Етнічне та універсальне в ранньому християнстві: засади, особливості, тенденції - Автореферат

Примітно, що в переважній більшості неохристиянські конфесії, у своїх прагненнях відродити істинне християнство, відновлюють, по суті, еллінохристиянство, тобто християнство, фундатором якого був Савл Тарсійський (апостол Павло). Таким чином, вивчення співвідношення етнічного та універсального в ранньому християнстві дає можливість: по-перше, більш повніше зясувати причини протистояння між іудеохристиянством та еллінохристиянством, показати процес і чинники перетворення християнства з малочисленої іудейської течії на одну з найбільших світових релігій; по-друге, зясувати деякі аспекти загальних закономірностей релігійного процесу, зокрема переходу від етнічних (національних) до світових релігій; а по-третє, докладніше зрозуміти феномен неохристиянства, зокрема вчення тих конфесій, які знецінюють значення християнських чинників у розбудові національної держави, пропагуючи виняткову позанаціональність християнства. З іншого боку, вибір теми нашого дослідження актуалізувала ще, по-перше, дедалі гостріша увага сучасного українського суспільства до історії християнства, зокрема зацікавленість первісним і раннім його етапами, формуванням теоретичних основ його віровчення, процесами інституалізації християнства не лише за теологічними, а й за етнічними ознаками; по-друге, нині зростаючі тенденції модернізації та універсалізації християнства, наявні в його межах активні конвергентні процеси та міжцерковні протистояння. Ми виходили при виборі теми дослідження і з того, що ще й понині надто живучими є необєктивні висновки марксистського релігієзнавства щодо причин і умов зародження християнства, засад його віровчення, хибні погляди на особу його засновника. Сковороди НАН України, в докторантурі якого дисертант навчався у 2006-2009 роках, зокрема "Проблема співвідношення релігійного і національного чинників у суспільному житті" (№0203 U000220), "Релігійний фактор у контексті етнонаціональних і політичних процесів в Україні" (№0101 U002661), "Процес конфесіоналізації релігії: закономірності та прогнози" (2006-2008 рр.), "Релігія в контексті соціокультурних трансформацій України в першій чверті ХХІ століття" (2006-2008 рр.).На підставі аналізу праць українських, радянських, сучасних російських та зарубіжних релігієзнавців, філософів, істориків, історіософів, істориків літератури, культурологів, етнографів, мистецтвознавців та богословів показані головні етапи провадження християнознавчих досліджень, висвітлюються основні ідейні та методологічні підходи (зокрема в українському академічному релігієзнавстві), окреслюється можливе проблемне коло незясованих питань в царині християнологічних та христологічних досліджень, вказуються стратегічні напрямки щодо їх реалізації. Якщо марксистська християнологія не вникала в такі деталі (або ж свідомо нехтувала ними), що позначилося й на загальній тенденції радянських дослідників, то нині, принаймні в Росії, уявлення про перші століття християнства відбувається у переважній масі в полоні офіційних і традиційних уявлень Церкви про християнство і мало кому вдається відійти від цих усталених стереотипів. Поруч з цим, іудейська Біблія нічого не повчає про те, що, по-перше, Месія буде духовним пастирем народу, оскільки ним є виключно Всевишній (Месія не може бути духовним лідером на тій підставі, що Спаситель є царського роду, тобто походить з коліна Іуди, а священики, як відомо, походили з коліна Левія), а по-друге, що він (Месія) є "Спасителем", як на цьому наголошує християнство, як не може він бути, та й навіть називатися, "Богом", оскільки, за Торою, Богом є виключно один лише Яхве. У третьому розділі - "Іудеохристиянство - культурно-релігійний продукт іудаїзму" - висвітлюється постать Ісуса з Назарету як фундатора християнства, здійснено аналіз первіснохристиянського віровчення, зясовано обставини розколу християнства на дві течії - іудеохристиянство як оригінальне Ісусове християнство та еллінохристиянство, засновником якого був колишній фарисей Савл Тарсійський (апостол Павло). Під назвою "християнство язичників" паулінізм дав греко-римському світу таку релігію, яка, з одного боку, була зрозумілою для представника тогочасного римського універсуму і тому без особливих перепон могла поширюватися на його теренах; з іншого ж боку, це була релігія, яка обстоювала ідею нової людини - людини космополіта, людини як "громадянина всесвіту" і цілком вписувалася в політику римських властей, які намагалися під виглядом обстоювання і поширення елліністичного світогляду культивувати римський як універсальний (космополітичний) світогляд.

Основний зміст роботи