Ґенеза наукової парадигми історичного процесу в середні віки (V–ХV ст.) - Автореферат

Поняття “історичний процес” широко вживається в науці, але його ототожнюють з поняттями “історія”, “всесвітня історія”, хоча останні ширші від нього, адже включають у себе й такі факти та події, що не мали на нього суттєвого впливу. Парадигма, яка будується як модель історії, і являє собою парадигму саме історичного процесу. І тут наука серед багатьох категорій виділяє саме історичні час і простір, які й становлять основу такого принципу пізнання, як історизм. Учені тісно повязують історизм з часом і простором. Ґенеза наукової парадигми історичного процесу в середні віки і полягала не тільки в змінах бачення історичного процесу по лінії парадигми-зразка І (у самій науці), а й у змінах у парадигмі моделі-зразка ІІ (картина світу), яка задавалася теологією, що в сучасній науці зветься “переключенням генштальту”.Другим обєднуючим фактором множинності індивідуальних моделей бачення історії був принцип історизму, який у середні віки мав свої особливості, але мав і таке загальне, яке складає його основу, й проявляється завжди. Культурологічний підхід до вивчення типологічних особливостей мислення взагалі й історичного зокрема, який досі домінував у науці, вичерпав свій потенціал, а відповідно, потребує уваги думка про те, що не тип культури впливає на історизм, а тип історичного мислення впливає на культуру, при тому базовими являються знову ж таки уявлення щодо часу й простору. Ми виявили, що, крім уявлень щодо часу й простору, базовим у визначенні типу історизму, а також тих парадигм, які формувалися в його лоні, є тип рішення проблеми універсалій, що визначає хід мислення навколо бінарних опозицій “єдина сутність - множинність”, “загальне - особливе”. Стан бінарних опозицій “релігія - наука” на сьогодні демонструє явний дисбаланс: у релігійній сфері вирує номіналізм, у науці ж найпередовіші напрямки проявляють потяг до пошуку “єдиної сутності”. Ураховуючи те, що провідною тенденцією сучасної історичної науки є її “антропологізація”, тобто перетворення з історії соціально-економічних і політичних систем в історію людини, рекомендуємо теорію “семи кліматів” як провідну методологічну парадигму середньовічної науки взагалі й історичної зокрема досліджувати й ураховувати при вивченні таких проблем, як: “тотальна історія”, “глобальна історія”; історіософія, історія ментальностей і духовного устрою епох; соціально-історична антропологія; історична психологія; вивчення формування й розвитку понять, категорій і образів культури; періодизація історії ідей, образів, міфів; вивчення фольклору, виявлення “психологічної матриці епохи”, світосприйняття, латентної “картини світу” та її компонентів; реконструкція засобу сприйняття реальності, виявлення “розумового та почуттєвого інструментарію”; вивчення колективних уявлень епох, моделей поведінки й культурно-поведінських норм, імпліцитних цінностей культури, раціональних систем, вербалізованих культурних цінностей тощо.

2. Основний зміст дослідження

1. Середньовічна наука, яка була у своїх засадах теологічною, мала єдину методологічну базу. На її засаді формувалися уявлення щодо часу й простору, навколо яких гуртувалися й розвивалися уявлення щодо історичного часу й історичного простору, що є базовими категоріями історизму. Указана методологія мала, як і будь-яка інша, свої недоліки, але мала й обєктивну, реальну основу, яка дозволяє сполучити середньовічну науку в єдине ціле, а вже потім досліджувати її.

2. Дослідження міфологічної й релігійної свідомості як перших конкретно-історичних форм історичного знання людства про світ, навколишнє середовище та людське суспільство дозволило встановити головне - наукову основу моделюючого типу мислення давньої людини: теорія мовної плазми і плазми етнічної М.Вашкевича доповнена науковою гіпотезою щодо існування плазми духовної. Обидва положення сполучає теорія 4-х першоелементів мови М.Марра, яка співвідноситься з 4-ма елементами ґенокоду людини. Природа плазм усіх видів має бінарну основу, на чому базується висновок щодо бінарної природи людського мислення взагалі й історичного зокрема, з чого виведено тезу про те, що парадигмальність притаманна історичній свідомості людини витоково. Такою була міфологічна свідомість, базовою світоглядною парадигмою якої був антропоморфізм. Останній не є жорстко моністичним, як антропоцентризм, у звязку з чим, а також ураховуючи ту ж бінарність людської свідомості, стало можливим розвести парадигми людської свідомості, базованої на антропоморфізмі, на дві групи: модель-зразок І (парадигми конкретних наук, у т.ч. й історіографії) і модель-зразок ІІ - “картина світу”. Обидві взаємодіяли і взаємно впливали одна на одну. Навколо них і здійснювався аналіз історичних уявлень людей. Ґенеза тут іде по таких головних лініях: міфологічна свідомість - релігійна свідомість (І) і антропоморфізм - антропоцентризм (ІІ).

3. У дисертації розглянуто найважливіші людські міфи й виявлено, що головні бінарні опозиції й їх синтези переходили від міфологій до міфологій, як у горизонтально-просторовій, так і у вертикально-часовій площині. З міфів про “бездіяльного Бога”, їх звязку з міфом про Прометея, а також з арістотелевої концепції “нерухомого Рухача” (вихід на проблему часу, яка постає як головна в західному типі історизму) йде головна лінія монотеїзму. Тут проявляється ґенеза релігійної свідомості по лінії: першопочатковий монотеїзм - політеїзм - монотеїзм. Міфи про Світобудову будуються навколо центральних положень (Центр Світу, Небесна драбина, Міст /дуга, райдуга/, Шлях), які є синтезами бінарних опозицій міфології. Синтези і є найголовнішим проявом ґенези.

4. Різні історіософські концепції середньовічних вітчизняних і зарубіжних мислителів являють собою прояв множинності індивідуальних моделей бачення історії. Одним з обєднуючих чинників таких моделей у середні віки слугувала та чи інша Велика ідея. Для римського й греко-римського світу то була ідея Священного Риму, для Київської Руси - ідея “нового Єрусалиму”. У русів до 988 р. й арабів простежується схожість Ідеї та її втілення, що проявляється й у символіці (зелене знамено ісламу - зелене тло образу Михаїла Архістратига на гербі Києва та ін. символах), і в гаслі: “Дін” (віра) /священна війна/ тощо. Тут постала проблема, вивчення якої слід проводити окремо від нашого дослідження, адже ми, незважаючи на врахування величезного впливу політичного фактора на свідомість людей, зосереджувалися на дослідженні розвитку наукової думки, який подеколи йшов і всупереч домінуючим політичним парадигмам. Другим обєднуючим фактором множинності індивідуальних моделей бачення історії був принцип історизму, який у середні віки мав свої особливості, але мав і таке загальне, яке складає його основу, й проявляється завжди. Отже, теорія історії як така повинна виходити з вивчення змісту тієї чи іншої Великої ідеї та механізмів її впливу на свідомість історика. Історизм же як принцип пізнання треба виокремлювати й вивчати як прояв “єдиної сутності” в історичному мисленні, яка є обєктивною й обєднує множинність індивідуальних моделей бачення історії навколо головних своїх категорій.

5. Культурологічний підхід до вивчення типологічних особливостей мислення взагалі й історичного зокрема, який досі домінував у науці, вичерпав свій потенціал, а відповідно, потребує уваги думка про те, що не тип культури впливає на історизм, а тип історичного мислення впливає на культуру, при тому базовими являються знову ж таки уявлення щодо часу й простору. Та панорама, що відкрилася з висоти сьогодення, навіть ураховуючи те, що в силу її часової й просторової протяжності висвітленими виявилися тільки її вузлові моменти, вельми повчальна. Ми виявили, що, крім уявлень щодо часу й простору, базовим у визначенні типу історизму, а також тих парадигм, які формувалися в його лоні, є тип рішення проблеми універсалій, що визначає хід мислення навколо бінарних опозицій “єдина сутність - множинність”, “загальне - особливе”.

6. У західному типі історизму навколо просторово-часових уявлень проявилися такі ознаки раціонально-індивідуалістського типу біопсихосоціоґенези, як: інтеграційність, прагнення до централізації й одноманітності (поступово розібється номіналізмом); авторитарність; більша “часовість”, але розвиток просторових уявлень і почне руйнацію середньовічного історизму; виразна тенденція до “капіталістичності” у сприйнятті часу; з розширенням просторового континууму постане тенденція до домінування природничих наук над гуманітарними; релігійний фанатизм; домінування писемної традиції, тенденція до переважання раціонального над символічним; пріоритетність методів примусу (інквізиція). У східному типі історизму проявилися такі психоісторичні ознаки сенсорно-колективістського типу біопсихосоціоґенези: пріоритет духовного над матеріальним; перевага психосоціального над біологічним, дезінтегративності, еволюційності; схильність до певної віротерпимості; “слуховість” культури; психогенність; переважання колективних цінностей над індивідуальними, символічного над реальним, але тенденції до раціоналізму і прагматизму в арабів і русів сильні; жадоба духовного збагачення, але матеріальне теж має велике значення (“гомеопатичність”: подібне врівноважується подібним), при тому аскетизм користується великою повагою в суспільстві; методи переконання поєднані з примусом. Ґенеза йде “згори”, підриваючи по лінії основного питання філософії всю “картину світу”, але накопичення змін відбувається “знизу”, по ходу заповнення новими уявленнями “етажерки” свідомості. “Перегортання” думки в уявленнях щодо історії є одною з найважливіших ознак змін в парадигмі історичного процесу, проявом її ґенези. Ще однією важливою ознакою є стійка тенденція до номіналізації в розумінні світської історії, її секуляризація. У часи Ренесансу сформується новий тип історизму в часі - ренесансний історизм. Є підстави говорити про “ієрогліф” ґенези, або формулу ґенези парадигматичної думки, яка базується на уявленнях щодо форми планети, з чим безпосередньо повязані уявлення щодо простору й часу. Її виведено з моделі ґенези заплідненої яйцеклітини: сфера - куб - сфера, і стверджується, що така формула притаманна й ґенезі парадигматичної наукової думки (навколо парадигми моделі-зразка ІІ - “картина світу”, або генштальту).

7. Періодизація - певна підсумкова робота, яка виявляє багатошарову структуру часу, присвячена структуралізації просторово-часового континууму, який є головною дієвою особою історіографії. Періодизація сама є явним, або прихованим прогнозом - тому логічним є те, що прогнозом дана робота й завершена. Історія є в принципі прогностичною за своєю суттю, бо історія - прогноз минулого. Гірц відмічав, що дослідження “є вдалим, якщо воно більш прозорливе, щоб це не означало, ніж попередні, але воно не стоїть у них на плечах, а біжить наввипередки з ними поруч”. Встановлено, що теологічні періодизації Середньовіччя певною мірою узгоджуються з даними сучасної кліматології. Деякі їх елементи уточнено. Символізм руських періодизацій мав певні реальні засади, які й зроблено спробу показати.

Виявлений у еволюції наукової думки 1600-річний цикл узгоджується з методологією квантової психоісторії й новітніми природознавчими дослідженнями. Хід розвитку наукової думки є циклічно-поступальним, в історичній науці періодично змінюють одна одну парадигматична й прагматична історіографічні традиції. Але виявлена і в тій, і в тій тенденція до “витіснення історії” з історичних творів у критичні моменти зобовязує авторку поставити питання про необхідність формування якоїсь третьої традиції, бо внаслідок вказаної тенденції розвиток історіографії на довгий час гальмується. Або ж історичній науці треба у кризові епохи “переключатися” зі світської на священну історію (така тенденція нині в українській науці простежується) і навпаки. Тільки так можлива ґенеза як така.

8. Сакральне значення регіону Донецького кряжа повязане з кліматами, які мають значний, але ще недосліджений, вплив на свідомість людей, переважно - опосередкований. Правда, прямого впливу “полів кручення” в зоні епіцентру кліматів не може не бути обєктивно, але тут межі даного дослідження закінчуються, хоча в роботі встановлені найперспективніші в цьому відношенні наукові напрямки: вивчення фізиками “простору Мінковського” та “циліндрів Козирєва”. Але головним слід уважати все ж таки вивчення історичного досвіду давніх мислителів у розробці ними того, що наука зве “символічним універсумом” і “космосом”. Без досвіду давніх Космос вивчати ще рано. Стан бінарних опозицій “релігія - наука” на сьогодні демонструє явний дисбаланс: у релігійній сфері вирує номіналізм, у науці ж найпередовіші напрямки проявляють потяг до пошуку “єдиної сутності”. Висновок: необхідне термінове реформування релігійної сфери, яка нині знаходиться в архаїстичному стані, оскільки номіналізм = архаїзм. Відставання ж релігії в системі бінарних опозицій не дає можливості науці Донбасу, а з ним і України, своєчасно розвивати нові, перспективні напрямки, повязані з розвитком духовного життя соціуму. Ґенеза в даній площині потребує нових технологій, тому вивчення простору незабаром стане найперспективнішим напрямком науки ХХІ ст. Цінність давнього вченого перевірялася найперше його здатністю до історичного прогнозування, сучасна ж наука не надає цьому належної уваги, що пояснюється відсутністю задовільних фундаментальних теорій, у т.ч. і концепцій ґенези парадигм історичного процесу. А без таких теорій неможлива поява нових методів, як і вдосконалення принципів наукового пізнання. Висунуто припущення, що, виходячи з факту наявності на терені України невідомого науці центру кліматів як певних геофізичних явищ, що здійснюють на свідомість людини певний вплив, зміни у світовому співтоваристві в напрямі формування нової (інформаційної) цивілізації почнуться саме з України. У політичному сенсі такий прогноз має певні прояви, хоча ще й вельми невиразні. На черзі - релігія, наука, література, мистецтво. Головний напрям - зміни в картині світу (парадигмі моделі-зразка ІІ), у чому вирішальне значення завжди мали наукові дослідження в галузі філософії, теології, історії. Сполучаючи з важливістю на сьогоднішній день тих досліджень, які мають вивчати чинник простору, є підстави до твердження, що нова наукова парадигма визріє саме в українській науці.

П.Фейєрабенд відмічав, що фундаментальне нове знання вносять ті вчені, які змогли сполучити нормальні дослідження з винятковими, з такими, які б містили в собі значний філософський компонент. Результатом стане критика старих істин, які можуть бути піддані сумніву тільки за допомогою філософських аргументів. Авторка мала на меті зробити саме таке дослідження, хоча базу для аргументів знайшла не тільки в філософії, і саме дана обставина пояснює певну інтердисціплінарність даної роботи. Але саме інтердисціплінарність і є нагальною потребою сучасної науки, адже всі значні відкриття в світовій науці сьогодні робляться саме на стику наукових напрямків.

До рекомендацій, спрямованих на використання одержаних дисертанткою результатів, можна віднести такі: 1. Ураховуючи те, що провідною тенденцією сучасної історичної науки є її “антропологізація”, тобто перетворення з історії соціально-економічних і політичних систем в історію людини, рекомендуємо теорію “семи кліматів” як провідну методологічну парадигму середньовічної науки взагалі й історичної зокрема досліджувати й ураховувати при вивченні таких проблем, як: “тотальна історія”, “глобальна історія”; історіософія, історія ментальностей і духовного устрою епох; соціально-історична антропологія; історична психологія; вивчення формування й розвитку понять, категорій і образів культури; періодизація історії ідей, образів, міфів; вивчення фольклору, виявлення “психологічної матриці епохи”, світосприйняття, латентної “картини світу” та її компонентів; реконструкція засобу сприйняття реальності, виявлення “розумового та почуттєвого інструментарію”; вивчення колективних уявлень епох, моделей поведінки й культурно-поведінських норм, імпліцитних цінностей культури, раціональних систем, вербалізованих культурних цінностей тощо. Особливого значення набуває виявлення, реконструкція та розробка бінарної опозиції антропоцентризму: антропоморфічних уявлень щодо світоустрою. Тільки в поєднанні обидві картини дадуть правильне уявлення щодо “психологічної матриці” тієї чи іншої історичної епохи. Треба думати й про подальшу ґенезу мислення, яка полягає не тільки в побудові складної системи логічного мислення (аналітичний метод. Non), а й у переробці та якісному поліпшенні підвалини, на якій така система базується (синтетичний метод. Sic). Чим більшу площу буде описувати фігура логічної підвалини, тим досконалішим буде образ мислення.

2. При поглибленні розробки теорії історичного процесу рекомендуємо особливу увагу надавати компонентам парадигми моделі-зразка ІІ (картина світу): темпоральним уявленням, уявленням щодо простору, категоріям історичного часу та історичного простору та їх ґенезі. Усе виявлене потрібно звести в єдине ціле навколо категорії “символічний універсум”. Те, що вийде за її межі, буде складати основу множинності культурно-історичних організмів.

3. При вивченні релігійної метафізики історії, філософії історії, історії релігійності, моралі, етно-конфесійної історії тощо потрібно розробляти принципово нову методологію дослідження релігійних систем та їх історії з урахуванням особливостей методик отримання інформації релігійного характеру людьми минулих епох. У даній дисертації намічені підходи до створення такої нової методологічної бази.

4. По лінії розвитку історичної екології рекомендуємо розширити проблематику і на стику з таким напрямком історичної антропології, як “метаісторія”, виявляти, вивчати й поглиблювати розробку категорії “екометасистема”. Є великий сенс у розробці теми “екологія свідомості”.

5. У перспективі розвитку квантової психоісторії надавати увагу не тільки дослідженням по лінії категорії “час”, а й по лінії категорії “простір” з перспективою формування квантової гео-психоісторії. Дана дисертація й містить у собі основи такого нового наукового напрямку. Лінії нової універсальної парадигми повинні перехрещуватися, але не збігатися.

Основні наукові положення, теоретичні та практичні висновки дисертації викладені в таких роботах автора

Індивідуальна монографія: 1. Ґенеза наукової парадигми історичного процесу в середні віки. - Луганськ: Альма-матер, 2005. - 456 с.; рец.: Михальський І.С. Борисова О.В. Ґенеза наукової парадигми історичного процесу в середні віки // Історичні записки: Зб. наук. пр. - Вип. 8. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. - С. 169 - 171.

Публікації у фахових наукових виданнях: 1. Церковь и педагогика: некоторые проблемы и перспективы в строительстве украинской государственности // Церква і соціальні проблеми. Енцикліка “Сотий рік”. - Л., 1993. - С. 68 - 75.

2. Церкви вмирали на світанку // Дзвін. - 1995. - №9. - С. 122 - 124.

3. Україна у Ш тисячолітті: “розєднана країна” чи словяно-православна цивілізація? // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - 1999. - №2. - С. 27 - 30.

4. Головні здобутки українського православя у царині культури // Українське релігієзнавство. - 1999. - №11. - С. 82 - 88.

5. Поява ідеї Київського патріархату за часів митрополита Петра Могили та спроби втілення її в життя // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - 1999. - №9(19). - С. 49 - 55.

6. До проблеми становлення УПЦ Київського патріархату в Україні // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - 2000. - №12(32). - С. 118 - 123.

7. “Готські Клімати” // Бахмутський шлях. - 2002. - № 3 - 4. - С. 165 - 178.

8. Проблема Риму: сакральне бачення // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - 2003. - №6 (61). - С. 164 - 171.

9. Проблеми методології дослідження релігійних систем // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - №3. - С. 59 - 63.

10. До питання про деякі таємниці Літопису Руського // Вісник Східноукраїнського нац. ун-ту ім. В.Даля. - 2004. - №9(79). - С. 176 - 182.

11. Проблема часу і простору у Аврелія Августина й Ібн Туфейля: співпадаючий аспект // Історичні записки. Зб. наук. пр. - Вип. 2. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля. - 2004. - С. 23 - 29.

12. Медіоланський едикт (313 р.) і Загальна декларація прав людини (1948 р.): паралелі і взаємозвязок // Вісник Луганської академії внутрішніх справ. Ідея правової держави: історія і сучасність. Спец. випуск у 5-ти част. - Ч.3. - Луганськ, 2004. - С. 147 - 152.

13. Феномен Klimata // Вісник Луганського нац. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - 2005. - №.14. - С. 139 - 146.

14. Ще раз про Велику Свитьод // Наука. Релігія. Суспільство. - 2005. - № 2. - С. 146 - 152.

15. Історико-географічний фактор у проблемі простору свідомості // Історичні записки: Зб. наук. пр. - Вип. 6. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. - С. 157 - 162.

16. Проблема історіософії та філософії геопростору (геософії) в етногенезі України // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. пр. / Відп. ред. О.Я.Пилипчук. - К., 2005. - С. 42 - 48.

17. “Земля в просторі “семи кліматів” у ал-Хварізмі (ІХ ст.) // Історичні записки: Зб. наук. пр. - Вип.7. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. - С. 216 - 222.

18. Час і простір у Аврелія Августина та Ібн Туфейля: співпадаючий аспект // Наука. Релігія. Суспільство. - 2005. - №3. - С. 124 - 127.

19. “Slavorum apostoli”// Вісник Східноукраїнського нац. ун-ту ім. В.Даля. - 2005. - №4 (86). - С.175 - 182.

20. Історіософія поезії української поетеси Раїси Лукянчук // Бахмутський шлях. - 2006. - № 1 - 2. - С. 165 - 169.

21. Парадигмальний підхід у дослідженні проблем духовності // Наука. Релігія, Суспільство. - 2006. - №1. - С. 211 - 219.

22. Історіософські підходи в гуманістичний історіографії XV ст. // Історичні записки: Зб. наук. пр. - Вип.11. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. - С. 116 - 123.

23. Ідея Київського патріархату за часів Петра Могили // Патріярхат. - Нью-Йорк, 1999. - Ч.1. - С. 14 - 16.

24. Київське християнство над Східною Європою або півмісяць над Євразією // Патріярхат. - Нью-Йорк. - 1999. - Ч.2. - С. 8 - 11.

25. Українська церква за часів Київської Руси (стаття перша) // Патріярхат. - Нью-Йорк, 1999. - Ч.3. - С. 11 - 15.

26. Українська церква за часів Київської Руси (стаття друга) // Патріярхат. - Нью-Йорк, 1999. - Ч.4.- С. 8 - 10.

27. Українська церква за часів Київської Руси (стаття третя) // Патріярхат. - Нью-Йорк, 1999. - Ч.5. - С. 4 - 5.

28. Українська церква за часів Київської Руси (стаття четверта) // Патріярхат. - Нью-Йорк, 1999. - Ч.6. - С. 6 - 8.

29. До проблеми апостольського походження української Церкви // Відомості митрополії УАПЦ у діяспорі й єпархії у Великий Британії. - Лондон, 2000. - Ч.2(302). - С. 15 - 19.

30. Головна проблема українського православя у ментальній іпостасі Церкви // Відомості митрополії УАПЦ у діяспорі й єпархії у Великий Британії. - Лондон, 2000. - Ч.3(303). - С. 11 - 17.

31. Готські Клімати й Ірам Зат-ал-Імад. - Деп. в ДНТБ України. 3.02. - 2003. - №20. - Ук.2003. - 110 с.

Навчально-методичні видання, посібники та словники: 1. Борисова О. В., Климов А.О. Історичні підвалини Київського патріархату. - Луганськ: Альма-матер, 2001. - 118 с.

2. Пантеон скіфів - стародавніх жителів Лугані / Борисова О.В., Намдаров Г.М., Гупан Н.М. - Луганськ: ЛДПУ, 1997. - 10 с.

3. Словарь армянской, урартской и хурритской мифологии / Борисова О.В., Бабченко В.М., Намдаров Г.М., Петросян А.А. - Луганск: ЛДПУ, 1997. - 32 с.

4. Пізнавальні завдання з історії України: Посібник метод. забезпечення курсу історії України. Для ВУЗІВ та сер.навч. закл. // Авт.-упор. Борисова О.В., Гупан Н.М. та ін. - Луганськ, 1993. - 42 с.

5. Борисова О.В., Климов А.О. Історія України: Зб. завдань для самост. роб. студентів пед. ун-ту спец. “Історія”. - Луганськ: Альма-матер, 2000. - 116 с.

6. Програми спецкурсів з історії України та українознавства для студентів історичних спеціальностей педагогічного університету / Авт.-упор. Бернацький М.П., Борисова О.В. та ін.; За заг. ред. проф. А.О.Климова. - Луганськ: Альма-матер, 2001. - 33 с.

7. Информационное здоровье социума, семьи, личности // Т.В.Дьяченко, Н.А.Пересадин, О.В.Борисова, Д.Г.Ермаков. Здоровье и экология семьи и личности (фундаментальные и прикладные аспекты): Учеб.-метод. пособие. - Луганск, 2004. - 46с.

8. Борисова О.В., Климов А.О. Історія християнства в Україні: Завдання для самостійної роботи магістрантів. - Луганськ: Альма-матер, 2005. - 26 с.

Статті, матеріали та тези конференцій, у яких додатково відображені результати дослідження: 1. Исторический анализ развития государственности на Украине // Государственное устройство и проблемы межнациональных отношений: Материалы науч.-практ. конференции. - Луганск, 1991. - С. 14 - 29.

2. Готські Клімати // Духовність українства: Зб. наук. пр. - Вип. 4 / Ред. кол. Ю.М.Білодід та ін. - Житомир: Ред.- вид. відділ ЖДПУ, 2002. - С.56 - 58.

3. Парадигмальний підхід у дослідженні проблем духовності // Духовність українства: Зб. наук. пр. - Вип. 7 / Ред. кол. Ю.М.Білодід та ін. - Житомир : Ред.- вид відділ ЖДПУ, 2004. - С. 26 - 31.

4. Історіософія поезії Раїси Лукянчук // Свой вариант. Альманах Межрегионального союза писателей Украины. - 2005. - №7. - С. 310 - 317.

5. Віртуальна реальність України: “розєднана країна” чи словяно-православна (українська) цивілізація? // Християнство і духовність. Зб. матеріалів другої міжнар. наук. конф. циклу наукових конференцій “Християнство: історія і сучасність”.- К.: Знання, 1998. - С. 165 - 170.

6. Готські Клімати // Ми всі - українці: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. - К., 2002. - С. 25 - 27.

7. Методологія дослідження релігійних систем: нове бачення // Роль религии в воспитании молодежи Востока Украины: Матеріали науч.-практ. конф. - Краснодон: МАУП, 2002.- С. 22 - 25.

8. Концептуальная проблема пространства сознания: философско-исторические и экологические параллели // Наука. Здоровя. Реабілітація: Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. - Вип. ІІ. - Луганськ: Знання, 2004. - С. 71 - 77.

9. К вопросу о синтезе истории и естествознания в генезисе научной мысли (постановка проблемы) // Безпека. Здоровя. Реабілітація: Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-метод. конф. - Вип. Ш. - Луганськ: Знання, 2005. - С. 27 - 33.

10. Місія “Азія” св.ап. Іоанна у православї русів // Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє УНІ-ІІ / Тези доп. ІІ Міжнародна наук.-практ. конф. - Одеса, 2004. - С.5.

11. Виміри релігійного аристократизму і українська ментальна традиція // Матеріали ІІ Міжвуз. обл. студ. наук.-практ. конф. - Донецьк: ІПШІ, 2005. - С. 18 - 20.

12. Особенности историо- и философии геопространства Украины // Наука. Освіта. Здоровя. Реабілітація: Матеріали IV Міжнар. наук.-метод. конф. - Вип. IV. - Луганськ: Знання, 2005. - С. 23 - 32.