Естетико-мистецтвознавчий аналіз міметичного способу художнього творення: історична динаміка класичного мистецтва - Автореферат

У намаганні сформулювати засадничі принципи функціонування мистецтва естетична думка різних періодів постійно констатує різноаспектну присутність у ньому міметичного принципу. Наступні естетичні інтерпретації, деформувавши початкове античне трактування, призвели до звуження розуміння суті міметичного принципу лише як певного способу художнього творення в образотворчому мистецтві та ототожнення його із майже прямим формальним наслідуванням сприйнятої людським зором матеріальної реальності. Разом з тим, естетичний аналіз історичної специфіки мистецтва призводить до необхідності визнання міметичного принципу засадничим в усі періоди існування мистецтва - проте принципу не догматично закостенілого в єдиному наочно-незмінному варіанті, а відкритого до різного роду трансформацій та доповнень, обумовлених світоглядними особливостями культурно-мистецької доби. Окремі аспекти проблеми мімезису досліджено працями західноєвропейських естетиків Е.Ауербаха (мімезис у контексті літературної творчості), М.Кемпа (ренесансний розвиток античної міметичної теорії), Г.Кьоллера (естетична специфіка античного розуміння мімезису), В.Татаркевича (мімезис у контексті історії естетичної думки); російських естетиків Н.Нікітіної та О.Дубової (антично-ренесансні аспекти міметичної теорії). визначено ступінь залежності дії міметичного принципу від видової специфіки мистецтва; вперше встановлено, що видова специфіка зумовлює очевидну варіативність прояву міметичного принципу: формальною базою образного творення у «зображальних» мистецтвах є наслідувальне використання формально-конструктивних ознак матеріальних обєктів оточуючого світу; у «незображальних» - наслідування динамічно-смислових характеристик соціальних, світоглядних, психологічних феноменів людського буття; виявлено, що як «зображальні» (живопис, скульптура), так і «незображальні» (архітектура, музика) види становлять площину безумовної дії мімезису, що дозволяє стверджувати універсальний його статус як важливого чинника існування мистецтва;Ренесансний світогляд, що трактує мімезис як наслідування не лише природи, але й ідеальної античної спадщини та манери визнаних митців, перетворює його на центральну естетичну проблему доби (Альберті, Дж.Вазарі, да Вінчі, Л.Гіберті, М.Фічіно, Ф.Цуккарі) з відчутним акцентом на пізнавальному аспекті. Так, мімезис: а) виявляється важливою засадою культурного становлення та самовияву людини, художня практика при цьому є лише окремою частиною універсальної площини реалізації міметичного принципу; б) є основою збереження різновидової специфіки соціально-практичної діяльності людини; наслідування та самонаслідування виступають базою формування індивідуального способу життя, звичок, навичок; механізми наслідування, реалізуючись у формах культурних норм, зразків, традицій, свят, звичаїв, обрядів, ритуалів, моди тощо, сприяють формуванню та збереженню цілісності соціокультурних організмів різних рівнів, гарантують як збережуваність важливих культурних форм, так і послідовність їх розвитку; в) є одним з найвагоміших факторів культурогенезу, забезпечуючи переведення творчих індивідуальних та групових новацій на рівень загального культурного надбання; г) є основою системи трансляції культурного досвіду, забезпечуючи культурну спадкоємність поколінь; д) сприяє соціалізації та інкультурації нових членів соціуму, є необхідним фактором культурної адаптації, важливим чинником ефективного розвитку психологічних властивостей та вольових якостей особистості; е) забезпечує можливість її культурно-соціальної (національно-етнічної, статевої, вікової, класової, професійної, світоглядної) ідентифікації та самоідентифікації, збереження культурної ідентичності та самобутності, внутрішньої інтеграції соціуму. Другий розділ - «Міметичні засади існування мистецтва» - складається з двох підрозділів, у яких розглянуто специфіку різноаспектних проявів художнього мімезису як особливого інваріанту зумовленого наслідувальною властивістю людської психіки соціально-культурного феномену і, одночасно, важливої засади функціонування мистецтва. «Проблема наслідування мімезису в контексті художньої діяльності людини» - наголошується на необхідності спростування поширених уявлень про мімезис лише як про певний жорстко детермінований спосіб образного творення, що прагне до максимально точного відтворення художніми засобами реально існуючих обєктів. Стверджується необхідність розширення традиційного кола розгляду художнього мімезису, оскільки він функціонує на різних рівнях художньої системи як важливий чинник: становлення власне мистецтва як способу специфічного художньо-образного представлення вражень від явищ оточуючого світу; збереження видової, родової, жанрової, стильової специфіки мистецтва; існування мистецтва як специфічно-умовної цілісної системи певних видів і способів діяльності митця; необхідного оволодіння художнім «ремеслом» у його фаховій підготовці; дотримання певних правил функціонування різних ланок мистецтва як специфічної комунікативної системи (автор, виконавець,

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ