Етіологія, діагностика та лікування сіалолітіазу (слино-кам’яної хвороби) - Автореферат

У звязку з цим нового значення набуває припущення про ураження слинних залоз персистуючою вірусною інфекцією, тропною до залозистих тканин, тим більше, що сучасні дослідження походження хронічних запальних захворювань слинних залоз доводять первинну роль вірусів мумпус та цитомегалії як етіологічного чинника [Лесовая Н.Д., 1955; Лісова І.Г., 2002; Boudousquie Враховуючи те, що загострення виникає на тлі хронічного запалення слинних залоз, на яке хворий страждає роками і яке не може не викликати змін в організмі в цілому, стає необхідним визначення стану інших органів і систем пацієнта та його компенсаторних можливостей, шляхом вивчення імунорезистентності [Андреева Е.П., 1984; Дмитриева А.А., 1991; Рабухина Н.А. с соавт., 1991; Юдин Л.А. с соавт., 1995; Лесовая И.Г., 2001]. На недосконалість лікувальних заходів щодо хворих на сіалолітіаз вказує переважне використання симптоматично спрямованого хірургічного методу з видаленням органа, яке не приводить до одужання пацієнтів і може тривати у вигляді розвитку патологічних станів у інших слинних залозах, нерідко з каменеутворенням. Вивчити клініко-імунологічні показники у хворих на сіалолітіаз із урахуванням можливого впливу персистування тропних до залозистої тканини вірусів мумпус і цитомегалії в слинних залозах та крові з використанням специфічних вірусочутливих діагностичних методів. Провести порівняльну характеристику патоморфологічних змін у великих слинних залозах, уражених сіалолітіазом, та в малих слинних залозах нижньої губи тих самих пацієнтів.Сіалолітіаз із локалізацією конкременту у внутрішньозалозистих частинах проток спостерігався у 29 хворих, сіалолітіаз з локалізацією конкременту у позазалозистій частині вивідної протоки - у 26 хворих. Але сіалолітіаз із локалізацією конкременту у вивідній протоці має агресивніший перебіг, про що свідчить менший середній строк захворювання до першого звернення пацієнтів у клініку, більша кількість супутньої, зокрема, ендокринної патології у хворих цієї групи, виразніше загострення захворювання, частіше погіршення загального стану пацієнтів, підвищення температури тіла, гірший гігієнічний стан порожнини рота. При рентгенологічному дослідженні слинної залози у хворих на сіалолітіаз із локалізацією конкременту в залозі, у боковій проекції нижньої щелепи, конкремент виявлявся у 18 (62,1 9,2)% пацієнтів. При рентгенологічному дослідженні слинної залози у хворих на сіалолітіаз із локалізацією конкременту у вивідній протоці, у проекції дна порожнини рота, конкремент виявлявся у 20 (76,9 8,4)% пацієнтів, тоді як при сіалосонографічному дослідженні конкременти у цієї групи хворих виявлялися лише в 6 (23,1 8,4) випадках. Порушення розмірів та структури залоз з утворенням гіперехогенних чи гіпо-та анехогенних ділянок дозволило встановити діагноз „хронічний сіалоаденіт із сіалолітіазом” у певній залозі усім хворим, а саме: хронічний склерозуючий сіалоаденіт (ХСС) у 20 (69 8,7)% хворих на сіалолітіаз із локалізацією конкременту в залозі та у 20 (76,9 8,4)% хворих на сіалолітіаз із локалізацією конкременту в вивідній протоці; та хронічний ектазійний сіалоаденіт (ХЕС) у 9 (31 8,7)% хворих на сіалолітіаз із локалізацією конкременту в залозі та у 6 (23,1 8,4)% хворих на сіалолітіаз із локалізацією конкременту у вивідній протоці.У хворих на сіалолітіаз, незалежно від локалізації сіаліту та клінічних проявів захворювання в будь-якій із слинних залоз, виявлено поширення запального процесу на всі слинні залози. Характер структурних змін, що визначався за допомогою сіалосонографії та патоморфологічних досліджень, при запальному процесі залежав від переважання персистуючого вірусного чинника і дозволив встановити діагнози „хронічний склерозуючий сіалоаденіт із сіалолітіазом” у 72,7 6,1%, та „хронічний ектазійний сіалоаденіт із сіалолітіазом” у 27,3 6,1% хворих. Виявлено наявність персистування вірусів мумпус та цитомегалії у хворих на сіалолітіаз методом культури щеплених тканин у 100% випадків; імуноферментативним методом виявлено специфічне антитілоутворення Ig G до цитомегеловірусу та вірусу мумпус у 95,3 3,3% пацієнтів; методом полімеразної ланцюгової реакції виявлено вірусні білки у 41,5 7,8% обстежених. Дослідження патоморфологічних змін у видалених через локалізацію в них сіалітів піднижньощелепних слинних залоз і малих слинних залоз нижньої губи взятих у тих же хворих, виявило в 100% випадків інтеграційні зміни, характерні для хронічного склерозуючого чи хронічного ектазійного сіалоаденіту, що дозволило вказати на системність ураження всіх слинних залоз при сіалолітіазі, незалежно від локалізації сіаліту в будь-якій із них. На основі вивченого провокуючого моменту у виникненні хронічного сіалоаденіту з сіалолітіазом у вигляді хронічного персистування вірусів цитомегалії й мумпус та імунопатологічної ланки захворювання зроблено висновок, що для підвищення ефективності лікування данного контингенту хворих слід використовувати комплекс лікувальних заходів, спрямованих не лише на вилучення конкременту з прото

Основний зміст