Естетичне як соціокультурний феномен (філософсько-історичний аналіз) - Автореферат

Історія філософської думки, в межах якої розвивається теорія естетичного - естетика, розглядає його як почуття і відношення, цінність та ідеал, специфічний вид діяльності і т.п. Яке значення має естетичне в житті сучасного суспільства загалом, України зокрема? І якщо людство не знайде способу зупинення цієї тенденції, не поставить протектор агресивній бездуховності в широкому розумінні цього поняття, йому загрожує катастрофа, можливо, ще з більш тяжкими наслідками, ніж ті, що продукуються іншими глобальними проблемами сучасної цивілізації. Актуальність дослідження також зумовлена духовними процесами, що відбуваються в Україні, значенням естетичного для українського соціуму, людини і культури. Але вони не тільки не зникли з історії, але й продовжували власний розвиток, щоправда, у формах, непідвладних безпосередньому розпізнанню, або ж завдяки мімікрії в культурі тих народів і держав, що частково чи повністю певний час домінували в українському просторі.У першому розділі „Методологічні і світоглядні виміри дослідження феномену естетичного” розкрито предметне поле естетичного, виявлено його світоглядно-методологічну роль у мистецтві та культурі, зясовано значення естетичного для формування естетичного ідеалу. Практично все буття людини в культурі, її діяльність у культурі, а інколи навіть і в більш широкому контексті буття виявляються пронизаними естетичними інтуїціями. Дійсно, естетичне задає реальність, яка для нас є бажаною, до якої ми мусимо прагнути як люди, без прагнення реалізації цього ідеалу неможливе “буття людини”. Адже з одного боку, для свого носія він є абсолютним, з іншого боку, як історично визначений, естетичний ідеал завжди є відносним Для того, щоб адекватно оцінити його роль у становленні людини і соціуму, варто зосередити увагу на світоглядній ролі естетичного, і тоді виокремлюються відношення між особистістю, мистецтвом, культурою, суспільним життям, які виступають у якості послідовних концентричних кіл, що розходяться від своєрідного естетичного резонатора - людини, яка удосконалює своє сприйняття світу. Таке звернення до ідеалізму в естетиці, втім, суттєво відрізнялося від спроб задати мистецтву “ідеальні” канони, які здійснює теорія класицизму в мистецтві.У Висновках підводяться підсумки дослідження, відзначається, що проблема естетичного належить до найцікавіших і, одночасно, найскладніших філософських проблем, які намагались вирішити представники мислячої еліти людства. І, як засвідчує історія, коли, здавалося б, людство проникло в таїнство естетичного (як прекрасного), останнє віддалялося від нього приблизно на таку ж відстань, як і до початку відповідного дослідження. Концентрованим виразом естетичного є мистецтво, яке дарує людям почуття прекрасного, формує ціннісний світ, спонукає до творчості “за законами краси”. Художник у їх уяві поставав як посередник між божественним Логосом і людьми; творення естетичного - як наближення до гармонії, визначеної Богом, втілення його настанов у полотні культури. Античність вбачала корінь естетичного в природовідповідності, середньовіччя - в Богові, Відродження - в Людині (як природній істоті), Просвітництво - в розумі, Нові часи - у практичному освоєнні реальної дійсності засобами техніки та технології, марксизм - в соціальній практиці, сутністю якої є боротьба класів і т.п.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У Висновках підводяться підсумки дослідження, відзначається, що проблема естетичного належить до найцікавіших і, одночасно, найскладніших філософських проблем, які намагались вирішити представники мислячої еліти людства. Впродовж віків до неї звертались філософи і психологи, соціологи й культурологи, історики й представники природничо-математичних наук. І, як засвідчує історія, коли, здавалося б, людство проникло в таїнство естетичного (як прекрасного), останнє віддалялося від нього приблизно на таку ж відстань, як і до початку відповідного дослідження. І це зрозуміло. Естетичне є феноменом багатоманітним і всепроникаючим. Воно локалізується у виробництві і побуті, у сфері дозвілля і відпочинку. Воно виявляється через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, норми, ідеали, існує як естетична свідомість і естетичне відношення, естетичне виховання і т. ін. Концентрованим виразом естетичного є мистецтво, яке дарує людям почуття прекрасного, формує ціннісний світ, спонукає до творчості “за законами краси”.

У дисертації презентовано спробу осмислення, пізнання природи та сутності естетичного як соціального феномена. Шляхом узагальнення різноманітних визначень естетичного, сформульованих зарубіжними і вітчизняними філософами, дисертант стверджує, що естетичне є процесом, продуктом і результатом адекватного споглядально-чуттєвого, художньо-емоційного відображення тієї чи іншої предметності, реалізованої в дійсності у відповідності з його внутрішньою сутністю в найбільш досконалій формі. Воно є продуктом історичного розвитку суспільної практики, а тому розпізнається нами як величина змінна (у розрізі епох) і, одночасно, як своєрідна константа краси, відшліфована соціально досягнутим рівнем розуміння (відчуття) досконалого, гармонії.

Постановку проблеми естетичного й початок її аналізу ми відносимо до філософських пошуків ранніх міфологічних культур, а також античних філософів, які намагались проникнути в природу прекрасного, розпізнати його сутність.

Центральною категорією, у контексті з якою осмислювалось і оцінювалось прекрасне, була категорія “природовідповідності”. І хоча розуміння естетичного у представників різних філософських напрямів цього періоду мало певні відмінності, все ж можна узагальнити наступне: прекрасним, гармонійним, досконалим, тобто естетичним, в античній філософії вважалось те, що найкраще відповідало природній доцільності.

Головним у розумінні естетичного в добу середньовіччя стає “божественна краса” як “щось непізнане й небачене”, яке втілюється у споглядальних образах у єдності, цілісності, порядку, формі, мірі тощо. Художник у їх уяві поставав як посередник між божественним Логосом і людьми; творення естетичного - як наближення до гармонії, визначеної Богом, втілення його настанов у полотні культури. Досконалими, гармонійними, цілісними, а тому й прекрасними, життя і творчість могли бути лише “на тім світі”; світське ж життя вважалось тимчасовим, плинним. Несучи в собі елементи прекрасного, воно не могло приносити людині “невиразну насолоду”.

Відірваність естетичного від життя, запрограмовану і втілену в загальному контексті його тогочасного розуміння представниками релігійної філософії, намагались нівелювати філософи епохи Відродження (Альберті, Леонардо да Вінчі, Дюрер). Естетичне тут однозначно повязувалось із людиною. Оскільки ж остання трактувалась як істота “природна і божественна”, сутність естетичного вбачалась у поєднанні “наслідування природі” та генія художника, який у своїй творчості ототожнюється з Богом.

Розглядаючи проблеми естетичного в Просвітництві, в Нові часи і в більш пізній період, автор доходить висновку, що різні епохи “встановлювали” свій ідеал естетичного і зумовлювали свої “межі” його реалізації в культурі. Античність вбачала корінь естетичного в природовідповідності, середньовіччя - в Богові, Відродження - в Людині (як природній істоті), Просвітництво - в розумі, Нові часи - у практичному освоєнні реальної дійсності засобами техніки та технології, марксизм - в соціальній практиці, сутністю якої є боротьба класів і т.п. Кожна з епох немов би збагачувала чергову характеристику естетичного, доводила її до абсолюту. В реальній історії має місце спадкоємна ґенеза у розумінні естетичного.

На основі аналізу багатого історико-філософського матеріалу (від Платона до наших днів) автор робить висновок про те, що означене розуміння здійснюється не “плавно”, а з відповідними “розривами”, “надломами”, тобто через зміну парадигм естетичного, обумовлених, у кінцевому розумінні, соціальною практикою, що є тією єдиною основою, від якої “відштовхується” і до якої “повертається” естетичне як у філософії, так і в культурі.

Здійснено філософську рефлексію ідеї естетичного, розглянуто особливості його (естетичного) реалізації в полотні культури. Через зміну філософських підходів (античність, середні віки, Відродження, Реформація, Просвітництво і т.п.) до аналізу естетичного, в роботі виокремлено його розвиток в історії (як “нетлінну даність історичного прогресу”) і, разом з тим, виявлено й проаналізовано суперечності його реалізації у повсякденній практиці.

У дисертації переосмислено марксистсько-ленінське розуміння естетичного, яке довгий час панувало у вітчизняній естетичній думці. На думку дисертанта, головний недолік теорії естетичного в марксизмі полягає в його ідеологізації, спрощенні до рівня локалізації в системі класових інтересів, суперечностей, боротьби. В естетичному суперечливо переплітається класове, національне, загальнолюдське, суспільне й особисте. Абсолютизація однієї з характеристик призводить до спрощеного, нерідко - до викривленого розуміння та деформації феномена естетичного. Особливої шкоди теорії естетичного наніс розроблений і впроваджений у соціальну теорію В.І. Леніним принцип партійності у мистецтві. Стверджується, що абсолютизація “класової боротьби”, яка так чи інакше відображається у мистецтві, доведення її до принципу “партійності”, спрощує мистецтво, збіднює естетичне як таке. За своєю сутністю, естетичне не може належати тим чи іншим класам, обслуговувати виключно їх інтереси. Адже естетичне - загальнолюдське надбання, тому, підпорядковуючись спробам обмежити його функцію обслуговуванням інтересів певних класів, завжди виходить за межі цієї установки й розвивається як надбання світового масштабу.

Разом з тим, дисертант не тільки не відкидає, але й поглиблює розуміння наявності в мистецтві (і в естетичному загалом) такого складника, як ідейність - визначеність художника в полі різноманітних ідей, поглядів, ціннісних орієнтацій, його прихильність до конкретної ідеї чи системи ідей, ціннісних орієнтацій, ідеалів. Автор роботи виходить передусім з того, що художник - це, насамперед, людина. Тому створюване ним полотно культури, в якому втілюється його ж таки відчуття й розуміння естетичного, має відобразити багатоманіття людського - національного, класового, загальнолюдського тощо, пропущеного через власну субєктивність. Остання може співпадати або не співпадати з перебігом історії, домінантною системою цінностей, пануючою ідеологією, загальнолюдськими пріоритетами. Естетичне у цьому разі може мати різне ідейне забарвлення. Художник тільки тоді наближається до відображення дійсного покликання людини, коли живе всією повнотою життя, сприймає й розуміє національне (чи класове) як загальнолюдське, піднімається над прірвою міжлюдських суперечностей і конфліктів, утверджує життя в його органічній цілісності.

У дисертації проаналізовано співвідношення естетичного з категоріями “добра” і “зла”, “істини” і “хиби”, “віри”, “надії” і “любові”. “Естетичне” в цьому контексті розглянуто як потужний чинник ціннісної орієнтації людей - їх діяльності і спілкування за законами краси, гармонії, досконалості.

У роботі показано, що культурно-орієнтуючий аспект постмодернізму полягає у спрямуванні мотивації та визначенні моделей людської активності, які детерміновані фактами альтернативності, мінливості, різноманітності сучасного світу та враховують екзистенційні та культурні умови зародження нового типу цивілізації.

Значна увага в дисертації звертається на сучасний контекст розуміння естетичного, який змінюється, його трансформацію під тиском глобалізації та інформаційної революції, трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні. Автор аналізує причини зниження уваги до естетичного, показує загрози його заміщення прагматичним, масовим, вульгарно-демократичним, обґрунтовує шляхи та засоби відродження естетичного в суперечливій культурі модернізму та постмодернізму.

Монографія: 1. Андрущенко Т.І. Феномен естетичного (філософсько-історичний аналіз). - К.: Знання України, 2007. - 269 с.

2. Статті в наукових фахових виданнях: 3. Андрущенко Т.І. Естетичне в культурі та естетичний ідеал // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.53. - К., 2006. - С.3 - 13.

4. Андрущенко Т.І. Особливості формування феномену естетичного в античній філософії // Вища освіта України. - 2006. - № 1 (Дод). - С.22 - 28.

5. Андрущенко Т.І. Феномен естетичного в системі духовних цінностей давніх греків // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.55 - К., 2006. - С.32 - 41.

6. Андрущенко Т.І. Естетичне у філософії Платона та Аристотеля // Вища освіта України. - 2006. - № 2 (Дод). - С.173 - 182.

7. Андрущенко Т. Естетичне у творчості представників патристики та Блаженного Августина // Вища освіта України. - 2006 - № 3. - С.94 - 98.

8. Андрущенко Т. Д.о питання естетичного у філософській думці Платона // Мультиверсум: альманах. Вип.56. - К., 2006. - С.34 - 41.

9. Андрущенко Т. Формування феномену естетичного у філософії Аристотеля // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах. Вип.17. - К., 2006. - С.9 - 15.

10. Андрущенко Т. Естетичне як філософська проблема // Практична філософія. - 2006. - № 3. - С.221 - 226.

11. Андрущенко Т. Історико-культурні передумови становлення середньовічного розуміння естетичного // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.58. - К., 2006. - С.61 - 71.

12. Андрущенко Т. Філософська сутність та предметне поле естетичного // Філософія освіти. - 2006. - № 2. - С.83 - 90.

13. Андрущенко Т. Естетичний ідеал Просвітництва та особливості концептуальних підходів до виховання // Вища освіта України. - 2007. - № 2. - С.84 - 89.

14. Андрущенко Т.І. Феномен естетичного у філософії і культурі Просвітництва // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.68. - К., 2007. - С.3 - 12.

15. Андрущенко Т. Естетичне у філософії і культурі марксизму // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: збірник наук. праць. Вип. 19. - 2007. - С.242 - 251.

16. Андрущенко Т. Комплексний підхід в естетизації навчально-виховного процесу студентів музично-педагогічних закладів // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. - Харків, 2007. - № 2. - С.63 - 70.

17. Андрущенко Т. Антропоцентричний характер естетичного ідеалу епохи ренесансу // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.70. - К., - 2007. - С.3 - 12.

18. Андрущенко Т. Особливості епохи Ренесансу: ідеологія, освіта і культура // Вища освіта України. - 2007. - № 1 - С. 19 - 26.

19. Андрущенко Т. Антропоцентричний характер естетичного ідеалу епоху Ренесансу і сучасність // Вища освіта України. - 2007. - №3 - С.97 - 102.

20. Андрущенко Т. Філософія мистецтва та мистецька практика в добу просвітництва і сучасність // Мультиверсум: альманах. Вип.65. - К., 2007. - С. 203 - 216.

21. Андрущенко Т. Особливості формування та осмислення постмодернізму // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: наук. -теорет. зб. Вип.11. - Переяслав-Хмельницький, 2007. - С.217 - 220.

22. Андрущенко Т. Особливості становлення естетичного в добу відродження // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: зб. наук. праць. Вип. 20. - К., - 2007. - С.17 - 20.

23. Андрущенко Т. „Архітектурний” образ постмодернізму // Гілея: історія. Політологія. Філософія: зб. наук. праць. Вип.10. - К., 2007. - С.267 - 273.

24. Андрущенко Т. Постмодернізм як різновид текстової або знакової реальності // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.73. - К., 2008. - С.22 - 30.

25. Андрущенко Т. Духовні цінності студентської молоді: сутність, структура, пріоритети // Гілея: історія. Політологія. Філософія: зб. наук. праць. Вип.11. - К., 2008. - С.271 - 280.