Етнічні меншини УСРР і влада: динаміка соціально-економічних, політичних і культурних перетворень (1921–1935 рр.) - Автореферат

Мета дослідження полягає в тім, щоб враховуючи досягнення історичної науки з дотичної проблематики та вводячи до наукового обігу нові джерела, комплексно відтворити історію коренізації стосовно етнічних меншин УСРР, у сутнісних рисах відобразити спільне і характерне в історичній долі етнічних громад України, визначити характер впливу на неї державної політики, окреслити здобутки і втрати, які отримали етнічні меншини і влада внаслідок реалізації більшовицької доктрини вирішення національного питання. Обєктом дослідження є взаємини між етнічними меншинами і владою, які визначили специфіку етнонаціонального розвитку УСРР на етапі запровадження політики коренізації. розкрити сутність і складові політики коренізації стосовно етнічних меншин республіки; етнічний меншина більшовизація влада простежити зміни в сфері соціально-економічного буття етнічних меншин під впливом загальних (земельна реформа, землевпорядження, кооперування) і спеціальних державних програм (аграризація єврейства, переведення на осілість ромів, колонізаційна політика); Для реконструкції та аналізу історії етнічних меншин в УСРР широко застосовувалися спеціальні методи: історико-функціональний (для встановлення обумовленості рівня політичної активності та етнокультурного розвитку громад їхнім господарським потенціалом та характером соціального структурування); історико-генетичний (для відображення еволюції національного питання впродовж періоду, що досліджується); історико-порівняльний (при аналізі особливостей господарського і соціального розвитку окремих громад, визначенні етапів і факторів розвитку національного адміністративно-територіального будівництва, реконструкції діяльності суспільно-політичних організацій та рухів етнічних меншин як динамічного соціального явища); історико-системний (для теоретичного осмислення національної політики взагалі й коренізації стосовно етнічних меншин, зокрема, як системоутворюючої складової й різновиду суспільної свідомості, політичної теорії й практики); проблемно-хронологічний (для структурування матеріалу дисертації, історико-правового аналізу більшовицької доктрини вирішення національного питання); психологічний (для реконструкції ставлення етнічних громад до комуністичної влади та політики коренізації); емпіричного аналізу (для критики, упорядкування історичних фактів і явищ); історизму (дозволив простежити в історичній ретроспективі як еволюцію етнічних громад загалом, так і окремих складових їхнього буття: національних адміністративно-територіальних утворень, навчальних і культурних закладів, політичних організацій тощо); комплексності (застосовувався для дослідження та аналізу соціально-економічних та політичних факторів, що визначали еволюцію політики коренізації та етнічних громад). Наукова новизна праці полягає в тім, що вперше у вітчизняній історіографії здійснені концептуальна постановка та комплексне висвітлення відносин етнічних меншин УСРР і влади, визначені доктринальні засади формування радянської етнополітики на початковому етапі становлення СРСР й проаналізовані причини її трансформації в 1921 - 1935 рр. Ґрунтовно досліджене соціально-економічне життя етнічних меншин за доби непу, визначені його регіональні та етнічні особливості.Теоретичне обґрунтування водночас отримала й патерналістська позиція влади (партії) стосовно „відсталих” народів: “Ряд республік і народів, які не пройшли або майже не пройшли капіталізму, які не мають або майже не мають свого пролетаріату, які відстали через це у господарському і культурному відношеннях, не можуть повністю використати права і можливості, які їм дає національна рівноправність, не можуть піднятися на вищий ступінь розвитку і догнати, таким чином, без справжньої і тривалої допомоги ззовні ті національності, які пішли вперед... Шаповал, який зазначав, що „українізація - це бойовий кінь, на якому виграє окупація на втіху політичних малолітків з „самоотверженных малороссиян”, які не розуміють того, що українізація є покажчиком кризи більшовизму і большевиків”. Простеживши еволюцію національної політики більшовиків в Україні на довгому історичному відтинкові, історик дійшов висновку, що українізація була поступкою російської партії в обмін на утворення СРСР, який у свою чергу був синтетичною формою бажаного і можливого. Найважливішим результатом українізації, тут автори праці значною мірою погодилися з висновком Я.Грицака, було те, що “за десять років “українізації” (1923 - 1933) українці перетворилися на структурно повноцінну, згуртовану і сконсолідовану націю - тобто набрали всіх тих характеристик, яких їм так бракувало під час революції 1917 - 1920 років. Малознаними або висвітленими лише в загальних рисах залишаються доктринальні засади політики коренізації стосовно етнічних меншин; поверхово висвітлений початковий етап етнополітики в УСРР; відсутня цілісна картина соціально-економічної еволюції етнічних громад впродовж 20-х - першої половини 30-х рр.; мало дослідженою залишається історія нерадянських суспільно-політичних організацій і рухів е

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ