Епітет Т. Шевченка: генеза, структура і сучасна мовна рецепція - Автореферат

Однак думки багатьох дослідників поетичного слова Т.Шевченка збігаються у тому, що епітет специфічно характеризує стиль письменника, визначає його симпатії та антипатії, прагнення, його ідейно-естетичні погляди, адже містить у собі концентрований зміст поетичної думки. Вивчалися стилістично-образні функції художніх означень (М.Коцюбинська, А.Критенко, Л.Мацько, Н.Мех, В.Русанівський, В.Смілянська та ін.), народнопоетичні та індивідуально-творчі здобутки поета (І.Білодід, Л.Булаховський, В.Ващенко, Ю.Дядищева-Росовецька, С.Єрмоленко, Л.Мацько, Н.Мех, М.Рильський, Л.Рожило, В.Русанівський та інші), парадигми епітетів до дистрибутів (В.Ващенко, Г.Клочек, Н.Сидяченко), апперцепція епітетів у поетичних текстах (А.Мойсієнко), особливості епітетних конструкцій у художньому перекладі (О.Грабовецька), епітети як складова ідіолекту письменника (С.Єрмоленко, В.Русанівський, С.Січкар). Реалізувати такий підхід, інтегруючи здобутки багатьох наук, виявляється можливим завдяки появі нового напряму досліджень вітчизняної та світової науки - лінгвосинергетики як прикладної галузі синергетики, теорії складних нелінійних систем, що має на меті вироблення трансдисциплінарної методології для пояснення взаємозалежності макро-та мікрорівнів в організації складної системи тексту. Оскільки системний підхід в лінгвістиці орієнтований на цілісне бачення явищ, структурно-семантичні та функціонально-стилістичні параметри епітетів інтерпретовано як способи взаємодії дистанційованих компонентів системи поетичного тексту Т.Шевченка. Для реалізації вищезазначених завдань застосовувалися такі методи: дескриптивний (для опису та інтерпретації мовних явищ), таксономії (для створення класифікації епітетів), контент-аналіз (для виявлення, узагальнення та кількісної оцінки художніх означень), метод компонентного аналізу (для визначення семного складу епітетів), метод лінгвостилістичного аналізу (для зясування семантико-функціональних та лексико-граматичних особливостей художніх означень), метод синергетики (для дослідження процесів генези та рецепції епітетів), дистрибутивний метод (для аналізу художніх означень у межах епітетної конструкції), метод семантичного поля (для дослідження семантики епітетів).Шевченка” - проаналізовано історію виникнення та розвитку теорії епітета, сучасні визначення художнього означення, наявні класифікації тропа. У звязку із відсутністю уніфікованої дефініції епітета, яка б ураховувала такі його характеристики, як емоційність, оцінність, образність, експресивність, що передбачають актуалізацію як денотативного, так і конотативного компонента у його семантичній структурі, епітетом вважаємо стилістично маркований атрибут, що містить естетичну оцінку зображуваних явищ, є засобом виразності, емоційності, образності і функціонально реалізується як експресема. Тому запропоновано класифікувати епітети за декількома принципами: за семантикою (кольористичні, густативні, тактильні, одоративні, акустичні, темпоральні, емотивні епітети тощо); за граматичною структурою (адєктивні, дієприкметникові, адвербіальні, апозитивні епітети, епітети, виражені іменником у формі орудного відмінка, генітивні епітети); за походженням: традиційні (фольклорного походження) епітети, епітети-старословянізми (епітети-церковнословянізми), узуальні, індивідуально-авторські епітети; за асоціативно-образними характеристиками: метафоричні, метонімічні, компаративні, оксиморонні та інші епітети; за складністю: прості (складаються з однієї основи), та складні (складаються з двох і більше основ). Епітети розглянуто як елементи структурної самоорганізації системи поетичного тексту Т.Шевченка, становлення якої відбувається за рахунок різноманітних дисипативних явищ, флуктуацій, біфуркацій, що зумовлюють нерівноважний стан системи і сприяють неоднозначності її інтерпретації і подальшого розвитку (флуктуаціями вважаємо індивідуально-авторські слововживання: пяний очерет, заспані хвилі, пустиня помарнілая, світ несповитий, нудьга невсипуща тощо; біфуркаціями - вживання оксиморонних епітетних конструкцій та епітетів-антонімів у межах конкретного контексту, а також епітетів з енантіосемією: грішний рай, дурний розум, чуже отечество, кроткий (у значенні „жорстокий, деспотичний”), пророк, добрії (у значенні „злі, недобрі”) люди). Шевченка” - визначено рецепцію як повторне творення, досліджено напрями сучасної етнопсихолінгвістичної рецепції художніх означень Т.Шевченка, зясовано особливості рецепції епітетів у сучасних поезіях про Шевченка та в оригінальних поетичних зразках (з 2000 року).Оскільки художні означення є універсальним засобом естетичної категоризації обєктивної дійсності, вони здатні зберігати й транслювати соціокультурну, емотивно-оцінну інформацію і формувати концептуальні площини поетичного твору, а епітет є одним із основних конституентів системи моделювання поетичної картини світу автора, який забезпечує функціональну та семантичну цілісність тексту. Поетичний текст існує на перетині багатьох семантичних систем, тому найбільш обєктивні знання про

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ