Етика державного службовця - Дипломная работа

Для досягнення меті були поставлені наступні завдання: здійснити системний аналіз результатів досліджень етичних проблем державної служби вітчизняних і зарубіжних авторів; конкретизувати дефініції категорійниє-понятійного апарату сфери професійної етики державних службовців, зокрема уточнити вміст понять: "етика державної служби" "етика державних службовців "етична поведінка державного службовця "формування етики державних службовців "; вивчити зарубіжний досвід етізациі державної служби з метою використання його конструктивних елементів у вітчизняній практиці; розкрити особливість етики державних службовців в контексті демократизації державної служби, а також суть і методику організації адміністративної професійної діяльності, яка забезпечує її реалізацію; визначити особливості регулювання професійної діяльності державних службовців засобами етики, політики і права і способи їх взаємодії; виявити основні протиріччя процесу функціонування і етізациі державної служби в Україні; Поведінка державного службовця, незалежно від того, до якого виду державної служби належить його посада, ставлення його відношення до справи, до громадян, його мова, зовнішній вигляд формують не тільки його власний авторитет, але й авторитет тієї служби, яку він уособлює, і держави. Це принципи: гуманізму, доцільності дій, естетичної привабливості поведінки та поваги до традицій своєї держави та держав, із представниками яких державному службовцеві доводиться вступати в ділові контакти [6, с. Що ж до законодавчо-нормативного регулювання поведінки державних службовців, то тут можна говорити про окремі аспекти, зафіксовані в Законі України «Про державну службу» і Законі України «Про боротьбу з корупцією», а також про Кодекс правил поведінки державного службовця, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 7 листопада 2000 року. Кодекс загальних правил поведінки державних службовців в Україні як правовий «акт закріплює реалізацію державними службовцями їх прав і обовязків стосовно інших субєктів суспільних відносин, а також інформує громадян про поведінку, якої вони можуть очікувати від державних службовців» [25].Відтак проблема професійної етики державного службовця повязана з тим, що його діяльність повинна відповідати не тільки Конституції України, чинному законодавству, а й моральним принципам і нормам. Складовими елементами етики державних службовців виступають місія державної служби, кодекс етичних інституційних засад та індивідуальних правил професійної поведінки, сукупність інструментів, які забезпечують дієвість кодексу (інституційні правила, процедури морального дискурсу, оцінювання рішень та їх реалізації) і морально-професійних рис характеру державного службовця, які необхідні для реалізації морально-професійного обовязку. Суспільне призначення й особливості професійної діяльності державних службовців зумовлюють рівневу парадигму етики державних службовців. Уточнено сутність і зміст понять “професійна етика”, “етика державної служби”, “етика державних службовців”, “етична поведінка державного службовця”, “формування етики державних службовців”. На жаль сьогодні ще не утвердилась думка про те, що державний службовець має користуватись виключно українською мовою, можна, мовляв, прекрасно робити свою справу, користуючись іншою мовою.Культура є історично визначеним рівнем розвитку суспільства й людини, що виявляється в типах та формах організації життя й діяльності людей, а також у тих матеріальних і духовних цінностях, які створюють люди. Культура є специфічною характеристикою суспільства і визначає рівень історичного розвитку людства, який зумовлює ставлення людини до природи й суспільства. Культура містить у собі не тільки предметні результати діяльності людей, але й субєктивні людські сили й здібності, що реалізуються в процесі діяльності, а саме: знання та вміння, професійні навички, рівень інтелектуального, естетичного та морального розвитку, світогляд, засоби та форми взаємного спілкування в межах колективу й суспільства. Професійна культура перш за все включає такі риси, як глибокі знання в певній галузі, розуміння сутності процесів, що притаманні галузі, передбачення наслідків і “результатів своєї діяльності, її прогнозування, здатність відтворювати й висловлювати загальнонаціональні інтереси, бачити перспективи їх розвитку” [46, с. Професійна культура державного службовця становить комплекс професійних якостей (знань, орієнтацій, самосвідомості, вмінь, діяльності, моральності, відповідальності, компетентності, мови, статусу, іміджу, традицій), без яких неможливо не тільки ефективно управляти, контролювати, оцінювати, але й посісти гідне місце в ієрархічній піраміді державної влади.Позамовними причинами низької культури мовлення серед деяких державних службовців є неврегульованість мовних питань на законодавчому рівні; відсутність широкомасштабної програми підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів, що мала б включати мовні курси; відбір претендентів на посади в державном

2.2 Зміст мовної культури державних службовців

Етика державного службовця - це система норм поведінки, порядок дій і правил, взаємин і принципів у державно-службових відносинах, що є сукупністю найбільш придатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих норм загальнолюдської моралі, властивих даному суспільству.

Етика державно-службових відносин у широкому значенні є практично-виховною і регульованою чинністю.

Відтак проблема професійної етики державного службовця повязана з тим, що його діяльність повинна відповідати не тільки Конституції України, чинному законодавству, а й моральним принципам і нормам.

При цьому етичний кодекс, яким державні службовці мають керуватися, не просто спирається на загальноприйняту мораль, але й конкретизує її вимоги відповідно специфіки службової діяльності, неординарних обовязків і повноважень, що покладаються на них.

У цьому й полягає сутність етики державного службовця.

Професійна етика інтегрує дві складові: етику діяльності професійної групи та індивідуальну етику окремого працівника. Обгрунтовано, що етика державних службовців характеризує “тип моральних відносин”, який дана професійна група утверджує в суспільних відносинах. Основною детермінантою її змісту є філософське тлумачення соціальної природи державної служби, яке визначає її культурно-гуманістичне призначення - місію в суспільстві. Складовими елементами етики державних службовців виступають місія державної служби, кодекс етичних інституційних засад та індивідуальних правил професійної поведінки, сукупність інструментів, які забезпечують дієвість кодексу (інституційні правила, процедури морального дискурсу, оцінювання рішень та їх реалізації) і морально-професійних рис характеру державного службовця, які необхідні для реалізації морально-професійного обовязку. Такі якості характеру зумовлюють стійкі прояви моральної свідомості у поведінці, відносинах і вчинках працівника. Вони поєднують у собі соціально-типові ознаки та індивідуальні особливості.

Суспільне призначення й особливості професійної діяльності державних службовців зумовлюють рівневу парадигму етики державних службовців. Її зміст розкривається через функції: пізнавально-оцінну, регулятивну, узгоджувально-інтеграційну, контрольну, запобіжно-профілактичну, соціалізації, розвязання конфліктів.

Поняття “формування етики державного службовця” характеризує процес інтерналізації моральною свідомістю суспільних і специфічно професійних цінностей, правил, форм професійної поведінки, які реалізуються і збагачуються в практичній діяльності, розвиваючи необхідні якості характеру.

На основі підходу до етики як до цілісного духовно-практичного феномена конкретизовано категорійно-понятійний апарат сфери професійної етики державних службовців. Уточнено сутність і зміст понять “професійна етика”, “етика державної служби”, “етика державних службовців”, “етична поведінка державного службовця”, “формування етики державних службовців”.

2. Культура мовлення як складова загальної культури державних службовців

2.1 Мовні засоби конструювання іміджу державного службовця

Мовну політику країни завжди розробляє і впроваджує в життя еліта. “ успіх відродження національних мов і культур, що переживають тривалий період пригнічення, - пише відомий мовознавець Л.Т.Масенко, - залежить від поєднання двох чинників: колективної волі до незалежності і свідомих зусиль національної еліти, яка впроваджує в державі мовну політику протекціонізму своїй культурі ”.

Суспільство в усіх державних і недержавних формах свого існування живе й функціонує в двоєдиному світі. Цей світ, що являє собою матеріальну, предметну дійсність, і світ ідеальних сутностей: понять, ідей, концепцій, теорій, вірувань, міфів тощо. Ідеальна сфера, яка на орієнтацію людей у реальності, їхню поведінку та життєдіяльність упливає іноді суттєвіше, ніж матеріальна, твориться за допомогою мови й існує в основному в мовній формі. З цієї причини мовою, її природою та функціональними можливостями люди почали цікавитися, як усвідомили себе людьми. Немає філософії, релігії, філософської концепції, соціальної доктрини де б тією чи іншою мірою не розглядались питання мови. Не може уникнути цього й державна політика.

Для утвердження державності української мови і розширення сфери її функціонування як основного засобу спілкування у суспільному житті країни потрібно задіяти комплекс чинників. Серед яких основними є два, а саме: процес реального перетворення освітньо-наукової системи в національно орієнтовану, українську, та процес формування та становлення українського державного апарату, всіх його гілок (законодавчої, правової, дипломатичної, адміністративно-управлінської).

Знати державну мову і користуватися нею на робочому місці - це не вибір, а обовязок громадянина.

Сама мовна система через властиве їй специфічне відображення соціальної дійсності створює базу для вибору, який може здійснювати окрема людина, що користується мовою, але водночас накладає на цей вибір певні обмеження. У науці широко відома парадоксальна на перший погляд думка Вільгельма фон Гумбольдта: не люди оволодівають мовою, а мова оволодіває людьми. Наша соціальна дійсність в істотній мірі структурується й визначається мовою. І тому мовні засоби залишаються однією з найважливіших складових конструювання іміджу. В тому числі й іміджу державного службовця. Використання керівником мови визначає і передає його уявлення про тих, до кого він звертається його ставлення до них. Крім того, саме завдяки використовуванню мови керівник створює і демонструє свій власний образ. Через використовування мовних засобів керівник виражає своє ставлення до того, що він говорить, виражає свої почуття у звязку з цим, а це, у свою чергу, відбиваючись, багато чого говорить про нього самого. Мовні засоби також можуть впливати на емоційну атмосферу у суспільстві, яка створюється учасниками акту комунікацій, або може визначати відсутність такої атмосфери.

Для конструювання іміджу керівника можуть використовуватись різноманітні мовні механізми. Наприклад можна поставити факт у систему, яка вже сама своєю силою зможе провести даний факт через існуючі барєри: неувагу, недовіру тощо. Для того щоб поставити факт у систему, можна використати наступні операції, наприклад: 1) символізація (цієї колії вистачило б, щоб викласти шлях до місяця й назад);

2) поєднання (така академія є тільки у нас і в Парижі);

3) індивідуалізація (ніде у світі...);

4) персоналізація (сьогодні ми розповімо, як Вам краще вберегтися від грипу).

Є, проте одне суто українське мовне явище, експлуатація якого й потребує певної обережності й певних коректив. Йдеться про використання у мовленні суржику. Як відомо, ”суржик виникає не задля власне “розуміння”, а для певних соціальних потреб, передусім відокремлення від села з його “неотесаною” мовою (українською, діалектом) і перехід у нормальне” (міське) суспільство з ”нормальною” (російською) мовою - ситуація, характерна для радянських часів, але актуальна й тепер”. За даними загальноукраїнських опитувань приблизно третина мешканців України є україномовна, третина - російськомовна, а ще третина користується ситуативно, в тому числі і в сімї, обома мовами. Протистояти подальшій “суржикізації” і повязаному з нею соціальному приниженню державної мови мають передусім державні службовці.

На жаль сьогодні ще не утвердилась думка про те, що державний службовець має користуватись виключно українською мовою, можна, мовляв, прекрасно робити свою справу, користуючись іншою мовою. На перший погляд, це так. Але якщо врахувати, що мова відображує мислення і свідомість, у тому числі і національну свідомість людини, то говорити про те, що державний службовець, який не володіє державною мовою, може брати позитивну й продуктивну участь у побудові національної держави, не було б справедливо. Мова дає змогу сприйняти й зрозуміти менталітет її носіїв, а значить, свідомо сприймати або не сприймати національні проблеми, сприяти або не сприяти їх вирішенню, позитивно або негативно впливати на ситуацію. Це не означає, що використання інших мов потрібно заборонити, навпаки, знання кількох мов збагачує людину, розширює кругозір, вчить спілкуватися різними засобами. Але державний службовець на своєму робочому місці є втіленням держави, її уособленням для тих, хто звертається до відповідних інстанцій, тому повинен виявляти державне мислення досконалим володінням державною мовою. Ось чому необхідно приділяти увагу систематичній роботі з підвищення рівня володіння українською мовою всіма категоріями державних службовців.

Рівень володіння культурою мовлення обєктивно висвітлює рівень загальної культури компетенції посадової особи і може стати одним з критеріїв оцінки відповідності людини посаді, яку вона обіймає.

Необхідно розширити вплив української літературної мови шляхом адміністративного впровадження її у державні структури, в систему освіти, регульованої державної політики сприяння україномовній культурі. Адже “відсутність державної мовно-культурної політики, зміцнюючи позиції російської мови, не тільки не знімає, а навпаки загострює напруженість конфлікту на мовному ґрунті”. Варто згадати, що національно-визвольні рухи здебільшого починаються із боротьби за мовні права. Після розвалу останньої світової імперії, тобто СРСР, остаточно наступила ера національних держав. Творінням цієї ери є і самостійна Україна. Її майбутнє значною мірою залежатиме від того, яка мовна політика вестиметься в нашій країні.

Наріжним каменем цієї політики має бути державність мови корінного населення, охоплення нею всіх без винятку суспільно важливих комунікаційних сфер, поряд із забезпеченням вільного функціонування мов національних меншин.

У телевізійних та радіопрограмах, на сторінках газет, агітаційних листівок часто трапляються відхилення від літературної мови (неправильні граматичні форми, суржикові слова діалектизми, жаргонізми тощо).

Український мовленевий етикет є своєрідним і має визначальні етнопсихологічні особливості етикетних висловів українського народу: доброта, сердечність, простота, щирість, ніжність, почуття власної гідності, доброзичливість.

Сучасні молоді спеціалісти так уявляють портрет успішноі ділової людини: модний діловий костюм, завжди свіжа сорочка, ретельно підібрана краватка, начищене взуття, акуратна зачіска, привітна посмішка. Швидко розуміє сутність справи, до колег звертається на імя та по батькові, візитка виконана відповідно до правил ділової етики. Досконало володіє унормованою літературною мовою.

Для підтримання іміджу серйозної ділової людини слід керуватися наступними правилами.

Не бути безапеляційним, категоричним, нетактовним, конфліктним. Бути відкритим для критики.

Не слід відповідати на на нетактовні випади.

Суворість і надмірна вимогливість сприймається як бездушність, тому слід вводити в речення слова "Прошу...", "Будь ласка...", "Постарайтеся...", щоб спрацьовував "ефект проекції": приємному співрозмовникові ми приписуємо тількі гідність, а неприємному - тільки ґандж.

Далі спрацьовує "ефект протидії"": на підсвідомому рівні чиниться опір сильному тискові. Про високий імідж річ не буде йти, якщо непродумані мовні засоби перетворяться на конфліктогени [32, с. 102]..

Наказовий тон, погрози, безпредметна критика, сарказм, фрази: " Невже ви не розумієте?", " Ви розумна людина, а дієте як...", "Як можна цього не знати?", " Якщо ви тут найрозумніший, то...", похвальба, безапеляційність, категоричність( "...і закінчимо цю розмову!"), навязування своїх порад, перебивання співрозмовника, повчальний тон, ситуативна агресивність, прояв егоїзму, будь-які порушення службової етики спеціалістом зводять нанівець його імідж. Управління людьми починається з іміджу керівника будь-якого рівня, в тому числі інженера.

Зустрічаючись з колегами, з керівником, ми вітаємося: вранці - “Добрий ранок”; “Доброго ранку” вже стало традиційним; удень - “Добрий день”; “Доброго дня”; “Добридень”; увечері - “Добрий вечір”; “Доброго вечора”; “Добривечір”. У всіх словосполученнях присутній корінь добр-. Уживаючи форму називного відмінка, ми констатуємо факт щодо ранку, дня чи вечора. Використовуючи форму родового відмінка, ми бажаємо один одному доброго ранку, дня чи вечора.

Вітання доповнюється звертанням, яке може містити імя або імя, по батькові. Разом із власними іменами використовуються загальні слова: · іменники пане, пані, панове; добродію, добродійко, добродії; громадо, спільното, товариство; рідше громадянине, громадянко, громадяни; товаришу, товариші;

· прикметники шановний, вельмишановний, високоповажний.

Коли ми звертаємося до вищих посадових осіб, потрібно використовувати такі мовні формули: · до Президента - Ваша Високодостойносте Пане Президенте;

· до міністрів і послів - Високодостойний пане Міністре; Високодостойний пане Амбасадоре або Високодостойний пане Посол.

Хоча, на нашу думку, доцільніше використовувати такі засоби мовленнєвого етикету у звертаннях: · до Президента - Ваша Високоповажносте Пане Президенте;

· до міністрів і послів - Високоповажний пане Міністре; Високоповажний пане Амбасадоре або Високоповажний пане Посол.

Кожна розмова має свій зачин : “Як справи?”, “ Як здоровя?” - особливий тип мовлення, де простий обмін звичайними фразами наштовхує співрозмовників вести ділову чи товариську розмову, психологічно підводить їх до суті справи.

Ділові засідання є складовою державної служби. У процесі підготовки до ділових засідань треба памятати про вплив вербальних і невербальних засобів спілкування на слухачів. Тому доречним буде підбір слів, словосполучень, фраз, які найкращим чином допоможуть досягти мети ділового засідання.

Ділові засідання завжди починаються з вітання й звертання до аудиторії. Можна звернутися, використавши фрази: “Доброго ранку, шановне товариство”; “Добрий день, шановні колеги” тощо.

У кінці засідання можливі запитання, тому потрібно врахувати це і заздалегідь підготувати відповіді.

Іноді в усному діловому мовленні доречним може бути використання цитат, фразеологізмів (берегти, як зіницю ока; бити байдики; брати близько до серця; гав ловити; ні те ні се), крилатих фраз (А хура й досі там (Л.Глібов); У ріднім краю навіть дим солодкий та коханий (Леся Українка), афоризмів.

У мові є багато формул етикету, ще більше буває ситуацій, коли їх треба використати, тому не можна їх усі передбачити. Знання основних засобів мовленнєвого етикету, внутрішній такт, загальна культура допоможуть державному службовцю підібрати найефективніший і найдоречніший спосіб висловлення ставлення до особи, до дій, до вчинків.

Ділове спілкування має особливий порядок привітань, рекомендацій, знайомств залежно від ситуації.

При зустрічі першими вітають молодші старших, чоловіки першими вітаються з жінками. Виняток із цього правила: той, хто увійшов до помешкання - жінка чи чоловік, вітається першим із присутніми. Той, хто виходить, першим прощається з тими, хто залишається.

Під час переговорів слід обовязково привітатися з кожним із присутніх, а на прийомі цього робити не варто.

Чоловік завжди встає, коли вітається (за винятком дуже старих чи хворих). Жінка, вітаючись із чоловіком, не встає, вітаючись із жінкою - встає.

Згідно з етикетом за однакового службового рангу першою вітається більш вихована людина. Раніше існувало правило, що першою при вітанні подає руку жінка, якщо вона вітається з чоловіком. Тепер це правило не діє жорстко.

Якщо знайомлять чоловіка й жінку, то першим називають чоловіка, потім - жінку. Лише коли жінку знайомлять з вельми старим чоловіком, то першою називають жінку. Під час знайомства називають спочатку імя, по батькові, прізвище, а потім - посаду [32, с. 136].

Державні службовці нерідко спілкуються по телефону: або самі телефонують, або відповідають на телефонні дзвінки. Телефонна розмова відрізняється від власне розмови тим, що співрозмовники не бачать один одного (за винятком відеотелефонів). Важливим є доцільне використання вербальних засобів спілкування, темпу мовлення, тембру голосу, інтонації [31, с. 66-70] . Під час телефонної розмови реалізуються всі три підпроцеси ділового спілкування: • сприйняття й оцінка співрозмовниками один одного;

• обмін інформацією, причому будь-яка телефонна розмова має бути максимально насиченою інформацією;

• організація взаємодії.

Телефону розмову повинна мати позитивний емоційний тон, слова слід вимовляти звичайним рівним голосом. Надто гучна мова часто звучить нерозбірливо. Дати, цифри, прізвища, назви міст, назви подій (засідань, конференцій, зустрічей) потрібно чітко вимовляти.

Телефонна розмова має форму діалогу, а тому, якщо співрозмовник дуже довго щось розяснює, не потрібно мовчати, а варто коректно попросити вибачення і включитися до розмови.

Якщо сталося розєднання з технічних причин, відновлює звязок той, хто телефонував. Закінчує телефонну розмову той, хто її почав. Іноді співрозмовники-чоловіки віддають у цьому перевагу жінці.

Встановлено таку раціональну структуру телефонної розмови[31, с. 66-70] : • взаємне представлення 20 - 5 с;

• введення партнера в проблему 40 - 5 с;

• обговорення ситуації 100 - 15 с;

• заключне слово 20 - 5 с.

Телефонну трубку (слухавку) знімають між першим і четвертим сигналом. Якщо в цей час відбувається ділова розмова, треба вибачитись і віддати перевагу телефону.

Відмова в розмові - дуже небажана річ, вона може викликати негативні емоції у співрозмовника, котрий телефонував, тому рекомендується вибачитися, використовуючи слова вибачте, пробачте, перепрошую, даруйте, прошу вибачення, прошу пробачення, і толерантно призначити час для наступної телефонної розмови, наприклад: “Пробачте, але я не маю змоги з вами зараз спілкуватися, зателефонуйте, будь ласка, о пятнадцятій”[31, с. 66-70] .

Система ”вихідних розмов” потребує продуманості, тобто попередньої підготовки. Для збираються і записуються необхідні дані, визначається, в якому порядку потрібно розмовляти з абонентом.

Найбільш прийнятними для блоку “вихідних” розмов по телефону є такі періоди робочого дня: 8.00 - 9.30; 13.30 - 14.30 та після 16.30.

У деяких випадках використовують автовідповідач, але потрібно мати на увазі, що він негативно діє на співрозмовника. Ситуацію можна виправити, зателефонувавши абонентові після прослуховування записів.

Щоб зосередити увагу співрозмовника на повідомленні, радять під час телефонної розмови застосовувати такі засоби: • використовувати час від часу несподівану та невідому для нього інформацію;

• провокувати заперечення слухача на зміст повідомлення;

• дещо перебільшувати значимість проблем;

• апелювати до авторитетів;

• прогнозувати можливі наслідки, щоб підкреслити необхідність привернення уваги до питання, яке розглядається;

• іноді доцільно вносити елементи гумору до повідомлень, використовувати несподівані образні формулювання.

Основним принципом ділової етики є намагання партнерів досягти у взаємодії взаємовигідної нічийної. Для цього треба навчитися створювати сприятливу атмосферу спілкування, формулювати свої інтереси до партнера та визначати його потреби, вміння розглядати проблему через призму його інтересів. Такий стан називається станом емпатії, який досягається тільки за умови позитивного ставлення до партнера [31, с. 28] .

Знання окремих законів психології сприяє розумінню нюансів, що виникають при спілкуванні. Слід памятати, що природою в людину закладені деякі особливості поведінки, які вона не здатна змінити. У партнера не завжди є бажання спілкуватися з причин як усвідомлених, так і підсвідомих. З цим треба змиритись і знайти способи пристосування до тих чи інших характеристик психіки партнера.

Для ділового спілкування важливо визначати психологічний тип партнера і відповідно до цього будувати свою поведінку в діловому спілкуванні. Класифікація людей за різними ознаками психіки досить складна, а тому треба постійно накопичувати знання в цій галузі та практично тренуватись [31, с. 28] .

Поради щодо вдалого обєднання різних типів людей у групи для взаємодії та спілкування дає така наука, як соціоніка. Знання проблем сумісності дозволяє зрозуміти глибинні причини виникнення незгод і конфліктів та створити максимально безконфліктні робочі групи на ділових переговорах.