Аналіз та визначення місця й значення ключових ідей естетики І. Канта – продуктивної уяви, здатності судження, а також принципу доцільності – у філософській системі німецького мислителя та у сучасній теоретичній думці, естетиці, психології та філософії.
На відміну від науки, де діяльність кожного наступного вченого розпочинається із засвоєння здобутків цілих епох попередників, кожна нова філософська течія і кожен філософ починає розбудову власної системи із відмови в претензії на істину попереднім колегам. Тому в таких філософських науках, як естетика, важливими є історико-філософські дослідження витоків тих ідей, категорій, понять, що функціонують тривалий час у цій складній, нелінійній динаміці розвиту знання: це допомагає не тільки відтворити історичну логіку розгортання явища, але й відшукати перспективи його розвитку, закладені великими умами минулих епох. Естетика не випадково зароджується як наука у середині XVIII століття - сформувавшись у надрах англійського сенсуалізму в контексті вчень про індивідуальний смак як конкретне проблемне поле, сфера чуттєвості людини стає першим предметом розгляду, у якому відображається особистісне розуміння індивіда, його претензії на власне бачення, власні вподобання. І саме цей вихідний принцип звернення до проблеми людини дозволяє нам казати про те, що серед естетичних концепцій німецької класики саме його ідеї і по сьогодні залишаються актуальними - через тотожність кантівського, модерного і постмодерного розуміння предмету філософії, ракурсу погляду на цей предмет більш конкретні питання, як то - здатність судження, продуктивна уява, доцільність - набувають нового значення у рамках сучасних напрямків філософії, що підтримує даний методологічний засновок. Великий гуманістичний і естетичний потенціал кантівської концепції, її позачасовість виявляються у тому, що Іммануїл Кант, “останній філософ Просвітництва”, багато у чому передбачив не тільки загальний вектор розвитку художньої сфери в наступній культурній добі (Модерні), але і вказав на ймовірні наслідки такого розвитку.Перший розділ - “Становлення естетики як філософської науки у XVIII столітті” - складається з трьох підрозділів і розкриває історичну закономірність появи естетики як філософської науки у XVIII у її зв‘язку із економічними, релігійними процесами у європейському суспільстві цього часу, а також постанням у рамках філософії Нового Часу нового розуміння людини. Кант закладає нове розуміння місця людини в світі у фундамент своєї філософської системи, але по суті вносить у філософію ті уявлення, які вже певний час функціонували навколо нього. Виснажена суперечками про метод, правило і істину, філософія, ніби у опозицію до магістрального напрямку, дає приклади нового світорозуміння у концепціях Джамбатісто Віко, Жана-Жака Руссо, що врешті решт оформлюється у філософській системі Іммануїла Канта, який принаймні формулює саму постановку питання про нову людину - людину як особистість, людину як центр обертання її світу, а отже: людину як суб‘єкта пізнання, людину як носія свободи волі і людину як істоту, здатну до судження смаку. Першочергово орієнтована на запити науки, що бурхливо розвивається у цей час, філософія все ж починає звертатися до принципово нового об‘єкту дослідження - людини як особистості. “Естетика в системі філософії Канта” - розкриває, яким саме чином здобутки попередніх дослідників були переосмислені Кантом і використані при розбудові його власної філософської системи.Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях: Поява естетики як філософської науки у Новий час обумовлена конкретними суспільно-історичними передумовами, серед яких в економіці - виділяємо формування “третього стану” з його відносною економічною незалежністю, в ідеології - поширення теренами Європи протестантської етики особистої відповідальності, у філософії - “відкриття” внутрішнього світу людини, перехід від атрибутивного її розуміння до буттєвого. Канта засвідчує собою остаточну вичерпаність і кризу філософії Нового Часу, в той же момент переформульовує основні її питання для нової епохи - Модерну, який постане по завершенню епохи класичного німецького ідеалізму. Сучасна кантознавча традиція представлена двома потужними гілками - гносеологією і етикою - часто не враховує значення принципу системності у філософії І. Канта. Принцип доцільності, виведений Кантом з аналітики прекрасного у “Критиці здатності судження” як основа схоплення свідомістю художнього об‘єкту, може бути застосований до аналізу не тільки фактів художньої дійсності у їх взаємозв‘язку із культурною епохою, але й для розкриття суті естетичної діяльності людини як самодіяльності, для аналізу джерел формування її внутрішнього світу не тільки у сфері естетичного, але й у інших сферах. Не дивлячись на те, що під вплив кантівської філософії так чи інакше підпадав кожен наступний мислитель, плідне продовження його ідей стало можливим тільки у руслі філософії, що виходить із буттєво-особистісного розуміння людини, а отже актуальність ідей Канта не зникла, а у поєднанні із сучасними філософськими концепціями (екзистенціалізм, психоаналіз, феноменологія, структуралізм, філософська герменевтика) ці положення набувають нового прочитання.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, що в узагальненому вигляді формулюються як елементи новизни, висвітлюються тези, які мають перспективне значення для подальшої розробки. Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях: Поява естетики як філософської науки у Новий час обумовлена конкретними суспільно-історичними передумовами, серед яких в економіці - виділяємо формування “третього стану” з його відносною економічною незалежністю, в ідеології - поширення теренами Європи протестантської етики особистої відповідальності, у філософії - “відкриття” внутрішнього світу людини, перехід від атрибутивного її розуміння до буттєвого.
“Коперніканський переворот” І. Канта засвідчує собою остаточну вичерпаність і кризу філософії Нового Часу, в той же момент переформульовує основні її питання для нової епохи - Модерну, який постане по завершенню епохи класичного німецького ідеалізму. Це - ключовий момент у розвитку новоєвропейської філософії, що зумовлює загальний вектор філософського пошуку на наступні століття - до теперішнього часу.
Сучасна кантознавча традиція представлена двома потужними гілками - гносеологією і етикою - часто не враховує значення принципу системності у філософії І. Канта. Це призводить до викривлення і гіперболізації значення того чи іншого сегменту філософського знання, у той час як Кант намагався ствердити паритет складових частин системи.
Здатність судження є фундаментом естетики І. Канта. І хоча виходить вона з форм споглядання об‘єктів, філософію Канта не можна назвати формалізмом. Особливо яскраво це видно на прикладі мистецтва: “суб‘єктивний” зміст переживання твору може транслюватися від суб‘єкта до суб‘єкта, проходячи нову реконструкцію від чуттєвого образу до емоційного переживання.
Принцип доцільності, виведений Кантом з аналітики прекрасного у “Критиці здатності судження” як основа схоплення свідомістю художнього об‘єкту, може бути застосований до аналізу не тільки фактів художньої дійсності у їх взаємозв‘язку із культурною епохою, але й для розкриття суті естетичної діяльності людини як самодіяльності, для аналізу джерел формування її внутрішнього світу не тільки у сфері естетичного, але й у інших сферах.
Роль продуктивної уяви у діяльності психіки людини, за Кантом, не обмежується виключно початковою стадією пізнавального процесу. Продуктивна уява постає як елемент, що є необхідним для виникнення естетичного переживання. Для Канта тут є важливими два аспекти розгляду здатності - гносеологічний та антропологічний, але довільність як атрибут дії уяви підкреслює значення здібності для художньої діяльності, зокрема - в діяльності генія.
Естетичні погляди І. Канта втілили особливості суспільно-історичних, релігійних та філософських підвалин епохи, які сформувало нове бачення людини. Не дивлячись на те, що під вплив кантівської філософії так чи інакше підпадав кожен наступний мислитель, плідне продовження його ідей стало можливим тільки у руслі філософії, що виходить із буттєво-особистісного розуміння людини, а отже актуальність ідей Канта не зникла, а у поєднанні із сучасними філософськими концепціями (екзистенціалізм, психоаналіз, феноменологія, структуралізм, філософська герменевтика) ці положення набувають нового прочитання.
Зокрема, принцип доцільності без цілі як основа естетичного сприйняття, може бути застосований до аналізу творів мистецтва усіх етапів розвитку людської цивілізації: доісторичного, класичного, модерного, не дивлячись на те, що різні культурі епохи передбачали різне ставлення до діяльності митця і результатів його творчості. Концепція здатності продуктивної уяви на різних засадах знайшла своє плідне продовження у працях екзистенційно-герменевтичної філософії як основа екзистенції людини і спосіб прочитання нелінійної герменевтичної істини.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ
1. Смігунова О.Г. “Критика здатності судження” та принцип системності у філософії І. Канта в контексті актуальних проблем сучасної філософії // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова: Зб. наук. пр. - Серія 7. - К., 2005. - №7 (20). - с. 122-128.
2. Смігунова О.Г. Телеологія І. Канта в естетичній теорії Т. Адорно // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. - Серія: Філософія. Політологія. - Вип. 81-83. - К., 2006. - с. 115-117.
3. Смігунова О.Г. Динаміка категорії “прекрасного” в німецькій класичній естетиці // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. пр. Вип. XVII. - К.: Міленіум, 2006. - с. 47-55.
4. Смігунова О.Г. Вчення про геній у філософській системі Іммануїла Канта // Гуманітарний часопис. Зб. наукових праць. - Харків: ХАІ, 2006. - №4. - С. 16-22
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
