Системне дослідження епітетів в україномовній поезії Шевченка. З’ясування особливостей їх семантичної і граматичної структури, визначення функціонально-стилістичних параметрів, особливостей генези, рецепції. Дослідження взаємодії епітета з іншими тропами.
Аннотация к работе
Однак думки багатьох дослідників поетичного слова Т.Шевченка збігаються у тому, що епітет специфічно характеризує стиль письменника, визначає його симпатії та антипатії, прагнення, його ідейно-естетичні погляди, адже містить у собі концентрований зміст поетичної думки. Вивчалися стилістично-образні функції художніх означень (М.Коцюбинська, А.Критенко, Л.Мацько, Н.Мех, В.Русанівський, В.Смілянська та ін.), народнопоетичні та індивідуально-творчі здобутки поета (І.Білодід, Л.Булаховський, В.Ващенко, Ю.Дядищева-Росовецька, С.Єрмоленко, Л.Мацько, Н.Мех, М.Рильський, Л.Рожило, В.Русанівський та інші), парадигми епітетів до дистрибутів (В.Ващенко, Г.Клочек, Н.Сидяченко), апперцепція епітетів у поетичних текстах (А.Мойсієнко), особливості епітетних конструкцій у художньому перекладі (О.Грабовецька), епітети як складова ідіолекту письменника (С.Єрмоленко, В.Русанівський, С.Січкар). Реалізувати такий підхід, інтегруючи здобутки багатьох наук, виявляється можливим завдяки появі нового напряму досліджень вітчизняної та світової науки - лінгвосинергетики як прикладної галузі синергетики, теорії складних нелінійних систем, що має на меті вироблення трансдисциплінарної методології для пояснення взаємозалежності макро-та мікрорівнів в організації складної системи тексту. Оскільки системний підхід в лінгвістиці орієнтований на цілісне бачення явищ, структурно-семантичні та функціонально-стилістичні параметри епітетів інтерпретовано як способи взаємодії дистанційованих компонентів системи поетичного тексту Т.Шевченка. Для реалізації вищезазначених завдань застосовувалися такі методи: дескриптивний (для опису та інтерпретації мовних явищ), таксономії (для створення класифікації епітетів), контент-аналіз (для виявлення, узагальнення та кількісної оцінки художніх означень), метод компонентного аналізу (для визначення семного складу епітетів), метод лінгвостилістичного аналізу (для зясування семантико-функціональних та лексико-граматичних особливостей художніх означень), метод синергетики (для дослідження процесів генези та рецепції епітетів), дистрибутивний метод (для аналізу художніх означень у межах епітетної конструкції), метод семантичного поля (для дослідження семантики епітетів).Шевченка” - проаналізовано історію виникнення та розвитку теорії епітета, сучасні визначення художнього означення, наявні класифікації тропа. У звязку із відсутністю уніфікованої дефініції епітета, яка б ураховувала такі його характеристики, як емоційність, оцінність, образність, експресивність, що передбачають актуалізацію як денотативного, так і конотативного компонента у його семантичній структурі, епітетом вважаємо стилістично маркований атрибут, що містить естетичну оцінку зображуваних явищ, є засобом виразності, емоційності, образності і функціонально реалізується як експресема. Тому запропоновано класифікувати епітети за декількома принципами: за семантикою (кольористичні, густативні, тактильні, одоративні, акустичні, темпоральні, емотивні епітети тощо); за граматичною структурою (адєктивні, дієприкметникові, адвербіальні, апозитивні епітети, епітети, виражені іменником у формі орудного відмінка, генітивні епітети); за походженням: традиційні (фольклорного походження) епітети, епітети-старословянізми (епітети-церковнословянізми), узуальні, індивідуально-авторські епітети; за асоціативно-образними характеристиками: метафоричні, метонімічні, компаративні, оксиморонні та інші епітети; за складністю: прості (складаються з однієї основи), та складні (складаються з двох і більше основ). Епітети розглянуто як елементи структурної самоорганізації системи поетичного тексту Т.Шевченка, становлення якої відбувається за рахунок різноманітних дисипативних явищ, флуктуацій, біфуркацій, що зумовлюють нерівноважний стан системи і сприяють неоднозначності її інтерпретації і подальшого розвитку (флуктуаціями вважаємо індивідуально-авторські слововживання: пяний очерет, заспані хвилі, пустиня помарнілая, світ несповитий, нудьга невсипуща тощо; біфуркаціями - вживання оксиморонних епітетних конструкцій та епітетів-антонімів у межах конкретного контексту, а також епітетів з енантіосемією: грішний рай, дурний розум, чуже отечество, кроткий (у значенні „жорстокий, деспотичний”), пророк, добрії (у значенні „злі, недобрі”) люди). Шевченка” - визначено рецепцію як повторне творення, досліджено напрями сучасної етнопсихолінгвістичної рецепції художніх означень Т.Шевченка, зясовано особливості рецепції епітетів у сучасних поезіях про Шевченка та в оригінальних поетичних зразках (з 2000 року).Оскільки художні означення є універсальним засобом естетичної категоризації обєктивної дійсності, вони здатні зберігати й транслювати соціокультурну, емотивно-оцінну інформацію і формувати концептуальні площини поетичного твору, а епітет є одним із основних конституентів системи моделювання поетичної картини світу автора, який забезпечує функціональну та семантичну цілісність тексту. Поетичний текст існує на перетині багатьох семантичних систем, тому найбільш обєктивні знання про