Енерговикористання в сільському господарстві України (методологія, динаміка, оптимізація) - Автореферат

Воднораз традиційна енергетична, а відтак і технократична модель інтенсифікації сільського господарства неминуче призводить до таких негативних наслідків, як погіршення екологічного стану довкілля, деградації грунтового покриву, різкого погіршення економічних показників, зокрема, до зниження ефективності і рентабельності виробництва. Крім того, до не менш важливих належить і проблема еколого-економічної адаптації землеробства України до умов ринкового та природного середовища за сучасного кризового стану економіки і вимог екологічної безпеки та необхідності виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції. Це в свою чергу потребує розробки та створення досконалої, повної і завершеної методології й системи аналізу тенденцій ефективності виробництва як похідного показника його ресурсо-та енергоємності. Зазначені концептуальні положення зумовили мету, завдання і напрями дисертаційного дослідження, формування парадигми системно-енергетичного аналізу такого складного природно-виробничого комплексу, як сільське господарство, з точки зору його енергетичних характеристик, насамперед енергоспоживання та енерговіддачі. Наукову новизну одержаних результатів дослідження по темі дисертаційної роботи становлять: методологічні та методичні підходи до економіко-екологічного аналізу й оцінки ефективності сільськогосподарського виробництва як комплексу основних енергоскладаючих факторів (антропотехногенної та сонячної енергії й енергетичного потенціалу грунтів);Визначена вирішальна економічна роль антропотехногенного чинника в сучасному інтенсивному сільському господарстві, який зрештою визначає його ефективність, продуктивність, сталість, а також екологічну ситуацію загалом. Реальна ситуація щодо ефективності функціонування сільського господарства до останнього часу визначається переважно рівнем техніко-технологічної інтенсифікації виробництва, що призводить до різкого загострення екологічних відносин і проблеми відтворення потенціалу агроекосистем. Останнє може досягатися за будьяких соціально-економічних умов насамперед якісними змінами в структурі антропотехногенних затрат і техніко-технологічних принципах виробництва, зростанні його продуктивності та ефективності, підтриманні позитивного відтворення енергетичного потенціалу грунтів. Досліджуються динаміка затрат антропотехногенного походження в процесі інтенсифікації галузі протягом ХХ століття, структурні зміни в аграрному виробництві та основні тенденції його продуктивності. Функціональний вплив технічного розвитку сільського господарства України на його ефективність при переході від традиційного до високомеханізованого виробництва (або ж від енергетичного рівня технічного розвитку 40% і до 90% та більше) протягом 50-80-х років супроводжувався підвищенням застосування добрив більше, ніж у 20 разів (з 6-8 до 160 кг/га NPK), збільшенням продуктивності агроекосистем в середньому в 2,7 рази, зростанням більше, ніж у 3 рази затрат на одиницю площі сільськогосподарських угідь та енергоємності одиниці первинної продукції приблизно в 1,2 рази, збільшенням продуктивності праці майже у 10 разів, сталим зменшенням ефективності виробництва в середньому в 1,3 рази.Істотне підвищення ефективності сільського господарства України в нинішніх умовах неможливе внаслідок дії цілого ряду несприятливих соціально-економічних та екологічних чинників, системної кризи в економіці і суспільстві, яка все ще має тенденцію до поглиблення, а також через відсутність цілеспрямованої державної аграрної політики. Суттєві зміни в аграрному виробництві в цей час, зокрема, зростання урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності праці, відбувалися за умов подальшого різкого зростання чисельності населення. Так, з середини 50-х років нинішнього століття в сільському господарстві активно відбувався процес зростання затрат внаслідок збільшення застосування використання засобів механізації, а відтак - і пально-мастильних матеріалів, виробництва і застосування органічних добрив і меліорантів, прискорених темпів хімізації, електрифікації, будівництва споруд виробничого призначення, включаючи й ірригаційно-меліоративне будівництво. Зростання загальних антропотехногенних затрат в аграрному виробництві з 11 тис. МДЖ на 1 га сільськогосподарських угідь при немеханізованому екстенсивному сільськогосподарському виробництві в 10-20 роках ХХ століття до 40 тис. МДЖ/га у другій половині 80-х років супроводжувалось відповідним збільшенням продуктивності галузі - з 19 тис. до 67 тис. МДЖ/га. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва аграрних регіонів Лісостепу (Уманського району Черкаської області) у другій половині століття визначила зростання його продуктивності більше, ніж удвічі: з рівня низькомеханізованого, високопрацезатратного виробництва в середині 50-х років - 48 тис. МДЖ/га до 106 тис. МДЖ/га - найбільшого показника продуктивності, досягнутого протягом 1987-1990 рр.

1. Спрямованість та інтенсивність трансформації енергетичних потоків антропотехногенного і природного походження в процесі виробництва сільськогосподарської продукції є визначальними чинниками ефективності функціонування агроекосистем.

2. Забезпечення зростаючих продовольчих потреб суспільства вимагає оптимального вирішення складних економічних, екологічних та енергетичних проблем розвитку аграрної сфери. Істотне підвищення ефективності сільського господарства України в нинішніх умовах неможливе внаслідок дії цілого ряду несприятливих соціально-економічних та екологічних чинників, системної кризи в економіці і суспільстві, яка все ще має тенденцію до поглиблення, а також через відсутність цілеспрямованої державної аграрної політики. Все це, разом взяте, призводить до виснаження й деградації природних сільськогосподарських ресурсів, падіння продуктивності, а відтак і ефективності аграрного виробництва.

3. Перше значне збільшення використання ресурсів у сільському господарстві України припало на період після реформи 1861 р. і була повязана з розвитком ринкових відносин і розширенням територіальних меж землеробства. Останнє вичерпало свій потенціал до початку ХХ століття. Суттєві зміни в аграрному виробництві в цей час, зокрема, зростання урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності праці, відбувалися за умов подальшого різкого зростання чисельності населення. Це стало одним з основних чинників пошуку нових, більш інтенсивних форм сільськогосподарської діяльності.

Друга хвиля піднесення галузі стала результатом “столипінських” реформ, а також загального піднесення економіки Російської імперії на початку поточного століття. В цей період активну роль відігравали такі процеси, як формування класу селян-землевласників, становлення ринкових відносин, вдосконалення матеріально-технічного та науково-інформаційного забезпечення аграрного виробництва.

Чітка і послідовна переорієнтація вітчизняного сільського господарства на переважаючий розвиток рослинництва порівняно з тваринництвом відбулась головним чином в останні 150-200 років. Значна експансія аграрної продукції, виробленої в Україні, а також досить ефективна інтеграція національного сільського господарства до світового агропродовольчого ринку стали можливими завдяки нарощуванню виробництва зерна.

4. Енергетичний розвиток аграрної сфери в Україні відбувався з урахуванням особливостей соціально-політичної ситуації за аналогічними тенденціями в економічно розвинутих країнах світу. Динаміка антропотехногенних затрат зумовлювалась обєктивними та субєктивними чинниками, здійснюваною політикою та станом економіки на кожному історичному етапі. Так, з середини 50-х років нинішнього століття в сільському господарстві активно відбувався процес зростання затрат внаслідок збільшення застосування використання засобів механізації, а відтак - і пально-мастильних матеріалів, виробництва і застосування органічних добрив і меліорантів, прискорених темпів хімізації, електрифікації, будівництва споруд виробничого призначення, включаючи й ірригаційно-меліоративне будівництво.

5. Загалом техногенний етап розвитку сільського господарства проходив за визначальної ролі використання непоновлюваних енергетичних ресурсів промислового походження. До головних наслідків такого напряму інтенсифікації аграрного виробництва слід віднести також зміни характеру управління в сільському господарстві, а саме: перехід від використання екологічних властивостей екстенсивних агроекосистем до активного впливу на виробничо-відтворювальні процеси при інтенсивних системах господарювання.

6. Рівень енергетичної активності суспільства в агроландшафтах мав визначальний вплив на їх продуктивність. При цьому, в свою чергу, протягом другої половини ХХ століття саме техногенні фактори інтенсифікації зумовлювали характер даної залежності. Зростання загальних антропотехногенних затрат в аграрному виробництві з 11 тис. МДЖ на 1 га сільськогосподарських угідь при немеханізованому екстенсивному сільськогосподарському виробництві в 10-20 роках ХХ століття до 40 тис. МДЖ/га у другій половині 80-х років супроводжувалось відповідним збільшенням продуктивності галузі - з 19 тис. до 67 тис. МДЖ/га. Саме в цей час було досягнуто найвищого рівня інтенсифікації аграрної сфери, що дає підстави ідентифікувати цей період як ексергічний стан енергоконверсії в сільському господарстві України. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва аграрних регіонів Лісостепу (Уманського району Черкаської області) у другій половині століття визначила зростання його продуктивності більше, ніж удвічі: з рівня низькомеханізованого, високопрацезатратного виробництва в середині 50-х років - 48 тис. МДЖ/га до 106 тис. МДЖ/га - найбільшого показника продуктивності, досягнутого протягом 1987-1990 рр.

7. Технократична модель інтенсифікації землеробства визначила досить різні темпи зростання урожайності основних сільськогосподарських культур. Стосовно більшості з них слід констатувати вичерпання потенціалу продуктивності за даних умов матеріально-технічного та науково-інформаційного забезпечення, а також за існуючих системних екологічних параметрів функціонування агроландшафтів і відповідних економічних мотивацій. Цей період припадає на 70-ті роки. Подальше зростання сукупних енергетичних затрат призвело до високого і стабільного рівня продуктивності землеробства в другій половині 80-х років, проте не зумовило подальшого загального збільшення. Водночаз подібні зміни антропотехногенної діяльності виявились неспроможними усунути або хоча б істотно зменшити негативний вплив несприятливих погодних умов першої половини 80-х років на продуктивність та ефективність сільського господарства.

8. Динаміка енергетичної ефективності антропотехногенних затрат в аграрному виробництві України протягом ХХ століття характеризувалась складними, наближеними до синусоїдних залежностей, закономірностями. Сільське господарство екстенсивного типу, енергетичною основою виробничої діяльності якого є праця людей та використання тяглової худоби, мало найменшу енергетичну віддачу технологічних затрат. Максимальні значення енерговіддачі були досягнуті в період механізації основних трудомістких виробничих процесів у рослинництві в кінці 50-х - на початку 60-х років поточного століття. Подальша його інтенсифікація одночасно із зростанням затрат зумовили стале зменшення ефективності виробництва. Загалом аналогічні залежності були встановлені відносно динаміки диференціальної ефективності сукупних енергетичних затрат. Відсутність тенденції щодо більш інтенсивного використання виробничих ресурсів стала одним з найбільш суттєвих прорахунків аграрної політики в цей період. Значне зростання продуктивності праці відбувалося за умов падіння темпів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, що, при незадоволенні попиту на цю продукцію, не можна вважати позитивною тенденцією.

9. Структурні характеристики агроландшафтів України щодо потенційних можливостей використання сонячної енергії істотно погіршились протягом першої половини нинішнього століття. В подальшому ці тенденції були загалом більш консервативними. Головною ознакою змін, що відбувалися в другій половині ХХ століття, слід вважати якісну трансформацію енергетики рослинництва, яка призвела до різкого підвищення ефективності використання сонячної енергії. Максимальні значення останньої було досягнуті на початку 70-х років за рахунок зростання продуктивності землеробства, що можна віднести до безпосереднього результату збільшення рівня його технічного оснащення.

10. Тенденція до зменшення енергетичного потенціалу грунтів в агроекосистемах є одним з основних протиріч розвитку цивілізації протягом ХІХ-ХХ століть. Структура та інтенсивність використання земельних ресурсів у сільському господарстві України зумовили постійний значний дисбаланс між затратними і відтворювальними енергетичними чинниками, що в свою чергу призвело до зниження відтворення потенціалу родючості грунтів. Техногенний характер розвитку сільського господарства призвів до зростання мінералізації грунтів, яка досягла максимуму в середини 50-х років, а відтак - і до падіння їх природної родючості. Однак, подальші позитивні зміни щодо підвищення ефективності використання та відтворення енергетичного потенціалу грунтів були зумовлені зростанням рівня антропотехногенних затрат і технологічного забезпечення, застосування органічних добрив і продуктивності галузі.

11. Інтенсифікація сільського господарства України з початку століття і до другої половини 80-х років (порівняно з 1913 р.) супроводжувалась збільшенням чисельності населення у 1,5 рази, розораності території - майже в 1,4; використання енергії антропотехногенного походження - майже в 4, загальної продуктивності - в 3,6, щільності і продуктивності тваринництва відповідно в 2 та 5,5, продуктивності праці - більш, ніж у 26, частки просапних культур (і чорних парів) - у 5, інтенсивності мінералізації гумусу грунту - в 1,8, його відновлення - в 3,1, ефективності використання сонячної енергії - в 4 рази. Виникли такі складові технологічного забезпечення галузі, як її механізація, хімізація, електрифікація. Площа сільськогосподарських угідь за цей час зменшилась на 7%. Енергоємність первинної сільськогосподарської продукції при цьому практично не змінилась

12. Енергетична сутність кризи 90-х років у сільському господарстві України полягає насамперед у різкому - в 1,7 рази - зменшенні затрат в галузі за рахунок зменшення використання мінеральних добрив, пестицидів, пально-мастильних матеріалів та інших техногенних ресурсів. Це призвело до зниження продуктивності сільського господарства в 1,5 рази. Узагальнені показники в обох випадках зменшились до рівня кінця 60-х років. При цьому майже вдвічі впала продуктивність праці. Особливо несприятливий стан склався в такій економічно вразливій галузі, як тваринництво. Крім цього, різко загострюється проблема відтворення родючості грунтів. За незмінної ситуації прогнози розвитку галузі можуть бути надзвичайно невтішними.

13. Подальший розвиток сільського господарства в Україні буде зумовлюватись насамперед економічними й екологічними можливостями та мотиваціями в аграрній сфері. Високий рівень затрат у сучасному аграрному виробництві має значно меншу перспективність у звязку з різким зниженням їх ефективності. Актуальним є якнайширше використання нетрадиційних джерел органічних добрив. Жорсткою вимогою застосування будь-якої технології повинна стати необхідність досягнення сталого позитивного відтворення енергетичного потенціалу грунтів.

14. Перспективи розвитку аграрного сектора України полягають у заміні провідних техногенних кількісних якісними, інтелектуальними чинниками інтенсифікації, стабілізації енергетичних інвестицій у сільське господарство та збільшенні частки затрат на наукоємні розробки, а також у підвищенні ролі людини як визначального чинника й мети виробництва. З іншого боку, перспективним слід вважати збільшення затрат саме в еколого-біологічну основу виробничих процесів, що дасть можливість істотно підвищити як продуктивність, так і ефективність функціонування агроекосистем. Об"єктивною передумовою таких змін повинно стати створення обгрунтованої структури і обсягів затрат, які відповідали б рівню економічного і науково-інтелектуального розвитку суспільства та були спроможні забезпечити продовольчу безпеку країни. За умови створення ефективного мотиваційного економічного механізму господарювання це призведе до збільшення рівня затрат антропотехногенного походження в середньому на 40% порівняно з нинішнім.

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПРАКТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

В сучасних умовах здійснення аграрної реформи оптимізація сільськогосподарського землекористування, структури виробництва та обмеженого ресурсо-технологічного забезпечення є найбільш важливими, реальними і дешевими заходами управління родючістю грунтів, сталістю, продуктивністю та ефективністю сільськогосподарського виробництва, підвищенням рівня його екологічної безпеки. Використання матеріально-технічних, енергетичних та трудових ресурсів доцільно сконцентрувати на екологічно стійких і родючих землях для того, щоб істотно підвищити ефективність і конкурентоспроможність вітчизняного сільського господарства.

З цією метою необхідно в найближчій перспективі здійснити такі заходи: Реструктуризація (ренатуралізація) аграрного землекористування.

Основу змін становить адаптація землекористування до рельєфних та грунтових особливостей ландшафтів, проведення упорядкування водоохоронної зони тощо. Загалом слід зменшити розораність земельного фонду і сільськогосподарських угідь, обмеживши їх рівень в Україні загалом відповідно 40 і 65%, в т. ч. в Лісостепу - 60% і 80%. Потрібно досягти співвідношення природних, в т.ч. природних кормових угідь до орних земель в Україні від 1:1,8 до 1:1,1. В зоні Лісостепу співвідношення території безпосереднього проживання населення, природних, в т.ч. природних кормових угідь, а також орних земель довести відповідно до співвідношення 1:2:4. Це вимагатиме виведення з ріллі загалом по Україні до 9 млн. га. Зокрема, 4,7 млн. га з цієї площі мають бути переведені в природоохоронні зони, а 4,3 млн. га слід трансформувати в сіножаті і пасовища. Необхідно збільшити площі лісів у 1,5 рази, сіножатей і пасовищ - у 1,6 рази.

Зміни в структурі аграрного виробництва.

Основною передумовою цих змін має бути всебічна адаптація сільського господарства до економічних, екологічних та енергетичних обмежень і мотивацій для того, щоб виробляти конкурентоспроможну сільськогосподарську продукцію.

В практичному плані в звязку з цим необхідно збільшити частку зернових культур у посівних площах загалом по Україні до 72-75%, насамперед за рахунок колосових культур, обмеживши частку просапних культур до 20-22%. В Лісостеповій зоні слід довести частку зернових колосових і зернобобових культур у структурі посівних площ до 60-70%, а технічних - максимум до 12%, в т.ч. цукрових буряків - до 10%. У цілому в цій зоні просапні культури не повинні перевищувати 25% площі орних земель. Водночаз доцільно довести площі післяжнивних та післяукісних посівів, в т. ч. сидератів, до 25-30% ріллі.

Жорсткою й обов”язковою вимогою всіх агротехнологій має стати забезпечення сталого розширеного відтворення енергетичного потенціалу грунтів. При цьому слід використовувати не менше 40% обсягів побічної продукції рослинництва як органічного добрива, забезпечивши його частку в загальному балансі енергетичного відтворення потенціалу родючості грунтів до 5-10%.

Пріоритетний розвиток зернового господарства.

Розробити і здійснити Національну програму розвитку зернового господарства в Україні як пріоритетної галузі народного господарства на період до 2010 р. Послідовна реалізація заходів щодо інтенсифікації та реструктуризації зернового господарства дасть можливість довести в перспективі до 2010 р. середньорічні валові збори зерна до 75-80 млн. т.

5. Посилення державного контролю за ефективністю сільськогосподарського виробництва.

З метою обєктивної та своєчасної оцінки реального стану в народному господарстві, зокрема, в сільському господарстві, необхідно створити Службу стратегічного економічного прогнозування при Президентові України, функції якої полягатимуть у моніторингу, аналізі та плануванні економічної ситуації.

Необхідним також є запровадження механізму регулювання розширеного відтворення родючості грунтів у сільському господарстві. З цією метою в бізнес-планах або ж інших перспективних планах розвитку субєктів господарювання обовязковим має бути планування обгрунтованої системи відповідних заходів. Їх затвердження та контроль за неухильним виконанням в агротехнологіях повинні здійснюватися природоохоронними службами місцевої влади.

сільський енергетичний економічний господарство

Монографії

Мороз О.В. Енергетична еволюція сільського господарства України.- К.: ІАЕ УААН, “ВІПОЛ”, 1997.- 263 с.

Мороз О.В., Мороз О.О., Рогальський С.В., Морозова С.А. Теорія коливань енергетичної ефективності агроекосистем // За ред О.В.Мороза.- Вінниця: Резонанс, 1998. - 294 с. (в т.ч. автора с. 1-119, 145-218, 265-294).

Статті в наукових виданнях

Мороз О.В., Мороз О.О. Ефективність використання антропогенної енергії в агросистемах України // Економіка АПК.- 1995.- №6.- С. 45-52, в т.ч. автора - с. 46-52.

Мороз О.В., Ніжегородцев І.П., Гавриш В.П., Михайлов А.П. Ефективність технологій вирощування кукурудзи у північних районах Лісостепу // Вісник аграрної науки. - 1997.- №11.- С. 13-18, в т. ч. автора - с. 13-17.

Мороз О.В. Ефективність використання трудових ресурсів у сільському господарстві: ретроспективний аналіз // Економіка АПК.- 1997.- №11.- С. 60-66.

Мороз О.В. Сталість сільськогосподарського виробництва // Економіка України.- 1998.- №3.- С. 78-83.

Мороз О.В. Динаміка економічної родючості агроландшафтів України // Агроінком. - 1998.- №3-4.- С. 23-26.

Мороз О.В. Енергетична оцінка прогресивності тенденцій розвитку сільського господарства України // Економіка АПК.- 1998.- №7.- С.34-38.

Мороз О.В. Агроландшафти України: проблеми і перспективи економічної родючості // Бюл. Інституту с.-г. мікробіології.- Чернігів, 1998.- №2.- С. 18-21.

Мороз О.В. Принципи побудови і параметри оптимізованої моделі землекористування в агроландшафтах Лісостепу України // Агрохімія і грунтознавство / міжвідомчий тем.наук.зб. - Харків, 1998. - С. 196-197.

Мороз О.В., Гавриш В.П., Султанов А.У. Еколого-агрономічні аспекти вирощування кукурудзи в умовах північного Лісостепу України // Бюл. Ін-ту кукурудзи. Вип.77.- Дніпропетровськ, 1993.- С. 41-42, в т.ч. автора с. 41.

Мороз О.В., Ніжегородцев І.П., Гавриш В.П. Вплив інтенсифікації та біологізації на урожай зерна кукурудзи і його енергетична оцінка // Землеробство / Міжвідомчий тем. наук. зб.- Вип. 69.- Чабани, 1994.- С. 38-40, в т.ч. автора - с. 38-390,3 д.ар.

Мороз О.В. Енергетична ефективність антропогенних витрат в процесі інтенсифікації типових виробничих агроландшафтів Лісостепу України // Проблеми АПК Карпат / Міжвідомчий тем. наук. зб.- Вип.5.- В.Бакта, 1996.- С. 32-37.

Мороз О.В. Дослідження енергомасообміну як показника функціонування агроекосистеми // Екологія Полісся: проблеми, сучасність, майбутнє / Матер. міжнар. наук. конф. - Харків-Луцьк, 1993. - С. 6-9.

Мороз О.В. Еколого-енергетичний аналіз технологій вирощування кукурудзи // Матер. IV зїзду грунтознавців та агрохіміків України. - Харків, 1994. - С. 48-49.

Мороз О.В., Рогальский С.В., Мороз Е.Е. Эколого-энергетические основы оптимизации современных агроландшафтов Лесостепи Украины // Проблемы использования земли в условиях реформирования сельскохозяйственного производства и проведения земельной реформы / Матер.междунар.науч.конф.- Киев-Чабаны, 1995.- С.126-128, в т.ч. автора с.126-127.

Мороз О.В. Ефективність енерговикористання в сільському господарстві України // Раціональне використання і охорона земельних ресурсів / Матер. міжнар. наук.-прак. конф.-Київ, 1994. - С.45-47.

Мороз О.В. Оптимізація аграрного землекористування в ландшафтах Лісостепу України // Актуальні питання збереження і відновлення степових екосистем / Матер міжнар. наук. конф. - Асканія-Нова, 1998. - С. 340-342.

Размещено на .ru