Епістолярій Михайла Коцюбинського в історії української літературної мови (особливості конотації епістолярію письменника) - Автореферат

Лінгвістичні дослідження, повязані з проблематикою теорії конотації та її виявів у мовленнєвій практиці, насамперед зосереджені на вивченні конотативних особливостей у лексиці та фразеології (Ю.Д.Апресян, О.С.Ахманова, В.І.Говердовський, Є.С.Отін, В.М.Манакін, О.О.Тараненко, А.С.Зеленько, В.Л.Іващенко, Л.В.Мельник), бо саме тут конотативний компонент є найбільш значущим, оскільки крізь призму емоційно-раціонального світосприйняття людина пізнає обєктивну дійсність. Отже, конотація є універсальною категорією текстового рівня й здатна виявляти себе в епістолярному тексті приватного характеру з його елементами інтимізації, психологізації, емоційності, оцінності, експресивності, індивідуалізації, які, наближаючи епістолярій до розмовного стилю, що за своєю природою є найбільш конотованим, зумовлюють актуальність нашої дисертаційної роботи. До того ж майже не дослідженим щодо конотативних особливостей залишається український письменницький епістолярій, тоді як конотативний компонент у ньому є не тільки показником індивідуальності (конотація - психічний феномен індивідуального характеру), а й чинником інтегруючим, явищем узуального характеру (конотація актуалізується в соціумі). Мета дисертації: виявити індивідуальні стилістичні риси епістолярію М.М.Коцюбинського крізь призму конотацій культурологічного та прагмалінгвістичного характеру. Матеріал дослідження охоплює листи М.М.Коцюбинського, уміщені в шеститомному зібранні творів, опублікованому в Києві видавництвом АН УРСР протягом 1961 - 1962 рр. (томи V і VI); семитомному зібранні, здійсненому Київським видавництвом „Наукова думка” в 1974 - 1975 рр. (томи V - VII); листи М.М.Коцюбинського до О.І.Аплаксіної, представлені виданнями 1938 та 1999 років; „Листи до Михайла Коцюбинського” в чотирьох томах (2002 - 2003 рр.); листи М.Ф.Чернявського, що містяться у фондах Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника, та інші епістолярні зразки, оприлюднені в періодичних виданнях.У першому розділі „Епістолярій і конотація” подано короткі відомості з історії наукового дослідження українського епістолярію, розкрито питання історії та теорії епістолярного стилю сучасної української літературної мови, наголошено на теоретичному осмисленні конотації в епістолярному тексті. Розвиваючи погляди українських мовознавців на епістолярний стиль як на окремий функціональний різновид літературної мови (І.К.Білодід, Л.А.Булаховський, М.А.Жовтобрюх та Б.М.Кулик, П.П.Плющ, М.М.Пилинський, К.В.Ленець, Б.А.Шарпило, П.С.Дудик, Л.І.Мацько), виходячи з того, що основна функція епістолярію апелятивна й асоціативна, виділяємо диференційні ознаки текстів епістолярного стилю, серед яких одна з основних - дискурсивність, що передбачає широкий звязок з позамовною дійсністю: спільність інтересів адресата й адресанта; „пристосування” до стилю адресата; двобічність, зумовлена діалогічними властивостями епістолярного стилю. Орієнтація на соціально-індивідуальну природу конотації зумовлює аналіз мовних явищ від індивідуального до загальновживаного, за формулою контекст > текст (як прояв певної життєвої ситуації в плані дискурсу). Культурні конотації ідеологічності найчастіше виявляють себе в контексті з іншими культурними конотаціями: естетичності, етикетно-заохочувальними; гідності, які є визначальними в українському культуротворенні, бо уможливлюють розуміння повнозначності української культури в загальносвітовому культурному контексті; конотаціями авторитетності й патріархальності, які виявляються в професійному дискурсі стосовно старшого покоління письменників; патріотичними конотаціями; конотаціями континуумності, які виявляють себе в безперервності традицій та суцільності звязку між старшим і молодшим поколінням українських письменників: „Нехай буде потіхою Вам, як і всій Україні, що він був серед нас, що його велика праця, його велика любов до народу не загинуть ніколи і він ще довго житиме серед вдячних нащадків” (лист до дружини Б.Д.Грінченка); конотаціями ідейної та творчої спорідненості; соціокультурного закону „імені батька” (термін Т.І.Гундорової): „Минуло вже чотири роки, як помер П.Куліш, - і дедалі все видніше й видніше стає, яку велику вагу в нашому письменстві має це славне імя; а яку матиме своїми роботами, що тільки тепер виявляються на світ, - про те можна догадуватися. Могутній майстер української мови й творець українського правопису ... має право на нашу велику повагу й вдячність” (лист до І.Я.Франка); світоглядно-язичницькими конотаціями; схвально-іронічними; вдячності; недосвідченості, які протиставляються конотаціям авторитетності й патріархальності; відповідальності; фаховості; професійності; винятковості; перспективності; етикетними конотаціями; імпліцитними конотаціями етикетного вибачення; конотаціями запобіжного характеру; конотаціями залучення; еротичними конотаціями культурно-історичного плану, що виступають евфемістично-перспективними до експліцитних психологічних конотацій смутку; стратегічними конотаціями, репрезентованими мовними засобами із семантико

Основний зміст дисертації