Естетичні функції ліричного героя (на матеріалі української поезії початку ХХ сторіччя) - Автореферат

У ХХ столітті проблема розмежування автора та героя в ліриці постала з особливою гостротою. Наш підхід до розуміння буття митця враховує два рівні обєкта творення - безпосередньо сам твір (у завершеній формі - як естетичний обєкт) і буттєвий рівень автора-творця, у якому творче самовираження досягає максимально можливої повноти. У дисертаційній роботі ми окреслили естетичні функції ліричного субєкта та ліричного персонажа, оскільки активність персонажів дозволена і спрямована такою специфічною інстанцією у ліриці, як ліричний субєкт. Інтерес до художнього твору як такого (поза біографічною інтерпретацією природи автора), структура і специфіка естетичного обєкта зумовили необхідність пристосування терміна “ліричний герой” до змін у науковій думці. Загальновідомо, що у макроструктурі художніх творів найбільшого значення набувають виражені за допомогою засобів прямої та непрямої номінації полюси “автор” та “герой”, завдяки динамічному розвиткові яких у тексті, будь-який літературний твір стає “живою художньою подією”.На першій стадії, коли література тільки стає предметом рефлексії, форми зближення автора та героя уявлялись як тотожність цих субєктів. Гегелем субєктно-обєктний критерій опису літературного твору вважався базовим під час опису літературних родів (епос - обєктивний, лірика - субєктивна, драма - синтетична) та стосунків автора і героя, своєрідності їхніх позицій-ролей - активно-субєктної і пасивно-обєктної. Тому паралельно до ліричного субєкта ми вводимо термін “ліричний персонаж” - для означення специфічної активності, яка повязана з онтологічною активністю ліричного субєкта. У другому розділі (“Форми авторської активності у ліриці”) розглянуто характер взаємин ліричного персонажа з автором як емпіричною істотою, оскільки сьогоднішнє розмаїття існуючих версій щодо форм втілення авторської свідомості в ліриці зумовлене різним розумінням сутності та структури автора, а саме суперечками про біографічну та онтологічну природу існування поетичної свідомості. Останнім часом під час аналізу лірики часто розглядають автора з погляду психології творчості, проблеми біографічного і соціального впливу.Історіографічна частина нашого дисертаційного дослідження дала підстави визначити кілька основних етапів становлення термінів та опису проблеми взаємин автора із субєктом висловлювання в ліричному творі. Від нерозділеності субєкта висловлювання й емпіричної людини в поетиці Аристотеля, розуміння субєкта висловлювання як сфери обєктивації змісту внутрішнього світу в новоєвропейській концепції теоретична думка прийшла до сучасного розуміння лірики як специфічної форми стосунків між субєктами. Естетичну функцію ліричного персонажа ми визначили як атопічну активність, яка потрібна настільки, наскільки безпосереднім ефектом атемпоральної активності ліричного субєкта є трансгресія “Іншого” і, відповідно, зростання онтологічної загрози існуванню “Я” як унікальної індивідуальності. Враховуючи всю обґрунтованість відсторонено-онтологічного трактування поняття ліричного субєкта, ми вважаємо, що, якщо архітектоніка ліричного висловлювання більш-менш індиферентна щодо конкретних обставин ліричної події - створення вірша, то типи композиційного завершення творів, якщо не безпосередньо, то, в усякому разі, з відчутною значимістю повязані з інтимним історизмом, який притаманний кожному поетові. В інших випадках авторське прочитання віршованого тексту - процес, що допускає рухливу шкалу оцінок і принципів інтерпретації, відображенням чого є робота автора над текстом свого твору (наприклад, стилізація, усвідомлене включення біографічних фактів у твір).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження відповідно до поставлених мети і завдань, відображено основні результати роботи та визначено перспективи подальшого дослідження.

Історіографічна частина нашого дисертаційного дослідження дала підстави визначити кілька основних етапів становлення термінів та опису проблеми взаємин автора із субєктом висловлювання в ліричному творі.

Поряд з іншими літературними родами, лірика є предметом рефлексії з часів античності. Від нерозділеності субєкта висловлювання й емпіричної людини в поетиці Аристотеля, розуміння субєкта висловлювання як сфери обєктивації змісту внутрішнього світу в новоєвропейській концепції теоретична думка прийшла до сучасного розуміння лірики як специфічної форми стосунків між субєктами.

Новоєвропейське літературознавство змістило епіцентр досліджень у напрямі до внутрішнього світу людини. Після праць Г.В.Ф. Гегеля утвердилося розуміння ліричного образу, що ґрунтується на субєктно-обєктних стосунках та теорії типового, яка була властива поетиці ХІХ століття. Категорія “ліричний герой” виявилася теоретично суміжною з поняттями “особистість поета”, “Я поета” як обєктивованих образів біографічного автора.

Надбанням теоретичної думки кінця ХХ століття було усвідомлення діалогізму мислення автора і ламання традиційного уявлення про субєктну структуру ліричного твору. Узагальнивши ідеї вчених ХХ століття, можна стверджувати, що ліричний твір є не субєктною, а інтерсубєктною цілісністю. Розуміння автора і героя не як готових і постійних ролей, а як перемежованих, нестаціонарних станів дозволило нам аналізувати не тільки міжсубєктність, але і потенційну багатосубєктність авторського буття.

Найбільш актуальним “спрощенням” цієї багатосубєктності є її редукція до двох інстанцій ліричної активності: ліричного субєкта і ліричного персонажа. Ця теза знаходить підґрунтя в архітектоніці ліричної реакції на обмеження людського - природним. Самовиявлення людського невіддільне від внутрішнього саморозрізнення “Я”, що триває у часі, та формування природного - від розрізнення “Я” та “Іншого”, що відбувається у просторі.

Естетичну функцію ліричного субєкта ми визначили як атемпоральну активність, яка характеризується передусім послабленням сприйнятливості до часу - як одного з фундаментальних параметрів людського самовияву в світі.

Естетичну функцію ліричного персонажа ми визначили як атопічну активність, яка потрібна настільки, наскільки безпосереднім ефектом атемпоральної активності ліричного субєкта є трансгресія “Іншого” і, відповідно, зростання онтологічної загрози існуванню “Я” як унікальної індивідуальності.

Архітектонічна конфліктність в умовах такої трансгресії набирає трьох принципових форм: 1) “Я” - “не-Я”;

2) “Я” - “Інший”;

3) “Я” - “Я-Інший”.

Кожна з трьох архітектонічних схем відповідає типові композиційного вирішення: 1) одухотворення;

2) перевтілення;

3) опанування ліричної ролі.

В системі творів поетів, яка була матеріалом нашого дослідження, простежується схильність до одного з трьох типів композиційного завершення.

Історичні обставини і перипетії особистої біографії, на нашу думку, не можуть не вплинути на становлення індивідуальних поетик. Враховуючи всю обґрунтованість відсторонено-онтологічного трактування поняття ліричного субєкта, ми вважаємо, що, якщо архітектоніка ліричного висловлювання більш-менш індиферентна щодо конкретних обставин ліричної події - створення вірша, то типи композиційного завершення творів, якщо не безпосередньо, то, в усякому разі, з відчутною значимістю повязані з інтимним історизмом, який притаманний кожному поетові. Опора на життєвий досвід, “квінтесенція” якого служить імпульсом для розвитку сюжету поезії, не завжди здійснюється поетом усвідомлено, хоча самопізнання автора та перетворення ним власного духовно-біографічного досвіду і рис своєї індивідуальності є невідємною ознакою лірики. В інших випадках авторське прочитання віршованого тексту - процес, що допускає рухливу шкалу оцінок і принципів інтерпретації, відображенням чого є робота автора над текстом свого твору (наприклад, стилізація, усвідомлене включення біографічних фактів у твір).

Сьогодні зрозуміло, що творчість М. Вороного, яка цілком справедливо розглядається у контексті її символічного забарвлення, тяжіє до такої форми композиційного завершення як одухотворення (прикладом цієї форми реалізації авторської свідомості можна назвати більшість творів циклів “Ad astra”, “Сонячні хвилини”, “Гротески”). Цікаво, що така форма композиційного завершення, як одухотворення притаманна (в якості первинного феномену ліричної реакції) саме символізмові, в якому процес осмислення “всесвітнього буття” невіддільний від особистих реакцій.

Для лірики Х. Алчевської більш характерна інтуїція інотілесності. Ліричне “Я” Алчевської майже не говорить безпосередньо про себе, а переводить інтимну подію в більш загальний план, розчиняється у філософських роздумах чи в колективному “Ми”. Поетеса була переконана, “що кожна квітка в природі, кожна хвиля в морі містить в собі щось, а то має своє значення й характер” . В алегоричних образах зівялих квітів, обпалених бурею, в творах Х. Алчевської відтворюються почуття людини, яка розчарувалася в ідеалах, згубила свою життєву стежку, опинилася на роздоріжжі сумнівів. Смутно-ліричні настрої, що дихають образами “білої і чистої лілеї”, “мовчазної мімози”, “гордовитої хризантеми”, відобразилися в тяжінні до другого типу композиційного завершення.

“Я” ліричного персонажа М.Семенка схильне до рольової лірики (у традиційному розумінні терміна) як свого роду межі ліричного інобуття. Основний конфлікт ліричного персонажа і ранньої, і пізньої лірики М. Семенка - протистояння “Я” і світу. Виявляється, що в прозі (життя) він самотній і не знаходить місця в “суцільній лихоманці будень”, тому поет і декларує інотілесність як засіб пошуку та стабілізації власного місця

Творчість кожного з досліджуваних поетів сигналізувала про новітні тенденції в ліриці початку ХХ сторіччя, які були реакцією на банальні постулати народницької літератури, і виражали обєктивну потребу розширення меж українського художнього слова. На жаль, прикріплення ярликів “слуги чистого мистецтва”, “епатажного поета”, “поетеси другого плану” заважали адекватному розумінню творчості М. Вороного, М. Семенка та Х. Алчевської. Дослідження різноманітних питань їх поетики (у тому числі й субєктної структури їх творів) допоможе незабаром збагнути позицію авторів та зрозуміти художнє слово цих поетів, яке органічно вписується в естетичні досягнення загальноєвропейської літератури ХІХ - початку ХХ сторіччя.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ БУЛО ВИКЛАДЕНО В НАСТУПИХ ПУБЛІКАЦІЯХ: 1. Икомасова О.Г. Поэт как субъект культурно-исторической деятельности // Література в контексті культури: Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2003. - С. 97-105.

2. Икомасова О.Г. Лирический герой любовной лирики Ф.И. Тютчева (на примере “Денисьевского цикла”) // Литературоведческий сборник. - Вып. 15-16. - Донецк: ДОННУ, 2003. - С. 73-84.

3. Икомасова О.Г. Теория лирического героя в ее историческом освещении // Филологические исследования: Сб. научн. раб. - Вып. 6. - Донецк: ООО “Юго-Восток, Лтд”, 2004. - С. 119-135.

4. Икомасова О.Г. Поэтический мир лирического произведения и его субъектная организация // Мова і культура. - Вип. 7. - Т. VII. - Ч. 2.: Художня література в контексті культури. - К.: Видав. Дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 209-215.

5. Икомасова О.Г. “Я” данное и “Я” созданное в поэзии Анны Ахматовой // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. - Серія: Літературознавство. - Вип. 3 (39). - Ч.2. - Харків: Нове слово, 2004. - С. 99-105.

6. Икомасова О.Г. Лирический герой в произведениях М. Вороного // Литературоведческий сборник. - Вып. 20. - Донецк: ДОННУ, 2004. - С. 84-92.

7. Ікомасова О.Г. Вплив літературно-естетичних поглядів Христі Алчевської на формування субєктної структури її лірики // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. - Серія: Літературознавство. - Вип. 1 (41). - Ч.2. - Харків: Нове слово, 2005. - С. 46-53.

8. Ікомасова О.Г. Ідіостиль М.Семенка як ознака ультрамодерністичних поглядів автора // Література в контексті культури: Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2005. - С. 155-161.

9. Икомасова О.Г. К истории изучения теории лирического героя // Матеріали міжрегіональної конференції молодих учених. - Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2003. - С. 136-137.

10. Икомасова О.Г. К вопросу о художественном методе Анны Ахматовой // Матеріали II Міжвузівської конференції молодих учених “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур”. - Донецьк, 2004. - С. 135-136.

11. Икомасова О.Г. Категория идиостиля в творчестве Анны Ахматовой // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2004”. - Т. 21: Риторика і стилістика. - Донецьк: Наука і освіта, 2004. - С. 9-11.

12. Ікомасова О.Г. Егоцентризм поезій Михайля Семенка // Матеріали ІІІ міжрегіональної конференції молодих учених. - Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2005. - С. 183-188.

13. Ікомасова О.Г. Особливості творів з ліричним героєм у поетичному доробку Христі Алчевської // Проблеми загальної, германської та словянської стилістики: Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції: В 2 т. - Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2005. - С. 145-148.

14. Икомасова О.Г Зарождение субъекта высказывания на грани жизненно-прозаического и поэтического бытия //www.forlan.ghost.dn.ua/conference/ antropolog. htm.