Етноконфесійний модус творчості Івана Вишенського та його відображення у вітчизняній полемічній проблематиці антикатолицького спрямування XI – початку XVII ст. - Автореферат

Під цим оглядом полемічна спадщина Івана Вишенського може бути сміливо визнана такою, що зберігає свою актуальність і на нинішньому етапі розвитку України. Як нам здається, потребує визначення й місце, яке мають посідати в системі тодішніх і теперішніх христологічних вимірів радикально трактовані Іваном Вишенським заклики до зречення цьогосвітніх марнот, критика античної спадщини або обґрунтування вбогості як запоруки досягнення моральних чеснот та її розуміння в світлі сучасних реалій, в добу чергового матеріального переділу, правового нігілізму та моральної деградації. Отже, кажучи узагальнено, вивчати й досліджувати, знати й розуміти спадщину Івана Вишенського важливо для того і тому, щоб не тільки скласти відповіді на злободенні питання української дійсності кінця XVI - початку XVII ст., в якій полеміст виступав уособленням духовного типу значної частини українства, але й осмислити їх актуальність для сьогодення, маючи на меті як гармонізацію церковно-релігійних відносин на теренах України доби незалежності, так і задоволення високих духовних запитів її громадян, що складають їх баговікові релігійні переконання та є ідентифікаційною ознакою. Досягнення поставленої мети передбачало вирішення таких завдань: - зясування та систематизацію тематико-проблематичного наповнення конфесійного модусу творчості Івана Вишенського як певного зразка і способу богомислення з уваги на провідні аспекти православно-католицьких суперечностей; Головну проблему дисертаційного дослідження становить формування чіткого уявлення про конфесійний модус полемічної спадщини Івана Вишенського, зясування його відповідності давньоруській православній традиції та провідним аспектам полемічної літератури антикатолицького спрямування кінця XVI - початку XVII століття, що, зокрема, передбачає розкриття феномену «мніха» з Судової Вишні як виразника ортодоксально-консервативного світобачення та речника містико-аскетичних настроїв, чиї погляди й дотепер мають численних прибічників та зберігають актуальність.Перший розділ - «Полемічна спадщина Івана Вишенського як обєкт наукового дослідження» - присвячено стислому огляду джерелознавчої бази, а також висвітленню стану наукового опрацювання теми, в контексті якої проаналізовано значний доробок вчених різних галузей знань та богословів. Як наслідок, постать Івана Вишенського було надійно прописано в аннали української історії та духовної культури, а за його імям закріплено роль палкого поборника православя та захисника нижчих станів українського народу від зазіхань прихильників унії та польських можновладців. У ній великого Каменяра передусім займала величність духу українського полеміста, ригоризм його ідеалу та моральна чистота, або, кажучи словами видатного вченого, його цікавив Іван Вишенський «не полеміст, не догматик і не мислитель, але чоловік, мораліст і поет». Тобто, загалом у вітчизняній науці межі ХІХ - ХХ ст., ідеологічним стрижнем якої виступав народницький дух, усталилася думка про Івана Вишенського як одного з ідейних натхненників антикатолицьки налаштованої православної пастви доби піднесення унійної доктрини, а ще мислителя того способу богословського думання, в контексті якого творчість палкого полеміста могла правити за знакову. У другому розділі - «Конфесійний модус полемічних послань Івана Вишенського, його догматично-канонічний зміст та церковно-історична обумовленість» - розглядається широке коло проблем, які викликали православно-католицькі непорозуміння і безпосереднім чином вплинули на формування конфесійного модусу Івана Вишенського.Підкреслюється, що постать Івана Вишенського є знаковою, адже йдеться про етнічно визначеного й національно свідомого мислителя, який виступає уособленням того типу українства, чиї вищі релігійні переконання визначала містико-аскетична налаштованість, апологія чернецтва та «небесна педагогіка». Зазначається, що догматико-канонічний зміст конфесійного модусу творчості Івана Вишенського складають вчення про першість римського папи в християнській Церкві, filioque, чистилище та опрісноки, вихідним принципом інтерпретації якої виступала теза про єдину істинну православну Церкву як вираження заповітних одкровень Ісуса Христа та ідеальних прагнень українського народу. На значному джерелознавчому матеріалі показано, що в інтерпретації питань, які стосувалися православно-католицьких суперечностей, Іван Вишенський керувався богословськими раціями, опираючи свої полемічні судження на тексти Святого Письма, Священного Передання, ухвали перших семи Вселенських соборів та настанови отців православної Церкви. При цьому з?ясовано, що інтерпретація комплексу питань, які складали конфесійний модус творчості Івана Вишенського, нерідко зміщувалася полемістом в морально-етичну та суспільно-політичну площину, знаходячи свій вияв у звинуваченнях римського папи в гордості й марнославстві, дворушності й тиранії, тоді як Римська Церква вважалася розсадником єресі, а її послідовники такими, що приречені на вічну погибель. Доведено, що такий підхід, сприйняття та оцін

Основний зміст роботи