Елліністичний Єгипет - Реферат

Сам термін "еллінізм" було введено в науковий обіг в 30-х рр. Він перший зайнявся серйозним вивченням післякласичної історії греків і словом "еллінізм" позначав процес всесвітньо-історичного значення - "розповсюдження грецького панування і освіченості серед відживших культурних народів". Іншими словами, еллінізм, по Дройзену, може бути визначений як час проникнення грецької зброї та грецької культури на Схід - до того моменту, коли Рим, насунувшись на греко-македонський світ з заходу, положив кінець незалежному існуванню цього елліністичного світу. Наявність нових епіграфічних та папірологічних документів дало змогу не тільки з більшою повнотою відтворити складну та заплутану політичну історію еллінізму, але і плодотворно дослідити різні аспекти елліністичної цивілізації - соціально-економічні відношення, життя міських та сільських общин, політичні структури, тенденції і досягнення культурного розвитку. Разом з вивченням "зовнішньої", політичної історії еллінізму, з розширенням джерельної бази та поглибленням історико-соціологічних досліджень почалася розробка інших аспектів цього періоду - соціально-економічного розвитку, культури, цивілізації в цілому.Завдяки багаточисельним грецьким та демотичним папірусам, які збереглися до нашого часу, про соціально-економічний розвиток елліністичного Єгипту відомо більше в порівнянні з рештою елліністичних монархій. Ще до завоювання Александра Македонського греки проникали в Єгипет в якості торгівців або воїнів-найманців вже в часи Саїської династії, в VII-VI ст. д.н.е. Геродот ще в середині V ст. д.н.е. навідував цю країну (хоча його перебування було досить нетривалим), і після нього велика кількість греків приїжджала до Навкратиса, щоб зайнятися тут торгівлею. Розвиток іррігаційних мереж було однією з важливих функцій деспотичної влади фараонів та еліністичних царів. Зернові - в першу чергу пшениця та ячмінь - були важливими предметами вивозу, кораблі перевозили зерно до Греції, Малої Азії та Італії, де конкурувало з сіцілійським.Поряд з розвитком сільського господарства в еліністичному Єгипті продовжувало розвиватися ремесло. Провідними галузями ремесла залишилися ті, які мали в Єгипті багатовікову історію - ткацтво, обробка металу, керамічне виробництво, виготовлення папірусу, обробка шкіри, виробництво скляного посуду, яке почало частково витісняти глиняний посуд. Великими центрами ткацького ремесла були міста Александрія, Мемфіс, Коптос, Гераклеополь, Крокодилополь, Фіви, Панополь. Александрія - великий центр міського життя еліністичного Єгипту - потребувала значних запасів продовольства і, в свою чергу, вивозила вироби своїх ремісників. Загалом ще Птолемей Лаг переніс резиденцію з Мемфіса до Александрії, мотивуючи тим, що Александрія мала важливе місцерозташування для звязків з Сирією та Егідою і була одним з найкращих морських портів древнього світу, поступаючись лише Карфагену.Юридично цар був єдиним власником всієї землі. Це були "уступлені" землі - до їх складу входили землі храмів, клерухів, "дарствена" земля. Земля храмів, вважалося, що належить богу, але держава зберігала верховні права і на цю землю так, як і на участки воїнів. Нарешті, по відношенню до деяких земельним участкам встановлювалися більш міцні володіння, наприклад, в тих випадках, коли приватні особи на необробленій раніше землі робили висадку плодових дерев або винограду. В Єгипті він так само був створений другим поколінням царів, а саме Птолемеєм ІІ, як і в державі Селевкідів, де культ правителя був заснований Антіохом І.Лаой або "царські землеробці", як їх називали в Єгипті, були основними робітниками в сільському господарстві. Коли врожай було зібрано, царські землеробці були зобовязані сплатити державі так звану арендну плату натурою і всі інші збори. Царські селяни були прикріплені до своїх клаптиків землі, вони повністю втратили право вільного пересування, і, коли виникала потреба в людях, їх притягували до примусових робот по обслуговуванню зрошувальних каналів. Також селяни не володіли громадянськими правами, вони повинні були радіти, якщо після збору врожаю в їх розпорядженні залишалося достатня кількість продуктів і зерна для власних родин. Їм іноді приходилося також виконувати нижчі функції в сільському управлінні; шани від цього було мало, а відповідальность була велика.Вершиною адміністративної ієрархії була посада "диойкета" - управалінця господарством та фінансами. Діойкет був першим сановником в державі, і якщо це був талановита та енергічна людинс, то вона ставала майже всемогутньою. За виключенням трьох грецькіх міст, увесь Єгипет представляв собою хору - це були сільські місцевості та поселення міського типу, які не мали самоврядування. Економ повинен був турбуватися про збільшення царських доходів, про покращення сільського господарства, про благоустрій царських землеробців, вислуховувати їх скарги, слідкувати за станом іригації в номі, проводити ремонт каналів та плотин. Це багаточисельне

Зміст

Вступ

1. Економічний розвиток елліністичного Єгипту

1.1 Розвиток сільського господарства

1.2 Ремесло та торгівля

2. Соціальна структура єгипетського суспільства часів еллінізму

2.1 Заможні верстви, жерці

2.2 Царські землероби та раби

3. Політичний і культурний розвиток елліністичного Єгипту

3.1 Адміністративне управління та зовнішня політика

3.2 Культура елліністичного Єгипту

Висновки

Список використаної літератури