Дослідження основних засад судової реформи в Україні, перспектив становлення суду присяжних. Аналіз ланок у законі про судоустрій, судових структур притаманних різним країнам світу. Огляд рішень апеляційних загальних судів, ухвалених у першій інстанції.
Суди в Україні активно виступали як затискувачі свободи, а не як її гаранти. Важливим кроком у галузі судової реформи в Україні стало прийняття 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України, яка закріпила положення про те, що державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. На другому етапі судової реформи в Україні (від схвалення 28 квітня 1992 року Верховною Радою України Концепції судово-правової реформи в Україні до прийняття 28 червня 1996 року Конституції України) визначено напрямки реформування судової системи, налагоджена робота спеціалізованих арбітражних судів, на законодавчому рівні визначено статус суддів, систему і повноваження кваліфікаційних комісій суддів, запроваджено суддівське самоврядування, врегульовано порядок оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності адміністративних органів, а також порядок відшкодування шкоди, заподіяної органами розслідування, прокуратурою і судом. Серед основних законів, ухвалених на цьому етапі, Закон України від 3 червня 1992 року “Про Конституційний Суд України”, Закон України від 15 грудня 1992 року “Про статус суддів”, Закон України від 23 грудня 1993 року “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, Закони України від 02 лютого 1994 року “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України” (втратив чинність у 2002 році) і “Про органи суддівського самоврядування” (втратив чинність у 2002 році), Закон України від 01 грудня 1994 року “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Стаття 129 Конституції України закріпила фундаментальний принцип діяльності суддів у правовій державі: "Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються лише закону".Діяльність такої розгалуженої системи судів регулюється доволі великою за обсягом законодавчою базою (кодекси, закони, ордонанси), прецедент не є характерною ознакою цієї групи. Також характерною рисою вказаної моделі є такий правовий феномен як дозвільна апеляція, коли право на апеляційне звернення особа отримує від суду який першим розглядав справу. Наша держава має окремий від системи судів загальної юрисдикції орган конституційного контролю - Конституційний Суд України, діяльність якого регулюється Конституцією України, ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996р., ЗУ «Про статус суддів» від 15 грудня 1992р. З урахування цього питання критичні зауваження щодо частини 2 статті 47, яка передбачає, що суддя не зобовязаний «давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом», залишаються такими самими, оскільки не зрозуміло, в яких ситуаціях буде дозволено вимагати від судді пояснень. Потрібно більш чітко викласти зміст частини другої статті 47 Закону стосовно того, що суддя не зобовязаний «надавати будь-які пояснення по суті справи, яку він/вона розглядав/ла, за виключенням, коли це передбачено законом».Рекомендується чітко визначити виняткові випадки звільнення суддів від відповідальності за завдану шкоду (частина перша статті 48 Закону).Мають бути уточнені положення частин другої та третьої статті 68 Закону, які дозволяють Вищій кваліфікаційній комісії збирати інформацію про кандидатів та здійснювати запити у підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також, які дозволяють організаціям і громадянам подавати будь-яку інформацію, яку вони можуть мати про кандидата.
План
Зміст
Вступ
Етапи становлення судової влади в Україні
Мала судова реформа
Основні засади судової реформи
Сучасна судова реформа в Україні. Її суть
Висновки та рекомендації Венеціанської комісії щодо проведення судової реформи в Україні
Світовий Досвід США . Судова система США
Перспективи становлення суду присяжних в Україні
Висновок
Список джерел
Вывод
В процесі наукового дослідження ми дослідили судові структури притаманні різним країнам світу. Отже, можна виділити типові моделі судових систем, які є характерними для ряду держав Європи та для США.
1) європейська (романо-германська) притаманна більшості країн Європи, які відносяться до романо-германської правової сімї. Для даної групи характерний поділ судової влади на дві загальні гілки - орган конституційного контролю та система судів загальної юрисдикції. Причому вказане розмежування проводиться зазвичай на конституційному рівні. Конституційне правосуддя в країнах європейської моделі здійснює окремий судовий орган, який наділений доволі широкою нормативно-правовою та матеріальною базою. Система судів загальної юрисдикції характеризується розгалуженістю, особливо в країнах з федеративною формою територіального устрою (ФРН). Діяльність такої розгалуженої системи судів регулюється доволі великою за обсягом законодавчою базою (кодекси, закони, ордонанси), прецедент не є характерною ознакою цієї групи. До того ж апеляційне оскарження рішення суду є правом особи, на відміну від країн в яких діє англо-американська система правосуддя.
2) англо-американська модель представлена в США, Великій Британії та в інших країнах англосаксонської правової сімї. Орган конституційного контролю в цій групі не існує відокремлено від системи судів загальної юрисдикції та представлений в рамках вищого судового органу країни, який окрім цього виступає касаційною інстанцією в загальних справах (наприклад, Верховний Суд США).
Стосовно загальних та спеціалізованих судів, слід зазначити, що існує єдина система яку очолює верховний суд (щоправда в США окремо діють федеральна та судові системи штатів, проте на кожному підрівні судової піраміди є вищий судовий орган). В англо-американській правовій системі діє правовий прецедент, що певною мірою нівелює роль законодавства, хоча на федеральному рівні судової системи США роль законів в провадженні доволі висока. Також характерною рисою вказаної моделі є такий правовий феномен як дозвільна апеляція, коли право на апеляційне звернення особа отримує від суду який першим розглядав справу. Під час здійснення порівняльного аналізу стало очевидним, що судоустрій України має спільні риси з європейською моделлю судової влади.
Наша держава має окремий від системи судів загальної юрисдикції орган конституційного контролю - Конституційний Суд України, діяльність якого регулюється Конституцією України, ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996р., ЗУ «Про статус суддів» від 15 грудня 1992р. Окрім того вказаний орган з метою організації своєї діяльності прийняв власний нормативний акт «Регламент Конституційного Суду України» від 5 березня 1997р., що вказує на спорідненість з аналогічними судовими органами Європи. Що стосується функціонального аспекту, необхідно відзначити, що такі повноваження органів конституційного судочинства європейської моделі як, перевірка нормативно-правових актів на конституційність, тлумачення Конституції, підтримання балансу між різними гілками влади, захист прав та свобод людини і громадянина є основними повноваженнями і завданнями в діяльності КСУ, які регламентовані в ЗУ «Про Конституційний Суд України».
На теперішній час в Україні ще не утворилась розгалужена система спеціалізованих судів. Єдиною підсистемою в даному плані є господарські суди, а також у майбутньому судові органи адміністративної юрисдикції. Але це на наш погляд вказує на те, що Україна взяла курс на формування полі системності в своїй національній судовій моделі. Діяльність функціонуючих органів регламентується значною кількістю нормативних актів - ЗУ «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р., Кримінально-процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, та ін. До того ж особи в Україні мають право на апеляцію будь-якого судового рішення, що також притаманно судовій практиці Франції.
На підставі наведених в дослідженні аргументів ми можемо стверджувати, що судова система України в своїй структурі містить риси притаманні європейській моделі судової влади.
Безумовно судова система України потребує ряду змін та доповнень. Зараз стає очевидною наявність багатьох прогалин в законодавстві. На теперішній час в Україні необхідно прийняти Адміністративно-процесуальний кодекс, нові Кримінально-процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси. Отже, на теперішній час для нормального функціонування судової системи держави необхідний комплекс заходів по законодавчому розширенню та доповненню нормативної бази. А також потрібна цілеспрямована поетапна діяльність державних органів, з відповідним фінансовим забезпеченням по впровадженню в життя положень нової концепції.
В результаті проведеного наукового дослідження ми прийшли до висновку, що гіпотеза яка висувалась перед його початком, а саме - судова система України містить елементи притаманні моделям побудови судової влади на теренах континентальної Європи, але в свою чергу вона потребує реформування та подальшого розвитку, підтвердилась.
На основі цього, керуючись знаннями отриманими, на основі аналізу судових моделей іноземних держав, ми пропонуємо наступні рекомендації, які покликані вдосконалити судову систему України: - включити до проекту нової концепції судово-правової реформи план утворення спеціалізованих судів з трудових, цивільних, торгових справ;
- розпочати дослідження проблематики виділення в складі загальних судів палат в справах неповнолітніх (ювенальна юрисдикція);
- утворити спеціалізовані палати, які б займались розглядом певного кола цивільних та кримінальних справ на рівні місцевих судів, з подальшим закріпленням за кожною спеціалізованою палатою професійного судді;
- надати ЗУ «Про Конституційний Суд України» статус органічного;
- мають бути внесені відповідні доповнення в ЗУ «Про судоустрій України», а також прийняті Адміністративно-процесуальний кодекс, нові Кримінально-процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси.
Реалізація вказаних рекомендацій є на наш погляд способом розвязання проблеми подальшого реформування судової системи України.
Висновок Венеціанської комісії щодо судової реформи
8. Новий Закон, що аналізується, в основному має ту ж структуру, що і попередній проект (CDL(2009)111), однак містить багато змін, підготовлених робочою групою, утвореною Президентом України, яку очолював Міністр юстиції. Багато зауважень, зроблених Венеціанською комісією до попереднього проекту, є актуальними і для цього Закону. Комісія висловлювала критичні зауваження щодо ступеню деталізації попереднього законопроекту, який вона назвала “дуже обємним” і таким, що включає положення, які не є необхідними або можуть регулюватися підзаконними актами, в результаті чого багато норм було важко знайти і зрозуміти. Новий текст закону більшою мірою також сповідує цей деталізований підхід до законотворення. На додаток є кілька прикладів, коли одна й та ж норма закону дублюється у різних його частинах.
12. Частина 2 статті 6 передбачає, що “звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом”. Імовірно, це положення передбачає, що незаконними є дії третіх осіб зі спробами вплинути на суд при вирішенні ним конкретної справи (див. частину 1 статті 6). Дивує, однак, що взагалі може бути винятком з цього правила (“якщо інше не передбачено законом”). Винятки у будь-якому разі повинні бути визначені у такий спосіб, щоб вони не підривали цей базовий принцип
31. Більше того, повноваження Верховного Суду обмежено справами, у яких заявлено конфлікт між різними рішеннями того ж самого вищого суду або рішеннями різних вищих спеціалізованих судів. Фактично, для того, щоб Верховний Суд отримав право на розгляд справи, мають бути виявлені розбіжності у вже ухвалених рішеннях, а це означає, що Верховний Суд може реагувати лише тоді, коли розбіжності себе уже проявили. Це далеко від ідеї верховного суду, який зазвичай дає прецедентне тлумачення закону і в такий спосіб готує ґрунт для однакового застосування закону всіма судами - навіть до того, як розбіжності виникають.
37. З урахування цього питання критичні зауваження щодо частини 2 статті 47, яка передбачає, що суддя не зобовязаний «давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом», залишаються такими самими, оскільки не зрозуміло, в яких ситуаціях буде дозволено вимагати від судді пояснень.
49. Пунктом 5 частини 1 статті 66 передбачено, що «кандидати, які успішно склали іспит та пройшли необхідні перевірки, направляються для проходження спеціальної підготовки у спеціалізованому юридичному вищому закладі четвертого рівня акредитації» і тільки після цього йдеться про «направлення ВКК кандидатів на посаду судді для спеціальної підготовки до Національної школи суддів України» (п.6 ч.1 ст. 66). Навчання розділяється на «теоретичну підготовку судді у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації та практичну підготовку в Національній школі суддів України» (ч.1 ст. 69). Статті 80 та 81 передбачають створення цієї Національної школи суддів як інституту судової системи, що є підконтрольним ВКК. Проблема в системі навчання повязана зі «спеціалізованим юридичним вищим закладом четвертого рівня акредитації». Здається, що ця «акредитація» є підконтрольною Міністерству освіти і що пізніше може виникнути обмежувальна та можливо незбалансована практика щодо такої акредитації. У своєму висновку, підготовленому у березні 2010 р., Комісія зазначила, що «Державна судова адміністрація та підготовка суддів мають належати судовій гілці влади». Це стосується всього навчання суддів, а не тільки «практичної підготовки».
108. Повноваження ДСА досить широкі. Наприклад, Голова Державної судової адміністрації призначає і звільняє керівників апаратів судів. Здається, що ця посадова особа має чималі власні повноваження щодо оперативного забезпечення управління діяльністю судів. Очевидно, що застосування таких повноважень може зіштовхнутися з принципом судової незалежності у спосіб, який суперечитиме міжнародним стандартам. Посадові особи ДСА є державними службовцями (ч. 4 ст. 145). Вона є юридичною особою з самостійним балансом і рахунками в органах Державного казначейства України (ч. 5 ст. 145). 109. Рекомендується, щоб судова система отримала повноваження приймати остаточні рішення щодо організації управління діяльністю судів. Лише тоді судове адміністрування стане основним елементом суддівського самоврядування і, як, наслідок, незалежності судової влади.
124. Хоча багато положень Закону вдосконалено у порівнянні з попереднім законопроектом, зокрема, вчастині зміцнення незалежності судової влади, основні критичні зауваження, викладені у попередньому висновку залишаються актуальними. Основні дві проблеми стосуються радикального скорочення ролі Верховного Суду та підвищеної ролі Вищої ради юстиції щодо призначення, дисциплінарного провадження та звільнення суддів.
125. Закон фактично позбавляє Верховний Суд можливості впливати на судову практику цих судів. Насправді, він втрачає повноваження надавати розяснення судам щодо тлумачення та застосування законодавства, хоча за вищими спеціалізованими судами це право зберігається. Далі більше, Суд має право переглядати рішення вищих спеціалізованих судів лише у випадку неоднакового застосування норм лише матеріального, а не процесуального права. Юрисдикцію Верховного Суду має бути розширено, аби він відображав свій конституційний статус найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції. Якщо підтримується створення трьох різних юрисдикцій, на чолі з трьома касаційними судами, закон має, принаймні, забезпечити ефективну систему вирішення колізій між трьома юрисдикціями.
128. Як позитивні елементи реформи Венеціанська Комісія вітає, зокрема:Запровадження системи автоматизованого документообігу та розподілу справ (проте потрібно впевнитися, що спеціалізацію суддів не буде використано для обходу цієї системи).Безстрокове обрання судді після випробувального терміну відповідає стандартам і лише у виключних випадках судді не можуть бути призначені безстроково.Державну судову адміністрацію передано під судовий контроль, але має бути забезпечено, щоби Голова цієї адміністрації отримував погодження своїх рішень у важливих питаннях.
Ліквідація військових судів. Рекомендації щодо вдосконалення Закону серед іншого включають:Верховний Суд має розглядати своі «старі» справи у палатах. Якщо це необхідно, має бути можливість призначення суддів певної спеціалізації до Верховного Суду, навіть, до того, як загальна кількість суддів зменшиться до 20.Верховному Суду потрібно надати повноваження щодо вирішення колізій між рішеннями вищих спеціалізованих судів й у питаннях процесуального права, а також Суд має бути здатним сам вирішувати питання про прийнятність скарг щодо неоднакового застосування закону. Також йому потрібно надати право вирішувати колізії між трьома юрисдикціями (цивільною та кримінальною, господарською, адміністративною).Має бути забезпечено прямий доступ до Верховного Суду у справах про порушення Україною міжнародних зобовязань.
Необхідно заборонити усі види нагород для суддів. Оскільки Вища рада юстиції не є органом, склад якого відповідає європейським стандартам, вона не повинна мати повноважень призначати голів судів та їх заступників.
Подання діяльності кандидата у судді на огляд громадськості створює загрозу незалежності кандидата. Права на захист у дисциплінарному провадженні мають бути визначені більш чітко. Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів, який готує доповідь і чиї функції подібні до прокурорських, має бути виключено із процесу обговорення та голосування.
Підстави для звільнення з посади судді мають бути викладені більш точно і чітко. Потрібно більш чітко викласти зміст частини другої статті 47 Закону стосовно того, що суддя не зобовязаний «надавати будь-які пояснення по суті справи, яку він/вона розглядав/ла, за виключенням, коли це передбачено законом».Рекомендується чітко визначити виняткові випадки звільнення суддів від відповідальності за завдану шкоду (частина перша статті 48 Закону).Мають бути уточнені положення частин другої та третьої статті 68 Закону, які дозволяють Вищій кваліфікаційній комісії збирати інформацію про кандидатів та здійснювати запити у підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також, які дозволяють організаціям і громадянам подавати будь-яку інформацію, яку вони можуть мати про кандидата. Має існувати процедура, яка регулює збір і отримання цієї інформації і кандидат повинен бути ознайомлений з нею і мати право на її оскарження.
Уся система підготовки суддів, а не лише практична частина, мають бути під контролем судової влади (частина перша статті 69 Закону) Наполегливо рекомендується у значно прозоріший спосіб обмежити роль Вищої ради юстиції у процесі першого призначення суддів. Беручи до уваги характер процесу прийняття рішень у Вищій кваліфікаційній комісії суддів роль Вищої ради юстиції має носити символічний характер. Частина друга статті 74 Закону має визначати «обставини», які б дозволили Вищій кваліфікаційній комісії відмовити у наданні рекомендації кандидату. Відповідно до частини четвертої статті 79 Закону рішення про безстрокове обрання кандидата має прийматися більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Частина шоста статті 79 Закону далі передбачає, що у разі неотримання кандидатом необхідної кількості голосів, знову проводиться голосування. Було би краще передбачити, що рекомендація Вищої кваліфікаційної комісії суддів вважається підтриманою, якщо за це не проголосувала більшість від складу Верховної Ради України. У будь-якому випадку зазначені вище положення мають бути викладені більш чітко. Рекомендується доповнити статтю 80 Закону, забезпечивши критерії службового зростання суддів та значного залучення Вищої кваліфікаційної комісії до цього процесу. Відповідно до статті 89 Закону існує можливість оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів до Вищої ради юстиції або до Вищого адміністративного суду. З тексту Закону повинно бути чітко зрозуміло, коли кожний з цих двох варіантів має застосовуватися. Рекомендується здійснити переоцінку необхідності і доцільності присутності у Вищій кваліфікаційній комісії суддів представника Міністерства юстиції. Особливо під час дисциплінарних проваджень, це може поставити під сумнів незалежність Вищої кваліфікаційної комісії суддів і не узгоджується з принципом розподілу влад. У Розділі VII Закону варто чіткіше розрізнити випадки звільнення судді з посади внаслідок його неналежної поведінки та інші випадки звільнення, коли за суддею немає якоїсь провини. Існують аргументи на користь того, щоби звільнення з різних підстав передбачало різні процедури.
Згідно частини четвертої статті 111 Закону рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Далі в частині пятій цієї статті передбачено, що в разі неодержання визначеної вище кількості голосів проводиться повторне голосування. Це положення потребує змін. Якщо виявиться, що кваліфікованої більшості голосів за звільнення судді немає, то процедура звільнення має на цьому завершитись Згідно з частиною першою статті 125 Закону делегати на зїзд суддів України обираються «за принципом рівного представництва» від кожної юрисдикції. Рекомендується встановити в Законі більш пропорційне представництво суддів, щоби склад делегатів зїзду відповідав принципу рівності. Згідно з частиною другою статті 127 Закону до Ради суддів входить рівна кількість представників від кожної з трьох конференцій суддів. Рекомендується забезпечити більш пропорційне представництво суддів, щоби склад Ради суддів відповідав принципу рівності.
Рекомендується чіткіше визначити, в якій мірі державні органи мають задовольняти потреби судової влади, які, очевидно, подаються через органи суддівського самоврядування.
Бажано, щоби Закон однозначно визначав Державну судову адміністрацію органом суддівського самоврядування (див. статтю 145 Закону).Щоби запобігти випадкам, коли здійснення ДСА її повноважень порушуватиме принцип незалежності суддів, Закон має бути змінено у такий спосіб, щоби адміністрування діяльністю судів покладалося на саму судову систему.
Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів (окрім представника Міністерства юстиції), включаючи шістьох суддів, не повинні призначатися через належність їх до певної політичної партії.
Наділений дисциплінарними повноваженнями орган (наприклад, Вища кваліфікаційна комісія суддів або Вища рада юстиції) має застосовувати підстави притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності (стаття 83) у розумний спосіб (п. 42). Наприклад, Закон не виключив положення стосовно того, що «невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом» є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Це положення має застосовуватися справедливо і не застосовуватися неналежним чином для покарання суддів з будь-яких причин, відмінних від тих, про які офіційно повідомляється.
Список литературы
1. Конституція України 2007р.
2. Закон України «Про судоустрій України»// Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №27 - 28. - Ст.180.
3. Закон України «Про статус суддів» //Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 8. - Ст. 56.
4. Закон України «Про Конституційний Суд України»// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст.272.
5. Концепція судово-правової реформи в Україні//Голос України, 12 серпня 1992 року, №152.
6. Регламент Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. - 1997. - №1. - С. 66-99.
7. Журнал «Право України» 2010 №5 ст. 15-19
8. Закон України «Про статус суддів» 2010
9. court.gov.ua Про концептуальні засади подальшого здійснення судової реформи в Україні
10.
11.
12.
13. pravosuddia.net
14.
15.
16.
17.
18. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. -К.: Ін Юре, 1977. -55 с.
