Естетичний досвід як онтологічна проблема - Автореферат

Адже виникнення феномену глобальної кризи свідчить про неадекватність механізмів управління не лише суспільством, а, в першу чергу, культурою, що були сформовані індустріальною епохою, про відсутність здатності людства вчасно відповідати на виклики «духу часу». У теоретичній сфері така ситуація породжує необхідність інтеграції естетики, культурології, філософської антропології, психології, соціології, політології, педагогіки. Поняття «естетичний досвід» широко використовується в сучасній естетичній теорії і мистецьких практиках, але не має достатнього теоретичного обґрунтування. Проблема розуміння естетичного досвіду та його родової основи - досвіду взагалі - імпліцитно була присутня в філософському дискурсі, але не посідала центрального положення. Термін «досвід», зокрема естетичний, був тим загально зрозумілим поняттям, яке використовувалося представниками різних філософських течій та напрямків, його використання в різних проблемних полях сприймалось настільки природно, що лише їх інтерпретатори відчували потребу експлікувати термін в даному контексті (до таких робіт можна віднести працю М.В цьому контексті можна спостерігати наступні зрушення естетичної аксіоматики: 1) естетика пориває з лінійною спадкоємністю і являє собою історичне поєднання декількох естетичних шкіл, що існують і розвиваються паралельно; 2) в структурі естетично орієнтованих здібностей людини висуваються на перші ролі не розум та судження, а інші здібності, які мають естетичне забарвлення (воля у Ф. Усі теоретичні зрушення у філософському дискурсі взагалі та у теоретичному полі самої естетики, на нашу думку, вимагають прийняття методологічних орієнтацій раціоналістичного історизму, що передбачає: 1) визнання можливості наукового пізнання естетичного процесу як предмета гуманітарного дослідження; 2) неможливість розуміння естетичної сфери як сталого феномену, а отже визнання історичної динаміки форм естетичного як відправного пункту нашого дослідження; 3) необхідність вписання логіки становлення соціальних інститутів в динаміку культурних форм у відповідності з історичними формами диференціації соціальних практик. Це демонструє необхідність нового розуміння естетичного досвіду та виявлення засад його укоріненості в структурі буття людини, зокрема подолання раціоналістичної редукції досвіду, що здійснюється в гносеологічних розробках новоєвропейської філософії Правда, поки не в естетичному змісті: новоєвропейським раціоналізмом розрізняється доцільність як звязок досвіду (його цілісність) і доцільність фіксації досвіду (цим пояснюється методологічне значення досліду, в тому числі і досліду «естетичного» (А. «Естетичний досвід» в структурі суміжних понять» - у розумінні естетичного досвіду відкриває звязок з суміжними поняттям (досвід - досвідченість - здатність - здібність).Трансформація класичного ідеалу раціональності (втрата самоочевидності мета-оповідей цивілізації Заходу, заперечення абсолютизації відносин між субєктом і обєктом, обґрунтування людиновимірності будь-якого типу знання (навіть природничого)) реструктурує предметне поле естетики (вона припиняє бути частиною гносеологічної теорії, культивує власну норму самоздійснення, обґрунтовує самодостатність художньої моделі реальності, стає стратегією міждисциплінарних досліджень). Вирішення даної проблеми дозволило прояснити дедукцію не лише естетичних здібностей, але й принципи організації структури людських здібностей взагалі, роль опосередкування форм культури, зокрема мистецтва, у ґенезі чуттєвої природи людини. З іншого боку, неможливість обґрунтування всезагальності звязку досвіду призводить до спростування наукового статусу природничого знання, а, отже, виводить на новий рівень розуміння науки про людину (оскільки людський досвід є культурним продуктом, а тому може бути осягнутий людиною). Але навіть логоцентрична редукція досвіду дозволяє виявити його взаємозвязок з принципом доцільності як умовою організації досвіду та мотивом його пізнання (що знов актуалізує естетичний аргумент насолоди як рушійної сили пізнання). Канта дозволяє переосмислити опозицію раціоналізму й емпіризму щодо поняття «досвід».

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

естетичний досвід раціональність регулятив

1. Трансформація класичного ідеалу раціональності (втрата самоочевидності мета-оповідей цивілізації Заходу, заперечення абсолютизації відносин між субєктом і обєктом, обґрунтування людиновимірності будь-якого типу знання (навіть природничого)) реструктурує предметне поле естетики (вона припиняє бути частиною гносеологічної теорії, культивує власну норму самоздійснення, обґрунтовує самодостатність художньої моделі реальності, стає стратегією міждисциплінарних досліджень). Формуються перспективи подальшого руху досліджень за межами проблематики класичної естетики та мистецтвознавства, залучаючи проблеми онтології та філософської антропології, що значно розширює усталені межі естетичного знання.

2. Філософський аналіз трансценденцій естетичного (виникнення художнього, автономізація художнього в інституалізовану сферу культури, релятивізація меж культурних форм (зокрема художнього поля) під приматом естетичного) в трансформаціях культури виявив логічну необхідність проблематизації естетичного досвіду та обґрунтування його онтологічного статусу. Вирішення даної проблеми дозволило прояснити дедукцію не лише естетичних здібностей, але й принципи організації структури людських здібностей взагалі, роль опосередкування форм культури, зокрема мистецтва, у ґенезі чуттєвої природи людини.

3. В межах новоєвропейського культу розуму самообґрунтування субєкта обертається редукцією людини. Subjectum постулює себе як такий, що передує буттю, виривається з укоріненої у бутті традиції та стає носієм пізнавальних здібностей, чистим cogito. З одного боку, це призводить до тематизації досвіду в межах теорії пізнання, де останній тлумачиться як спосіб поєднання відчуттів, що є способом репрезентації реальності. Достовірність емпірії стає головним обєктом віри класичного раціоналізму. Тим самим, субєкт самозасвідчує себе. З іншого боку, неможливість обґрунтування всезагальності звязку досвіду призводить до спростування наукового статусу природничого знання, а, отже, виводить на новий рівень розуміння науки про людину (оскільки людський досвід є культурним продуктом, а тому може бути осягнутий людиною). Зокрема, естетика як теорія чуттєвого пізнання набуває власне предметне поле. Тому дискурс класичного раціоналізму стає тим філософським тлом, на якому вперше зустрічаються проблеми естетичного та досвіду. Проте, в даному ракурсі вони ще амбівалентні, оскільки розум залишається ще домінуючим регулятивом продукування культурних форм. Але навіть логоцентрична редукція досвіду дозволяє виявити його взаємозвязок з принципом доцільності як умовою організації досвіду та мотивом його пізнання (що знов актуалізує естетичний аргумент насолоди як рушійної сили пізнання). Психологізація пізнавального процесу та субєктивізація умов здійснення досвіду відкривають трансцендентальні перспективи його розуміння.

4. Трансценденталізм І. Канта дозволяє переосмислити опозицію раціоналізму й емпіризму щодо поняття «досвід». Форма організації досвіду виводиться за межі афектації зовнішнього світу і набуває предикатів всезагальності та необхідності, завдяки приналежності до спонтанної природи розсудку. За межами його дії, тобто за межами емпіричного досвіду, мислення потрапляє в сферу трансцендентальної діалектики. Така зміна диспозиції є інновацією фундатора німецького ідеалізму, який повязав проблему видимості не з оманливістю відчуттів, а з областю трансцендентного. Принцип доцільності, оскільки він ще залишається для Канта в межах теорії пізнання, не дозволяє обґрунтувати у «Критиці чистого розуму» абсолютну єдність досвіду. Отже, розум в трансцендентальній логіці залишається засобом організації розсудкової діяльності, а не досвіду в цілому. «Шахрайська іронія розуму» (термін Й. Гете для позначення виходу розуму за межі досвіду) дозволяє Канту говорити про гіпотетичну настанову «нібито» (als ob). Цей принцип за аналогією відкриває естетичну перспективу розуміння досвіду, як «нібито» він був організований за певними цілями. Трансцендентальний підхід претендував на виявлення апріорних засад естетичної сфери, яка дозволяє віднайти перехід між цариною природи (де поняття підкорене предмету) та цариною свободи (де предмет залишається підкорений поняттю). Проте, третя «Критика» не досягла поставленої перед нею мети, отже, неможливо було обґрунтувати всезагальність естетичного досвіду на засадах кантівського апріорізму (це приводить до подальшої раціоналізації досвіду у абсолютному ідеалізмі Г. Гегеля, для якого феноменологія Духу стає наукою про досвід свідомості).

5. Досвід свідомості стає перехідним моментом до формування проблемного поля герменевтики досвіду. Дільтей, продовжуючи думку про внутрішню природу досвіду як цілісного переживання світу людиною, відходить від раціоналістичної парадигми і обґрунтовує естетичні параметри доцільності у принципі єдності досвіду як здійсненні повноти життя, що породжує настанови психологізму у тлумаченні естетичного досвіду. Зворотня позиція натуралізму (згідно з якою естетичний досвід є функцією сприйняття витворів мистецтва, що призводило до тавтології у експлікації естетичного досвіду, але мало позитивним наслідком розширення предметного поля естетики) формується в аналітичній естетиці. Критика крайнощів психологізму та натуралізму у розумінні досвіду, зокрема естетичного, є здобутком феноменологічної філософії, що дозволяє їй перейти від дескрипції даної проблеми як функції свідомості до опису в термінах тіла.

6. Проведене дослідження демонструє, що розуміння природи досвіду можливе лише при розумінні діяльнісної сутності людини. Остання проявляється не лише у предметному перетворенні світу, у перетворенні суто природи, але й створенні людиною власної природи. Її конструювання як здійснення людиною «шляху до самої себе» постає як досвідченість (культивування власних здатностей людини, тобто можливість закріпитися у цьому світі, переробити його порядок згідно з власною метою). Опосередкування горизонту можливостей людини культурними центрами легітимації призводить до перетворення здатностей на здібності. Таким чином, досвід стає «субєктивною міцністю людини» (В. Іванов). Відносна самостійність здібностей в культуроґенезі створює ілюзію їхньої природності, позаісторичності, спонтанності (що і фіксується класичним раціоналізмом в понятті «трансцендентальний субєкт»). Мірою вдосконалення здібностей людини (набуття ними більш досконалої форми) «дикий досвід» (Ж. Делез) перетворюється на «естетичний» (оскільки естетичне має формотворчий потенціал). Історична ґенеза чуттєвої культури виявляє способи організації здібностей на шляху до естетичного досвіду.

7. Взаємодія здібностей поза естетичним досвідом являє собою опозицію мислення та чуттєвості. Але рівновага, гармонія цих основних сил людини залишається лише ідеалом естетичної сфери. Гносеологічна та етична перспективи вивчення цих здібностей, характерні для класичного стилю філософування, фіксують домінанту розумового начала. Дискурс некласичної філософії являє собою марне заперечення логоцентризму та абсолютизацію ірраціональних стратегій експлікації пантеону здібностей людини.

8. Художня сфера, яка за доби модерну набуває автономного статусу, постулює власні взірці організації здібностей. Орієнтація на їхню безумовну єдність стає регулятивом царини мистецтва в її протилежності емпірії. Смак та геній стають полюсами продукування досвіду в сфері мистецтва. Ґенеза першого (від базової інтенції до забезпечення життя через редукцію до часткового відчуття і у піднесенні до довершеної форми) фіксує сталість естетичного у формі судження (споглядальна та відсторонено-оціночна функції судження смаку демонструють становлення соціального інституту художньої критики та соціальні засади впливу глядацької аудиторії на процес самовиявлення естетичного). Логіка другого формується у опозиції «класичне - романтичне» (Ф. Шлегель), де обґрунтовувалася модель людини-творця, що долає межі філістерської буденності, поміркованості здорового глузду та стає найвищою мірою втілення / єдності творчих здібностей людини, фундованою домінантою чуттєвого начала. Романтичний проект найвищої єдності здібностей у чуттєвому пориві генія закінчується подвоєння, розщепленням особистості. Отже, претензії художньої сфери на поєднання здібностей без домінування жодної з них закінчилися невдачею. У ґенезі чуттєвої культури художнє стає формою вироблення безпосередності. Але специфіка духовного виробництва призводить до апатії художнього: претензія на безпосередність в художній демонструє її опосередкованість. Мистецтво виявляється не лише легітимним способом продукування універсальних почуттів, але й засобом контролю над ними.

9. Естетичний досвід постає як процес інтеграції здібностей, жодна з яких не може домінувати над іншими. Співбуття логосу та естезису в естетичному досвіді відкриває горизонт можливостей культуротворення. Антиципації габітусу в ґенезі чуттєвої культури не вичерпуються уречевленістю, опозицією творення та споглядання, а формують інтерсубєктивне тло «всезагальної сповіщуваності» прекрасного. Оскільки «сутнісна сила» людини означає згорнуту в живу форму узагальненість її почуття (А. Канарський). Естетична активність у інтеграції здібностей постає як самоціль людського розвитку. Проте, така інтеграція можлива не як «робінзонада» геніальної творчості, а лише в процесі зняття опосередкування центрів культурної легітимації. Естетичний досвід стає тією енергією, що дозволяє культурі насичувати всі її елементи. Модифікації цього процесу формують історичні проекції реальності (як «можливості досвіду» І. Кант) та ірреальності (як досвід досвіду).

10. Класична схема утворення естетичного досвіду ґрунтується на синтезі ідеального та реального. Первісна нерозчленованість трьох благ демонструє онтологічний статус ідеального, що є найвищою реальністю. Естетичний принцип мімезису репрезентує цілісність розумоосяжного світу та недиференційованих соціальних практик (від Античності до Просвітництва, хоча предмет наслідування еволюціонує від доби до доби). Соціальна розчленованість art призводить до втрати його первісної єдності та автономізації центрів культурної легітимації, кожен з яких відтепер є законодавчою сферою та продукує власний образ реальності. Зокрема, це спричинює другу трансценденцію естетичного та обґрунтування естетикою своєї власної предметної сфери. Відтепер класична єдність ідеального та реального культивується естетичними засобами (зображення естетичних ідей, оскільки ідеї розуму зображенню не підлягають), породжуючи опозицію наївної та сентиментальної поезії.

11. Редукція звязку реального та ідеального в некласичній культурі приводить до нових модифікацій естетичного досвіду. Автономність сфери мистецтва спричинює абсолютизацію вимог оригінальності і породження художньої реальності, яка має претензію конкурувати з калькулятивною спустошеністю наявно даного. Протиставлення поля масового та спеціалізованого виробництва в художній сфері є наслідком зазначеної ситуації.

Тиражування реальностей промисловими засобами культуріндустії ще більш ускладнює ситуацію. Реальність остаточно втрачає претензії на субстанційний статус. Релятивізація меж між різноманітними реальностями відповідає амбівалентності реального та віртуального: фрагментарність поліонтизму не лише заперечує настанови систематичності та ієрархічності буття культури, але і призводить до тотальної естетизації культурного досвіду.

12. В класичній культурі естетичне слугувало засобом дистанційювання, репрезентації соціального значення політичних структур. В сучасній моделі західного суспільства (особливо чітко це простежується в постсучасному медіа-просторі) естетичне виконує зворотню функцію - всезагальне значення політичного обґрунтовується за рахунок естетичних параметрів.

13.Ідеалом освіти в традиційному суспільстві виступає гармонійний розвиток людини з ілюстрацією взірців високої культури. В сучасному суспільстві, де становлення продуктивних сил людини є опосередкованим автономними культурними центрами і відбувається реабілітація сфери повсякденного, а сама освіта стає окремим соціальним інститутом, доцільність як міра розвитку людини взагалі стає орієнтиром формування людини, а, відповідно, естетичні принципи стають освітніми стратегіями. Останні орієнтуються не на естетичні ідеї як регулятиви високої культури, а передбачають залучення естетичного досвіду в культурний код людини.

1. Павлова О.Ю. Онтологічний статус естетичного досвіду: [монографія] / Павлова О.Ю. - К.: ПАРАПАН, 2008. - 262 с.

2. Павлова О.Ю. Онтологічні засади естетичної єдності здібностей людини / О.Ю. Павлова // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - 2008. - Вип. 22. - С. 38 - 44.

3. Павлова О.Ю. Перспективи реалізації естетичної ідеї в класичному ідеалі раціональності / О.Ю. Павлова // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2008. - Випуск 410-411. - С. 189 - 192. - (Сер.: Філософія).

4. Павлова О.Ю. Естетичний досвід в структурі суміжних понять / О.Ю. Павлова // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2008. - Вип. 74. - С. 226 - 234.

5. Павлова О.Ю. До дефініції поняття «досвід»: ґенеза доцільності в логіці новоєвропейського раціоналізму / О.Ю. Павлова // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. - 2008. - № 17 (30). - С. 262 - 271. - (Сер. 7: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія).

6. Павлова О.Ю. Античність та Романтизм: спроби генія "прориву до трансцендентного" / О.Ю. Павлова // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - 2008. - Вип. 21. - С. 163 - 169.

7. Павлова О.Ю. Наслідки естетизації дійсності: взаємовплив естетики та медіа-практик в трансформаціях постсучасної культури / О.Ю. Павлова // Вісник Дніпропетровського університету. - 2008. - Вип. 18. - С. 119 - 127. - (Сер.: ФІЛОСОФІЯ. СОЦІОЛОГІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ).

8. Павлова О.Ю. Город как ландшафт культуры в век отчуждения: эстетический ракурс / О.Ю. Павлова // Totallogy. Постнекласичні дослідження. - 2007. - № 17/18. - С. 486 - 492.

9. Павлова О.Ю. Диференціальна теорія здібностей в «трансцендентальному емпіризмі» Ж. Дельоза / О.Ю. Павлова // Вісник Черкаського університету. - 2007. - Вип. 109. - С. 68 -74. - (Серія ФІЛОСОФІЯ).

10. Павлова О.Ю. Геній та смак: структуралістський аналіз опозиції автономного художнього поля / О.Ю. Павлова // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. - 2007. - Вип. 13 (26).- С. 211 - 218. - (Сер. 7: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія).

11. Павлова О.Ю. Символічні чинники класифікації соціокультурного досвіду в епоху Постмодерну / О.Ю. Павлова // Нова парадигма: журнал наукових праць. - 2007. -Вип. 65., Ч. 2. - С. 101 - 106.

12. Павлова О.Ю. Спроба естетичного обґрунтування трансцендентального статусу філософської антропології / О.Ю. Павлова // Totallogy. Постнекласичні дослідження. - 2006. - № 15/16. - С. 419 - 432.

13. Павлова О.Ю. Е. Ільєнков про роль уяви в трансформаціях історичних форм естетичного / О.Ю. Павлова // Вісник Національного авіаційного університету. - 2006.- № 2. (4). - С. 78 - 83. - (Сер.: Філософія. Культурологія.).

14. Павлова О.Ю. Чуттєве та його модифікації: філософсько-естетичний аналіз / О.Ю. Павлова // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2006. - № 3. - С. 25 - 30.

15. Павлова О.Ю. Феноменологічна інтерпретація умов здійснення естетичного досвіду: до проблеми зіткнення образів / О.Ю. Павлова // Культура і сучасність. - 2005. - № 2. - С. 30 - 36.

16. Павлова О.Ю. Культурологічний аналіз „символічних форм” Е. Кассирера: між Сциллою натуралізму і Харибдою метафізики / О.Ю. Павлова // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2005. - № 1. - С. 32 - 41.

17. Павлова О.Ю. “Естетична реальність” уявного в теорії символу О. Лосєва / О.Ю. Павлова // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2004. - № 4. - С. 19 - 23.

18. Павлова О.Ю. Естетичний потенціал образу в „Феноменології уявного” Ж.-П. Сартра / О.Ю. Павлова // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. - 2004. - Вип. ХІІ. - С. 193 - 200.

19. Павлова О.Ю. Досвід „оніричної реальності” та „гри уяви” у мета поетичній концепції Г. Башляра / О.Ю. Павлова // Вісник національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”. - 2004. - № 1 (10). - С. 51 - 61. - (Сер.: Філософія. Психологія. Педагогіка).

20. Павлова О.Ю. Особливості досвіду реальності у некласичну добу/ О.Ю. Павлова // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2004. - № 1. - С. 5 - 10.

21. Павлова О.Ю. Естетизація самосвідомості: романтичний досвід реальності / О.Ю. Павлова // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. - 2003. - Вип. ХІ:, Ч. І. - С. 95-101.

22. Павлова О.Ю. Поза межами „одвічного інакше” уяви / О.Ю. Павлова // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. - 2003. - Вип. Х. - С. 32 - 41.

23. Павлова О.Ю. Мислення та уява: ретроспектива співвідношення / О.Ю. Павлова // Вісник національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”. - 2003. - № 1 (7). - С. 47 - 57. - (Сер.: Філософія. Психологія. Педагогіка.).

24. Павлова О.Ю. Вихід за межі досвіду: естетичні перспективи «шахрайської іронії» / О.Ю. Павлова // Вісник Національного університету Водного господарства та природокористування. - 2008. - Вип. 2 (42). Ч. 2. - С. 108 - 116.

25. Павлова О.Ю. Ґенеза смаку в трансценденціях естетичного / О.Ю. Павлова // Гуманітарні студії. - 2008. - Вип. 4. - С. 169 - 177.

26. Павлова О.Ю. Опозиція розуму і чуттєвості в епоху модерну / О.Ю. Павлова // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2006. - Вип.99. - С. 175 - 182.

27. Павлова О.Ю. Определение культуры и социокультурной функции воображения у Э. Ильенкова // Ильенковские чтения - 2005: материалы 7-й Межд. науч. конф. [«Социальная теория, ее истинность и роль в историческом процессе»], (Воронеж, 30 - 31 мая, 2005 г.). / Воронежский государственный педагогический университет. Ч. 1. - Воронеж: ВГПУ, 2005. - С. 191 - 195.

28. Павлова О.Ю. Трансцендентальне визначення “естетичного” в філософській системі І.Канта / О.Ю. Павлова // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2004. - Вип. 77. - С. 215 - 222.

29. Павлова О.Ю. Діяльнісний підхід до проблеми досвіду / О.Ю. Павлова // Діалектика новаторства та спадкоємства як запорука успішного інноваційного розвитку: матеріали Міжн. наук. конф., присвяченої 110-річчю роботи В. Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм», (Київ, 27 - 28 листопада 2008 р.) / Київський національний університет України «КПІ». - К.: НУТУ «КПІ», - С. 168 - 169.

30. Павлова О.Ю. Апатія художнього: естетико-філософський досвід / О.Ю. Павлова // Дні науки філософського факультету 2008: матеріали Міжн. наук. конфер., (Київ, 16 - 17 квітня 2008р.) / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. - К.: ВПЦ «Київський університет». - Ч. IV. - С. 29 - 30.

31. Павлова О.Ю. Національна освіта в перспективі глобалізаційного типу інтеграції / О.Ю. Павлова // Українська освіта у світовому часопросторі: матеріали ІІ Міжн. конгр., (Київ, 25 - 27 жовтня 2007 р.) / Інститут Українознавства. - К.: Рада, 2007. - С. 400 - 401.

32. Павлова О.Ю. Естетичні виміри свободи: проект романтизму / О.Ю. Павлова // Проблеми сутності свободи: методологічні та соціальні виміри: матеріали Наук.-теор. конф. (Київ, 26 жовтня 2007 р.) / НАН України Інститут філософії імені Г. Сковороди. - К., - С. 229 - 232.

33. Павлова О.Ю. Структура опозиції автономного художнього поля / О.Ю. Павлова // Дні науки філософського факультету - 2007: матеріали Міжн. наук. конфер., (Київ, 18 - 19 квітня 2007 р.) / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. - К.: ВПЦ «Київський університет». - Ч. IV. - С. 74 - 75.

34. Павлова О.Ю. Освіта в контексті некласичної естетики / О.Ю. Павлова // Дні науки філософського факультету - 2006: матеріали Міжн. наук. конфер., (Київ, 12-13 квітня 2006 р.) / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2006. - Ч.1. - С. 33 - 35.

35. Павлова О.Ю. Метафизика чувства в «царстве необходимости» / О.Ю. Павлова // Философия и будущее цивилизации: тезисы докладов и выступлений 4 Рос. филос. конгр. (Москва, 24 - 28 мая 2005 р.) / Московский государственный университет им. М. Ломоносова. - М.: Издательство МГУ, 2005. - Т. 5. - С. 550.

36. Павлова О.Ю. Пост-сучасні форми естетичного / О.Ю. Павлова // Дні науки філософського факультету - 2005: матеріали Міжн. наук. конф., (Київ, 26 - 27 квітня 2005 р.) / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2005. - Ч. ІІ. - С. 102 - 103.

37. Павлова О.Ю. Естетична легітимація тілесності / О.Ю. Павлова // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень: матеріали Міжн. наук. конф. (до 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка) [«Людина-світ-культура»], (Київ, 20-21 квітня 2004 р.) / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. - С. 294.