Епітет у конфесійному стилі сучасної української мови (функціонально-семантичний аспект) - Автореферат

Важливим обєктом дослідження сучасної лінгвостилістики є епітет як мовно-виразовий засіб, що відіграє значну роль у творенні мовної картини окремого індивіда і певної спільноти людей (територіальної, соціальної, професійної тощо), а також відображає мовні традиції певної епохи загалом. Епітети засвідчують значні можливості мови у сполучуваності слів, є одним із виявів мовного багатства. Епітет як засіб вираження індивідуально-авторського стилю певного письменника активно вивчають у сучасному мовознавстві, зокрема в українському. Дотепер епітети досліджують переважно на матеріалі художньої літератури з традиційним поділом на логічні та художні (власне епітети) означення, на постійні (фольклорного походження), загальномовні та індивідуально-авторські. У роботі застосовано такі методи дослідження: 1) описовий метод - для аналізу епітетних одиниць, їхньої систематизації, зясування особливостей функціонування; 2) контекстуальний аналіз - для визначення мовленнєвих умов, у яких перебувають досліджувані епітети; 3) компонентний аналіз - для розкриття семантики слів, визначення сем - мінімальних значеннєвих складників; 4) метод зіставлення - для порівняння кількох мовних явищ із метою встановлення їх подібності й відмінності (напр., функції епітетів у різних стилях мови, особливості вживання епітетів залежно від жанрової належності, ідейно-функціональної спрямованості релігійного тексту, індивідуального стилю автора чи перекладача тощо).У першому розділі „Епітет як структурно-семантичний компонент конфесійного стилю” розглянуто специфіку конфесійного стилю, обґрунтовано вибір терміна „конфесійний”, досліджено проблеми, що стосуються теорії епітета, його класифікації. Зясовано особливості вживання епітетів у різних функціональних стилях української мови, зокрема вивчено вплив релігійної сфери на семантичні, стилістичні характеристики епітетів, уживаних у конфесійному стилі. Епітети - це один із тих мовних засобів, що значною мірою репрезентують диференційні ознаки конфесійного стилю на лексико-семантичному рівні, зокрема його урочистість, піднесеність. Сидяченко слушно зазначає, що епітет можна визначити як структуру, в центрі якої перебуває атрибутивний позачасовий звязок (сумний погляд, сумно поглянув), а на периферії - атрибутивний модально-часовий звязок (погляд був сумний, йому було сумно). У конфесійному стилі на рівні ЕС значною мірою відображено особливості релігійної картини світу, оскільки якісне розмаїття навколишньої дійсності й світу божественного, ідеального набуває мовного вираження насамперед завдяки епітетам.Проведене дослідження дає можливість зробити такі висновки: Епітети в конфесійних текстах відображають специфіку релігійної картини світу, зокрема її якісно-ознакові, аксіологічні параметри. Вони вербалізуються насамперед посередництвом епітетних одиниць, що характеризують внутрішні якості людини згідно з християнською мораллю (людина праведна, богобоязлива, смиренна, щира; безбожні, грішні, облудні, злі люди), або опосередковано позначають явища інтелектуальної, емотивно-вольової сфер свідомості людини (недосконалий розум, праведні вчинки, духовні помисли, вічна любов, неземна радість, несамовитий гнів). Епітети характеризують предмети та явища реальної дійсності й світу ідеального, духовного: безводна земля, вороний кінь, високий кедр, густий туман і Боже Царство, небесний престол, божественний ангел, нетлінний Бог, пресвята Богородиця. Епітети в конфесійному стилі становлять цілісну систему, яка визначена його диференційними ознаками, передусім особливостями лексичного складу, специфікою функціонування образних мовних одиниць. У конфесійних текстах зафіксовано епітети, вживані і в прямому значенні, і в переносному (власне образні, художні означення).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Проведене дослідження дає можливість зробити такі висновки: Епітети в конфесійних текстах відображають специфіку релігійної картини світу, зокрема її якісно-ознакові, аксіологічні параметри. Епітетні одиниці ілюструють тенденцію до конкретизації релігійного поняттєвого апарату засобами опису, характеристики. Теоретичний рівень релігійної свідомості репрезентований такими узвичаєними епітетними номінаціями, як Закон Божий; Свята Трійця; помісна, апостольська, соборна Церква; Всевишній Господь; пречиста Діва Марія; християнська віра; безсмертна душа та ін. Такі сполучення набувають статусу богословських термінів, оскільки позначають концептуальні релігійні поняття, а також відзначаються системністю слововживання.

Релігійно-етичні, релігійно-естетичні та інші поняття здатні трансформуватися на рівні буденної релігійної свідомості, набуваючи необовязкових (з погляду релігійних канонів), особистісних характеристик. Вони вербалізуються насамперед посередництвом епітетних одиниць, що характеризують внутрішні якості людини згідно з християнською мораллю (людина праведна, богобоязлива, смиренна, щира; безбожні, грішні, облудні, злі люди), або опосередковано позначають явища інтелектуальної, емотивно-вольової сфер свідомості людини (недосконалий розум, праведні вчинки, духовні помисли, вічна любов, неземна радість, несамовитий гнів). Поняття прекрасного стійко асоціюється з концептуально-світоглядною основою християнства, напр.: божественна краса, небесна краса, Господня краса, неземна велич.

Епітети є невідємним компонентом лексико-семантичної системи конфесійного тексту. Вони сприяють творенню портретних, мовних характеристик осіб, виражають оцінку певних рис характеру і внутрішніх переконань. Епітети характеризують предмети та явища реальної дійсності й світу ідеального, духовного: безводна земля, вороний кінь, високий кедр, густий туман і Боже Царство, небесний престол, божественний ангел, нетлінний Бог, пресвята Богородиця.

Епітети в конфесійному стилі становлять цілісну систему, яка визначена його диференційними ознаками, передусім особливостями лексичного складу, специфікою функціонування образних мовних одиниць. У межах такої системи епітетні одиниці здатні вступати в синонімічні й антонімічні відношення.

Функціонування епітетів у конфесійному тексті підпорядковане його загальному ідейно-концептуальному спрямуванню: а) прилучати людину до вищих, божественних істин, силою слова переконувати в істинності християнського вчення; б) за допомогою образно-виразових засобів мови забезпечити максимальний емоційний вплив на свідомість вірян.

Особливості семантики, стилістичних функцій епітетів найповніше виявляються в ЕС. Опорне слово зазвичай мотивує сполучуваність із відповідним епітетом, певною мірою уточнюючи, конкретизуючи його значення, а функціональний обсяг епітета впливає на варіативність поєднуваних із ним іменників-дистрибутів. Семантику епітетів, що відображають знакові для релігійної свідомості характеристики, оцінки, детермінують християнські канони. Синтагматика таких епітетів також обумовлена традиціями релігійного спілкування.

У конфесійних текстах зафіксовано епітети, вживані і в прямому значенні, і в переносному (власне образні, художні означення). Залежно від контексту епітет може набувати метафоричності, семантико-стилістичних конотацій. У метафоричному контексті відбувається певна видозміна семного складу епітетів, перерозподіл смислових акцентів, напр.: гострий меч - гостре слово; гірка трава - гірка мова, гірка заздрість; солодкий хліб - солодке світло. Значна кількість ЕС є мовними образами-символами, що традиційно закріпились у релігійній свідомості з певним емотивним маркуванням: пресвята кров Господня; чесний, животворний хрест; Агнець непорочний; свята жертва. Унаслідок фразеологізації багато біблійних ЕС стали загальномовними: вавилонський мур, манна небесна, земля обітована, наріжний камінь, хліб насущний, Хома невірний та ін. Стилістично маркованими виступають складні прикметникові епітети: рукотворний храм, вогненосний архангел, високопрестольна слава та ін.

Емоційно-експресивне забарвлення багатьох епітетів є показником високого естетичного потенціалу. Як носії оцінної семантики вони виступають активним мовно-психологічним чинником, що окреслює коло ідеалів, ціннісних орієнтацій людини, а також визначає основні параметри емотивно-чуттєвого сприйняття світу. На рівні ЕС виразно простежується така конститутивна ознака конфесійного стилю, як урочистість.

Завдяки потенційній полісемантичності епітети здатні сполучатися з різними за значенням словами, входити до складу кількох лексико-семантичних полів, утворювати численні лексико-тематичні групи. Багато епітетів стосуються власне релігійної сфери. Вони пояснюють такі лексеми, як віра, Бог, жертва, храм, молитва, душа тощо. Епітети, що позначають концептуальні християнські поняття, характеризуються строгою канонічністю, вони регламентовані узвичаєними в релігійному мовленні принципами слововживання. Багато епітетів, зокрема в тексті Біблії, означують те, що повязано з фізичним і духовним життям людини, мікро- і макросередовищем її існування, тобто епітетні характеристики конкретизують значну частину денотативного простору. До того ж означальні лексеми можуть мати діаметрально протилежну оцінну семантику (оцінка предметів, явищ найчастіше дається з позицій релігійного світогляду і моралі).

Укладений „Словник сполучуваності епітетів конфесійного стилю” доповнює загальномовний словник, оскільки завдяки використанню нового фактичного матеріалу розширює традиційні межі функціонування епітетних одиниць. Зафіксовані у додатку ЕС представляють власне релігійну (стилістично забарвлену) і міжстильову (стилістично нейтральну) лексику. За походженням у межах релігійної лексики конфесійного стилю можна вирізнити власне українські мовні одиниці та старословянізми.

У додатку відображено і рівень сполучуваності епітетів, за яким можемо зробити висновок про їхнє стильово-стилістичне навантаження. Ядро лексичного складу конфесійного стилю (на рівні епітетних одиниць) становлять ті лексеми, які сполучаються з найбільшою кількістю дистрибутів (10 і більше), напр., Божий, Господній, святий, Христовий, духовний, гріховний, земний, небесний, живий. Це епітети, що безпосередньо репрезентують релігійну сферу, та загальновживані, потенційно багатозначні слова, які в релігійному спілкуванні мають специфічні значеннєві відтінки. Периферія епітетних означень конфесійного стилю представлена переважно тими загальновживаними, нейтральними лексемами (мають низький рівень сполучуваності), що дають логічні характеристики конкретним предметам або поняттям: деревяний храм, глиниста земля, дрібна худоба, завтрашній день, вечірній час.

Установлено, що в перекладних текстах частина епітетів є результатом адаптації чужомовних номінацій до нашої мовної традиції, інші - відтворюють власне українську образну систему, причому відчутним є вплив особи перекладача. Особливості вживання епітетів у конфесійному стилі зумовлені також ідейно-функціональним спрямуванням, жанровою специфікою тексту, а в посланнях і проповідях - ще й індивідуальним стилем автора. У текстах молитов, акафістів, проповідей і послань значна кількість епітетів виступає у складі традиційних етикетних формул, визначених основними нормами та правилами релігійної комунікації.

Епітетні одиниці функціонують в єдності з метафорами, порівняннями. Часто вони виступають елементом таких стилістичних фігур, як повтор, ампліфікація, антитеза. Це сприяє збільшенню художньо-естетичних можливостей епітетів, оптимізує вплив на свідомість реципієнта.

Отже, дисертаційна робота засвідчила вагомість епітетної системи в структурі конфесійного стилю як одного з показників урочистості, образності, наскрізного символізму релігійної мови; продемонструвала тісний звязок вербальних засобів із концептуально-смисловими, психологічними чинниками.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ: 1. Деравчук С.В. Семантико-стилістичні особливості означення Божий у тексті Біблії (переклад І. Огієнка) // Культура слова. - К., 2002. - Вип. 61. - С. 48-51.

2. Деравчук С.В. Функціонально-семантичний статус епітетів у конфесійному стилі // Дивослово. - 2003. - № 1. - С. 17-19.

3. Деравчук С.В. Епітет як засіб вираження концепції людини у релігійному тексті // Проблеми славістики. - Луцьк, 2003. - Ч. 3. - С.79-82.

4. Деравчук С.В. Лексико-тематична група епітетів на позначення найменувань Бога, святих у конфесійних текстах сучасної української мови // Українське мовознавство. - К., 2003. - Вип. 26. - С. 41-44.

5. Деравчук С.В. Домінантні лексико-семантичні поля епітетів у конфесійному стилі сучасної української мови // Українське мовознавство. - К., 2003. - Вип. 27-28. - С. 193-196.

6. Деравчук С.В. Стилістичне навантаження епітетів у поетичних текстах В. Свідзинського // Науковий вісник ВДУ імені Лесі Українки. - Луцьк, 2003. -№ 12. - С. 259-262.

7. Лукянчук С.В. Особливості епітетного слововживання у тексті Біблії (на матеріалі перекладу І. Огієнка) // Вісник Львівського університету. - Львів, 2004. - Вип. 34. - Част. ІІ. - С. 298-302.

8. Лукянчук С.В. Особливості семантичної структури епітетів, домінувальних у конфесійному стилі // Науковий вісник ВДУ імені Лесі Українки. - Луцьк, 2007. - № 9. - С. 30-34.