, анекдоті), а також розкрити специфіку побутування та функціонування цього жанру. Адже анекдот - універсальний жанр, бо він побутує в різних соціальних групах, залежить від статевого і вікового цензу і в їх межах виявляє свою специфіку. Анекдот у макросистемі національної сміхової традиції є своєрідним мікроелементом, який вбирає в себе певні сегменти інших форм або дає поштовх іншим. Дотичними до анекдоту (у межах сміхового простору) слід вважати коломийку, байку, народну новелу, сатирично-гумористичну казку, пародію та прислівя. По-третє, побіжний огляд теорії анекдоту і його міжжанрових звязків дає підстави стверджувати, що цей динамічний жанр усної словесності, з огляду на свою специфіку, має певний потенціал щодо окреслення загального національного типу, етнотипу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Таким чином, проведене дослідження фольклорного і літературного матеріалу дозволяє зробити певні узагальнення про етнотипи та їх стереотипи у фольклорі (зокрема, анекдоті), а також розкрити специфіку побутування та функціонування цього жанру. Адже анекдот - універсальний жанр, бо він побутує в різних соціальних групах, залежить від статевого і вікового цензу і в їх межах виявляє свою специфіку. Дівочі анекдоти - одні, юнацькі - інші, а дитячі - ще інші. Анекдот у макросистемі національної сміхової традиції є своєрідним мікроелементом, який вбирає в себе певні сегменти інших форм або дає поштовх іншим. Дотичними до анекдоту (у межах сміхового простору) слід вважати коломийку, байку, народну новелу, сатирично-гумористичну казку, пародію та прислівя.

У роботі простежено своєрідне, деформоване у параметрах сміху, зображення етновзаємин у соціально-політичному контексті. Саме багатогранність національної своєрідності фольклору дозволяє вивчати життєвий матеріал через історичний досвід народу, його працю, побут і звичаї. І в цьому вченні не ізолюєш тих, які жили разом, взаємовпливали і взаємовідштовхувалися. Не потрібно відділяти національне від інтернаціонального (загальнолюдського). Кажучи про національні особливості анекдотів, їх генеалогію, термінологію та виокреслення з їх пласту етнотематики, хочемо наголосити: цей жанр сам по собі є втіленням контрасту "схожість-несхожість". Тобто суть сміху начебто залишається однаковою, та форми відтворення смішного є різнобарвними - передусім тому, що кожна історична епоха надавала їм різного відтінку. Хоча зрозуміло, що домінанта системи цінностей та ідеалів і естетичні категорії залежали від суспільно-історичного часу. Відповідно й сам анекдот відтворює певний дуалізм: осміюючи невідповідність, він не канонізує моральних законів певної епохи.

По-друге, цей жанр є втіленням певної естетики, через призму якої виявляється незвичайний ракурс, коли сутність людини розкривається в комедійному плані. Можна сказати, що це змістовна форма народної філософії. Вона фіксує індивідуальне бачення з погляду семантики. І, мабуть, найпарадоксальніше, що сам процес абстрагування має тенденцію до гіперболізації, а сама мова в анекдотах є тематичним знаком (діалог-монолог), своєрідною емблемою.

По-третє, побіжний огляд теорії анекдоту і його міжжанрових звязків дає підстави стверджувати, що цей динамічний жанр усної словесності, з огляду на свою специфіку, має певний потенціал щодо окреслення загального національного типу, етнотипу. Зрозуміло, що анекдот, витворюючи певний тип, реалізував і свої приписи реакції на ймовірні контакти з євреями, росіянами чи поляками і створював їх стереотип. Адже рисами, якими нагороджено українців, німців чи євреїв, не обділені й інші етнотипи. При цьому дуже важливе те, як сприймають себе певні етноси крізь призму сміхової традиції.

По-четверте, не підлягає сумніву, що народна і літературна творчість плідно взаємодіють, збагачуючи одна одну. Щоправда, ці два зустрічні процеси не завжди рівноцінні: іноді вони виявляються на рівні сюжету, жанру, стилю, поетики, іноді - на рівні образу, характеру чи навіть естетики національного світовідчуття. Співвідношення між комічним обєктом і людиною залежить і від особистого характеру, і від бачення епохи.

Також потрібно памятати, що, з одного боку, - це фіксація життя, а з другого - типізація одиничного, нанизування сюжетного. Узагальнюючи поодиноке, часткове, анекдот по-своєму інтерпретуює той чи той приклад. Іншими словами, це образ і причина чогось іншого, такого, що завжди зумовлене ситуативним контекстом. А анекдот по-мистецьки синтезує ці суперечності у певному стереотипі.

Незважаючи на те, що певні особливості характеру, звичок і поведінки поляків, євреїв, росіян, німців, циган та ін. українцям здаються смішними (анекдотичними) співжиття цих народів з автохнонами на теренах України практично було мирним й терпимим. А гумор, що був невідємним елементом народних, а згодом і літературних творів про етнотипи, лише допомагав українцям ліпше пізнавати себе і довколишній світ.

1.Християни і євреї у світлі уснословесної традиції // Народознавчі зошити- Львів, 2003, № 1-2 (49-50). - С.66-70;

2.Анекдот як комічний жанр українського фольклору // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень 2003”.-Т.3.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003.-С.53-54;

3.Євреї у рецепції української гумористичної традиції: проблема уснопоетичних джерел // STUDIA METHODOLOGICA. - Тернопіль, 2003. - №13. - С.146-150;

4.Інонаціональні відносини як народознавча проблема // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції: “Україна наукова 2003”, Т.7. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003.- С.53-54;

5.Вічне про вічне, або єврейські мотиви та образи у контексті давньої української літератури // Філологічні студії - Луцьк, 2003, № 3-4 (23-24) - С.31-38;

6.Інонаціональні анекдоти: до питання побутування та функціонування цього жанру // Матеріали УІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта “2004”. - Дніпроперовськ, 2004. - Т.6.- С.68-69.

Размещено на .ru