Елітарна мовна особистість: від діалектних витоків до літературної мови - Автореферат

У сфері спілкування поняття „правильний” повязують передусім з мовною елітою нашого суспільства, елітарною мовною особистістю. Актуальність теми дослідження полягає в необхідності подальшої розробки проблеми „мова й особистість” через вивчення реальних мовних особистостей різних типів, зокрема носіїв інтелігентного мовлення. Мета дослідження - теоретично обґрунтувати головні тенденції формування української елітарної мовної особистості з діалектним субстратом; виявити діалектні (фонетичні, лексичні, морфологічні) риси мовлення елітарних мовних особистостей, зумовлені рідною для мовця говірковою системою; описати лінгвокультурний типаж елітарної мовної особистості з діалектним субстратом. У дисертації поставлено завдання: 1) розкрити сутність терміна „елітарна мовна особистість”, на прикладі конкретних представників української інтелігенції показати типологічні риси цих особистостей; Уперше визначено природу феномена елітарної мовної особистості з діалектним субстратом; проаналізовано особливості (фонетичні, лексичні, морфологічні) елітарних мовних особистостей - вихідців з різних діалектних ареалів; виявлено, як освіта впливає на ідіолект, як відбувається процес олітературення діалектів, які мовні й позамовні чинники скеровують процеси взаємопроникнення та вирівнювання в мовній сфері.У першому розділі „Проблеми мовлення особистості з діалектним субстратом як частина питання динаміки мови” розглянуто питання про елітарну мовну особистість (ЕМО) та основні чинники, які її формують, а також зясовано взаємодію літературних і діалектних особливостей у мовленнєвій діяльності ЕМО з діалектними та російським субстратами. Специфічні риси в мовленні ЕМО з діалектним та російським субстратами виявлено більшою мірою експліцитно, але часто спостерігаємо й несвідоме переключення мовного коду вторинної (літературної) мови на мовний код первинної (діалектної). У другому розділі „Динаміка мовної особистості з діалектним субстратом” звернено увагу на те, що мовлення кожної ЕМО з діалектним субстратом має риси, які засвідчують її звязок з рідною говіркою. Незначна кількість прикладів, яка репрезентує „акання” в усному мовленні ЕМО з поліським діалектним субстратом, засвідчує, що мовці цієї групи не лише усвідомлюють наявність такого явища у власному мовленні, а й надають перевагу некодифікованим варіантам вимови, напр.: [неи сприеi|майу мо|нах / йак літеира|турно |кажут’ // монас|тир // йа сприеi|майу так // до манастие|ра і ма|нах // ]; В усному мовленні ЕМО з південно-західним діалектним субстратом стійкими виявилися такі риси: паралельне вживання голосних [о], [і] в новозакритих складах (леим|коуск?і - леим|к?іуск?і); наявність задньорядного голосного [ы] у мовців з діалектним лемківським субстратом (|жыто); „укання” зі спорадичним виявом (ку|жух); обнижена артикуляція [и] в напрямі до [е] (|жеито); оглушення дзвінких приголосних перед глухими й у кінці слів (|зарас); відсутність подовження приголосних в іменниках середнього роду (зна|на); дорсально-палатальна вимова [с’], [з’] (|з”іла, веи|с”іла); перехід твердого [л] у [в] перед голосними (|сево - ‘село’); ствердіння приголосного [с] у суфіксі-ск-(укра|йінска); ствердіння [р’] (бу|рак) та [ц’] у кінці слів, а також в інших позиціях (|хлопеиц); перенесення наголосу на перший склад (|весна); закінчення-ом іменників жіночого роду у формі орудного відмінка однини (|руком); відсутність переходу [д], [т], [з], [с] у [?], [ч], [ж], [ш] у формах 1-ої особи однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни (во|зу).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ