Елементарний контрапункт в теорії строгого стиля - Автореферат

Строгий стиль, подібно латинській мові, можна розглядати або як мертвий історичний баласт, або як живе джерело європейської культури. Лише друга точка зору дозволяє осмислити роль строгого стилю в сучасній музичній культурі: малопомітний в її багатоголоссі, він, подібно до витриманого голосу - майже нечутного конструктивного стрижню поліфонічної тканини, утворює міцний фундамент професійної музичної діяльності і водночас є взірцем втілення духовного начала в музиці. Впливова в зарубіжному музикознавстві дидактика елементарного контрапункту систематизувала технологічні норми “шкільного” строгого стилю, узагальненню і верифікації яких перешкоджає висунута Г. Проте реалізації цього потенціалу перешкоджає насторожене ставлення до церковної музики і традиційних форм вивчання контрапункту, що склалося в радянський період. Котляревського і відповідає комплексній темі №2 “Теоретико-методологічні проблеми сучасного музикознавства в контексті традицій і новаторства” перспективного тематичного плану науково-дослідної роботи на 2002-2007 рр. Тема затверджена на засіданні Вченої ради Харківського державного університету мистецтв їм.В підрозділі 1.2 - “Проблеми елементарного контрапункту і вітчизняна теорія строгого стилю” система ритмічних розрядів розглядається в контексті, специфіку якого зумовили дві найважливіші події - створення С.І Танєєвим теорії рухомого контрапункту і реформа дидактики строгого стилю Х.С. Кушнарьова. Вперше у вітчизняному музикознавстві принципи вивчення строгого стилю сформулював Г.А. Ларош. Його небезперечна теза про те, що російська музична культура, “пропустивши” історичний етап строгого стилю, повинна надолужувати упущене за допомогою дидактики, мала сильний вплив на композиторську і науково-педагогічну практику С.І. Танєєва. Бусслера, де викладена система розрядів, включив розряди в опубліковану програму курсу контрапункту і, за спогадами учнів, упродовж всієї викладацької діяльності саме з них починав вивчення строгого стилю. Описані спотворення і вилучення стимулюють заповнення пропусків у вітчизняній теорії строгого стилю шляхом перетворення концепції елементарного контрапункту.Підрозділ 3.1 - “Загальні принципи метроритмічної і звуковисотної організації в поліфонії строгого стилю” розглядає систему спорідненості тривалостей в мензуральній метриці і взаємовідношення між висотами в гамуті. В основі метрики лежить тривалість як “квант” музичного часу (відмінність між квантитативною мензуральною метрикою епохи Відродження і квалітативною регулярно-акцентною метрикою подальших епох аналогічна відмінності пісочного годинника і метронома: певна кількість піску відповідає конкретній тривалості як “кількості часу”, тоді як тривалості, відповідні регулярним коливанням маятника, довільні). В другому розряді рух двох або трьох половинних нот проти ноти може утворювати прохідні ноти, якість яких (консонантність або дисонантність) визначається лінеарним контекстом. В третьому розряді рух чотирьох (у деяких авторів також шести або навіть восьми) четвертних нот проти ноти зменшує тривалість гармонічної ноти, але не змінює її положення в сильній метричній позиції. В четвертому розряді, де в контрапункті використовуються затримання, тактова риска спотворює сприйняття метричних закономірностей реального строгого стилю сильніше за все, - адже до початку XVII ст. вона не перетинала нотний стан і, відповідно, не розтинала ноту навпіл.Вживання положення про взаємозвязок тривалості і висоти дозволило перетворити концептуальну структуру елементарного контрапункту таким чином, що його ядро склала теоретична модель прекомпозиційних засобів строгого стилю, а система ритмічних розрядів конкретизувала дану модель, представляючи мелодичні і лінеарні фігури як елементи інтонаційного словника строгого стилю: 1. Показано, що вживання терміна “елементарний контрапункт” дозволяє відновити позитивний зміст, вимитий у вітчизняній теорії з схожого, але не тотожного терміна “простий контрапункт”; Побудована хроноструктурна модель історичного розвитку теорії строгого стилю, яка локалізувала даний розрив на етапах консервації і канонізації дидактики; Дана модель розрізняє глибинний потенційний рівень організації прекомпозиційних засобів строгого стилю і рівень актуалізації в його лінійному (мелодичному) і лінеарному аспектах; На потенційному рівні організації прекомпозиційних засобів строгого стилю виявлені специфічні властивості гамута як особливого звукоряду, що не зводиться до суми церковних ладів, оскільки мелодичні і лінеарні функції висот - конструктивних елементів гамута - не потребують опосередковуючої дії модального ладу.

У дисертації наведене вирішення наукової проблеми елементарного контрапункту в теорії строгого стилю шляхом осмислення шенкеріанської дидактики на базі інтонаційної теорії. Вживання положення про взаємозвязок тривалості і висоти дозволило перетворити концептуальну структуру елементарного контрапункту таким чином, що його ядро склала теоретична модель прекомпозиційних засобів строгого стилю, а система ритмічних розрядів конкретизувала дану модель, представляючи мелодичні і лінеарні фігури як елементи інтонаційного словника строгого стилю: 1. Показано, що вживання терміна “елементарний контрапункт” дозволяє відновити позитивний зміст, вимитий у вітчизняній теорії з схожого, але не тотожного терміна “простий контрапункт”;

2. Відновлений історичний контекст, необхідний для ефективного функціонування елементарного контрапункту - поняття, терміна і концепції - у вітчизняній поліфонічній теорії;

3. Пояснено, що розрив між “шкільним” і реальним строгим стилем обумовлений логікою історичного розвитку теорії. Побудована хроноструктурна модель історичного розвитку теорії строгого стилю, яка локалізувала даний розрив на етапах консервації і канонізації дидактики;

4. Внаслідок осмислення шенкеріанської дидактики елементарного контрапункту на базі інтонаційної теорії побудована модель взаємодій висоти і тривалості як прекомпозиційних засобів строгого стилю. Дана модель розрізняє глибинний потенційний рівень організації прекомпозиційних засобів строгого стилю і рівень актуалізації в його лінійному (мелодичному) і лінеарному аспектах;

5. На потенційному рівні організації прекомпозиційних засобів строгого стилю виявлені специфічні властивості гамута як особливого звукоряду, що не зводиться до суми церковних ладів, оскільки мелодичні і лінеарні функції висот - конструктивних елементів гамута - не потребують опосередковуючої дії модального ладу. Вказано на існування в метриці строгого стилю системи спорідненості тривалостей;

6. На основі систематизації мелодичних фігур строгого стилю встановлено, що в лінійному (мелодичному) аспекті рівня актуалізації із зменшенням тривалості зменшується мелодичний потенціал ноти і зростає вірогідність її участі в плавному русі. Закономірні відносини тривалостей на основі метричної спорідненості дозволили сформулювати принцип ритмічної прогресії, який регулює утворення мелодичної лінії;

7. Виявлено, що із зменшенням тривалості ноти в лінеарному аспекті збільшуються її можливості утворювати дискорданс на фоні більшої тривалості, ненормативні дискорданси між нотами малої тривалості описує сформульоване в роботі правило парної координації, яке уточнює правило Беллермана. поліфонічний мелодія музичний

Систематизація мелодичних і лінеарних фігур відкриває перспективи дослідження риторики строгого стилю, де фігури мають, за висловом Ж. Женетта, “нульовий ступінь риторичності” і придатні для вираження найбільш піднесених почуттів, що втілені в церковній поліфонії епохи Відродження. Різноманітність в комбінуванні обмеженого числа фігур породжує особливий молитовний стан, нерозривно повязаний із сприйняттям музики строгого стилю.

За темою дисертації опубліковано чотири статті в фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації.

Дисертація викладена на 211 сторінках, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 168 найменувань на 14 сторінках. Матеріали дисертації проілюстровано 2 таблицями та 33 нотними прикладами. Обсяг основного тексту дисертації становить 190 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми, формулюються мета і завдання дослідження, визначаються її обєкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна і практична значущість одержаних результатів.1. Приходько И.М. Об историческом аспекте изучения музыкального языка // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. пр. Вип. 4. Х., 1999. С. 103-109.

2. Приходько И.М. Музыкальный язык как термин и структура // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. пр. Вип. 9. К., 2002. С. 163-168.

3. Приходько И.М. О двойном членении музыкального языка // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. пр. Вип. 13. - Х., 2004. - С. 62-71.

4. Приходько И.М. “Учение о цвете” и учение о контрапункте // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. пр. Вип. 16. Х., 2005. С. 43-50.

Размещено на .ru