Етнографічне музейництво Півдня України: регіональна та історична своєрідність, сучасні тенденції - Автореферат

Сучасний процес національно-культурного відродження в Україні з необхідністю передбачає дослідження та осмислення етнокультурної спадщини. Залишаючись скарбницями духовних та матеріальних культурних надбань, музеї виходять за рамки їх традиційних функцій, стають місцем відродження ремесел, свят, звичаїв. Нові форми спілкування з відвідувачами, що впроваджуються музеями, мають виховну функцію, сприяють зниженню міжетнічної напруги, зростанню етнокультурної свідомості суспільства. Ці тенденції розвитку етнографічної музейної справи потребують більшої уваги науковців, актуалізують дослідження історії становлення й розвитку музейництва як всієї України, так і окремих регіонів. У етнографічній музейній мережі України особливе місце посідають музеї Півдня, своєрідною рисою яких є збір, зберігання, пропагування традиційно-побутової культури етнічних спільнот України, у тому числі й депортованих сталінським урядом німців, кримських татар, болгар, вірмен та греків Криму.Рильського, Державного архіву АР Крим; музейні фондові матеріали (Кримського етнографічного музею, Бахчисарайського національного історико-культурного заповідника, Маріупольського краєзнавчого музею тощо), література довідкового характеру (музейні путівники, каталоги колекцій, довідники по музеях і їх фондах), опубліковані закони та підзаконні акти, на підставі яких відбувався розвиток музейництва тощо. Записані автором інтервю з діячами музейного руху Півдня України та фотоматеріали з 18 музеїв допомагають реконструювати невідомі сторінки історії етнографічної музейної справи регіону. Перші музеї, що виникли на початку ХІХ ст. на Півдні України, були археологічного профілю: в Миколаєві (1806), Феодосії (1811), в Одесі (1825), Керчі (1826). Третій розділ «Особливості розвитку етнографічного музейництва регіону кінця 1910-х - 1920-х років» складається з двох параграфів: «Місце етнографічного музейництва Півдня України в формуванні музейної мережі наприкінці 1910-1920-х років» та «Науково-дослідна робота музеїв. В ці роки на Півдні були створені нові музеї, у т. ч. етнографічного профілю або комплексні з етнографічними відділами, а також були переведені в державну мережу музеї, засновані наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.У висновках сформульовані основні результати дослідження, які виносяться на захист: Результати огляду історіографії етнографічного музейництва України демонструють актуальність детального дослідження становлення та розвитку етнографічної музейної справи на Півдні України, виявлення загального та особливого в цьому процесі на різних етапах, осмислення сучасних тенденцій. Регіональна та історична своєрідність розвитку етнографічної музейної справи Півдня України проявилася у тому, що: - перші музеї зявились саме на Півдні ще на початку ХІХ ст. внаслідок відкриття та дослідження археологічних памятників Північного Причорноморя. Формуванню етнографічного колекційного фонду наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. сприяла наукова, екскурсійна робота, освітня, видавнича діяльність Товариства сільського господарства Південної Росії, Одеського товариства історії та старожитностей, губернських статистичних комітетів, Кримсько-Кавказського гірського клубу в Одесі та його Ялтинського відділення, Таврійської вченої архівної комісії, Кримського товариства любителів природи та натуралістів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

етнографічний музейництво регіональний південь

У висновках сформульовані основні результати дослідження, які виносяться на захист: Результати огляду історіографії етнографічного музейництва України демонструють актуальність детального дослідження становлення та розвитку етнографічної музейної справи на Півдні України, виявлення загального та особливого в цьому процесі на різних етапах, осмислення сучасних тенденцій.

Регіональна та історична своєрідність розвитку етнографічної музейної справи Півдня України проявилася у тому, що: - перші музеї зявились саме на Півдні ще на початку ХІХ ст. внаслідок відкриття та дослідження археологічних памятників Північного Причорноморя. Однак етнографічне колекціонування започатковується пізніше за інші регіони - наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.;

- на окремих етапах на виникнення та функціонування музеїв регіону значно вплинула діяльність громадських організацій. Формуванню етнографічного колекційного фонду наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. сприяла наукова, екскурсійна робота, освітня, видавнича діяльність Товариства сільського господарства Південної Росії, Одеського товариства історії та старожитностей, губернських статистичних комітетів, Кримсько-Кавказського гірського клубу в Одесі та його Ялтинського відділення, Таврійської вченої архівної комісії, Кримського товариства любителів природи та натуралістів. Перші етнографічні музеї та колекції були створені саме при наукових товариствах. У 1920-х роках наукові громадські організації брали участь у організації пошукової та науково-дослідницької роботи місцевих музеїв. Відродження сучасного етнографічного музейництво регіону відбувається у тісній співпраці з громадськими організаціями, насамперед національно-культурними громадами, які ініціюють створення виставково-експозиційних комплексів, що репрезентують етнокультуру тієї чи іншої етнічної групи, організують передачу колекцій до музейних фондів, проведення фольклорно-етнографічних свят;

- строкате у етнічному плані населення Кримського півострова, складність історичної долі окремих етнічних груп, насамперед кримських татар, караїмів, кримчаків, греків тощо, визначила пріоритетні теми етнологічних студій кримських осередків наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. У 1920-х роках розгорнулись дискусії з питань тематичної структури етнографічних досліджень у Криму. Незважаючи на підтримані науковою громадськістю концепції широкого вивчення традиційно-побутових культур усього населення регіону, пріоритетними на цьому етапі залишались наукові етнографічні дослідження етнічних меншин. На відміну від Криму, тематичній спрямованості етнографічної роботи осередків та відомих діячів інших областей Півдня України були притаманні загальноукраїнські тенденції. На сучасному етапі пріоритет наукових етнографічних досліджень перемістився у дискурс етнокультурної спадщини всього населення південних областей України. Проте вивчення та експонування памяток культури етнічних меншин продовжує домінувати в діяльності кримських музеїв;

- становлення й розвиток музейної справи в регіоні нерозривно повязано з організацією туристично-екскурсійної справи. Цілеспрямоване формування перших етнографічних колекцій було започатковане екскурсійним товариством - Кримсько-Кавказським гірським клубом. Упродовж 1920-х років музеї брали участь у розробці екскурсійних маршрутів, створенні туристичних баз, підготовці керівників екскурсійних груп. На сучасному етапі етнографічні музеї включені в екскурсійні маршрути та до реєстру найпопулярніших обєктів показу.

У розвитку етнографічної музейної справи спостерігаються такі сучасні тенденції: - відновлення етнографічного музейництва в регіоні, що відобразилося у створенні значної кількості музеїв різних видів, у т.ч. й нових. Помітним явищем стало відтворення та постійне зростання числа приватних етнографічних музеїв, культурно-етнографічних центрів;

- етнографічний напрям діяльності спостерігається не тільки у спеціалізованих осередках, а майже при всіх краєзнавчих музеях створені етнографічні відділи. Поширеним видом музеїв комплексного типу на сучасному етапі стали т. зв. «етнічні музеї», за концепцією яких передбачається музейне вивчення, зберігання та популяризація етнокультурних памяток тієї чи іншої етнічної групи (такі музеї, крім суто етнографічних колекцій, комплектуються археологічними знахідками, історичними документами, творами мистецтва), тобто спостерігається намагання представити історію та культуру спільноти з різних аспектів;

- застосування нових методів та підходів у науковому та експозиційному висвітленні аспектів історії та культури українців та етнічних меншин, намагання обєктивно інтерпретувати історичні факти та культурні події;

- переоцінка розуміння ролі музеїв у суспільному житті, що притаманно сучасному музейному простору всього світу, спостерігається і в розвитку музейної справи регіону. Поступово починає домінувати соціальна функція музеїв, які в сучасний період стають не тільки хранителями культурної спадщини українців та етнічних меншин, а й перед якими суспільство ставить завдання через мову музейної комунікації сприяти зниженню міжетнічної напруженості, налагодженню міжетнічного діалогу, відродженню обрядів, ремесел тощо. У період активізації етноідентифікаційних процесів музейні засоби надають можливість створювати певне бачення етнічної історії та культури етносів, що пояснює збільшення кількості приватних та громадських монокультурних музеїв, що зазвичай створюються національно-культурними діячами;

- намагання протистояти негативним наслідкам глобалізації та уніфікації спонукало музеї до пошуків нових форм діяльності. Одна з таких форм спрямована не тільки на зберігання етнографічних предметів, а й на відродження ремесел, звичаїв. Таким чином, сучасні музеї виконують не тільки охоронну роль, а й намагаються відновлювати та транслювати традиції;

- застосування нових технологій в сучасних музеях, які поступово займають чільне місце в осередках Півдня України, також стає значною прикметою сучасного музейництва.

Аналіз та осмислення сучасного періоду розвитку етнографічної музейної справи актуалізує низку практичних рекомендацій автора: - з певних історичних та політичних причин в етнографічних експозиціях музеїв Півдня України недостатньо висвітлені локальні особливості етнокультури українців, у звязку з чим можна рекомендувати музейним працівникам в науковій, пошуково-збиральній, виставково-експозиційній роботі приділити більшої уваги вивченню та популяризації памяток українського населення регіону;

- виникнення чималої кількості приватних та громадських етнографічних музеїв у сучасному культурному просторі України потребують науково-методичної допомоги з боку наукових етнографічних осередків у питаннях наукового обліку і зберігання раритетних експонатів, правил показу їх в експозиціях;

- значної уваги потребує необхідність розробки й прийняття нового закону про музеї і музейну справу з урахуванням нових тенденцій розвитку сучасних музеїв.

1. Величко Т. Етапи становлення етнографічного музейництва на Півдні України в ХІХ - на початку ХХ ст. / Т. Величко // Шевченківська весна. Історія: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених. - Вип.: У 2-х ч. - Ч. 2. Праці аспірантів та студентів. - К.: СПД Цимбаленко Є.С., 2008. - С. 72-74.

2. Величко Т. Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури «кримських циган» ХХ-ХХІ ст. / Т. Величко // Наукові записки: збірник праць молодих вчених та аспірантів / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України - К., 2008. - Т. 15. - С. 95-107.

3. Величко Т. Музейні дослідження традиційно-побутової культури кримських татар кримськими музейними осередками в 1920-х рр. / Т. Величко // Дні науки історичного факультету: Матеріали Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених, присвяченої 90-річчю Гетьманату Павла Скоропадського. - Вип. 1: у 2-х част. / відп. ред. І.В. Семеніст. - К., 2008. - С. 162-165.

4. Величко Т. В. Особливості становлення й розвитку етнографічного музейництва на півдні України в ХІХ - на початку ХХ ст. / Т. В. Величко // Народна творчість та етнографія. - 2008. - № 3. - С. 83-89.

5. Величко Т. В. Тенденції розвитку сучасного етнографічного музейництва Півдня України / Т. В. Величко // Народна творчість та етнографія. - 2008. - № 5. - С. 105-112.

Размещено на .ru