Дослідження тенденцій осягнення екзистенційних аспектів риторики в історії європейської філософії. Кореляція екзистенціалів людського буття та феноменів риторики. Розробка і впровадження методологічного апарата дослідження екзистенційних вимірів риторики.
У комунікативній філософії безвідносно до терміну “риторика” також розглядаються проблеми риторики як процесу аргументації, переконання, словесного впливу (К.Апель, Ю.Габермас, А.Єрмоленко, В.Кульман, П.Ульріх). Проблема homo verbo agens (людини, що діє словом) сьогодні, в епоху антропологічної кризи, особливо актуальна, бо саме через слово осмислюються вчинки, формуються комунікативні моделі й моральні принципи життя людини. Риторика у своєму вищому вимірі як мистецтво красномовства, гармонійне поєднання почуття, думки, слова і справи може стати засобом духовного оновлення, гуманізації світу. Отже, необхідність гуманізації риторики як засобу духовного вдосконалення особистості і подолання криз людського буття зумовлює переосмислення феномену риторики у філософському контексті, розкриття її екзистенційної природи, креативного потенціалу та місця у сучасній культурі. Бекон розглядав риторику як природний етап пізнання світу через роботу “уяви за вказівками розуму”, що розгорнуло ідею панриторизму пізнання, де афективно-метафоричне передує раціональному.“Феномен філософії риторики від античності до ХІХ століття” аналізуються філософсько-теоретичні розробки риторики, історичні визначення її ролі у бутті. Представлені античні концепції філософії риторики (Аристотель, Платон, Сократ, Цицерон), де риторика осмислюється у єдності з філософією як переконлива трансляція філософських істин; ідеальний оратор сприймається як філософ; маєвтика та софістика розглядаються у залежності від намірів промовця у його прагненні істини чи влади. Ніцше риторика постає як закономірний етап пізнання світу через споглядання образів, афективність, пристрасність, творення метафор, символів. “Українська та російська філософія риторики від часів Київської Русі до ХІХ століття” досліджується осягнення екзистенційних аспектів риторики у працях українських та російських філософів, риторів, богословів від часів Київської Русі до ХІХ століття: погляди на риторику у християнській літературі українського середньовіччя (сприйняття мовлення у єдності слова і вчинку (Кирило Туровський)), затвердження взаємозвязку риторики і філософії (афористичний полілог “Бджола”), необхідність екзистенції любові у промовах (Чорноризець Георгій). Окрема увага приділяється філософсько-дидактичним розробкам з риторики Г.Сагач, яка через екзистенціали віри та любові трактує риторику як життєтворчу силу, сакральну за своєю природою.У результаті проведеного дослідження одержано низку висновків: • Обгрунтовано, що риторика має екзистенційну багатовимірність, яка детермінована екзистенціалами: “воля до істини”, “воля до влади”, “воля до порозуміння”. Екзистенційний вимір “риторика пізнання” корелюється з екзистенціалами волі до істини та до свободи, повязаний з першопочатковою “риторичністю” осягнення світу. Гайдеггер) спонукає людину екзистувати в процесі внутрішнього діалогу та використовувати риторику як методологію філософського мислення. • Симетрична кореляція “волі до влади” та “волі до істини”, “турботи про істину” та “волі до порозуміння” детермінують “риторику порозуміння”, зумовлюють феномен екзистенційно-риторичного балансу у світопізнанні та світотворенні, створюють умови для інтерсубєктивної комунікації, дискурсивної консенсуальності, породжують мистецтво красномовства. • У дисертації показано, що існує монологізм, який може бути провідним у будь-яких дискурсах за умови використання промовцем права на слово як права на істину, та діалогізм, який може бути присутнім і в дискурсі монологу, коли людина діє словом інтерсубєктивно, налаштована на етичну толерантну комунікацію.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
У результаті проведеного дослідження одержано низку висновків: • Обгрунтовано, що риторика має екзистенційну багатовимірність, яка детермінована екзистенціалами: “воля до істини”, “воля до влади”, “воля до порозуміння”. Екзистенційний вимір “риторика пізнання” корелюється з екзистенціалами волі до істини та до свободи, повязаний з першопочатковою “риторичністю” осягнення світу. “Запитальне буття” (М. Гайдеггер) спонукає людину екзистувати в процесі внутрішнього діалогу та використовувати риторику як методологію філософського мислення. “Риторика пізнання” розгортає креативність людини у сукупності її душевних, духовних, вітальних проявів, зумовлює діалогізм спілкування.
• Екзистенційними детермінантами “риторики влади” є воля до влади як самомети, воля до маніпуляцій, агональність, фанатизм промовця. Надлишок екзистенційного в людині здатний розгорнути зловживання “риторичними струнами” (У. Еко) як засіб демагогії, соціально небезпечної ідеології. Це викликає стагнацію пізнання, порушує антропологічний баланс вітального, душевного й духовного, зумовлює феномен “риторики насильства”.
• Симетрична кореляція “волі до влади” та “волі до істини”, “турботи про істину” та “волі до порозуміння” детермінують “риторику порозуміння”, зумовлюють феномен екзистенційно-риторичного балансу у світопізнанні та світотворенні, створюють умови для інтерсубєктивної комунікації, дискурсивної консенсуальності, породжують мистецтво красномовства.
• У дисертації показано, що існує монологізм, який може бути провідним у будь-яких дискурсах за умови використання промовцем права на слово як права на істину, та діалогізм, який може бути присутнім і в дискурсі монологу, коли людина діє словом інтерсубєктивно, налаштована на етичну толерантну комунікацію. Саме діалогічна риторика, поширена до “поліфонізму” (М. Бахтін), до порозуміння є актуальною потребою сьогодення, має творчо-гуманний потенціал у сучасній культурі.
СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Препотенська М.П. Логосфера сучасної України як відображення соціально-філософських і культурологічних проблем суспільства. Риторичні парадокси і перспективи // Творчість свободи як свобода творчості. Збірник матеріалів УІ-ї Міжнародної конференції. - Київ, НТУУ “КПІ”, 2001. - С. 54-55.
2. Препотенська М.П. Лідерство. Риторичний аспект харизми // Суспільні проблеми управління. Збірник матеріалів Першої Міжнародної науково-практичної конференції. - Київ, “Політехніка”, 2001. - С. 49-51.
3. Препотенська М.П. Метариторика: каріокінез, цілісність, креативність // У збірнику наукових праць Київського національного лінгвістичного університету “Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності”. - Київ, Видавничий центр КНЛУ. - 2002. - Вип.10. - С. 296-306.
4. Препотенська М.П. Риторика буденності // Науковий вісник НТУУ “КПІ”. - № 3(6). - Серія “Філософія. Психологія. Педагогіка”. - Київ: “Політехніка”, 2002. - С. 37-53.
5. Препотенська М.П. Риторичні дискурси “питання” та “ідеї” у волі до влади // Сучасні проблеми управління: Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Київ: “Хімджест”. - 2003. - С. 7-9.
6. Препотенська М.П. Соціоантропогенез риторики у граничному бутті (слово влади та влада слова) // Філософський альманах “Мультиверсум”. - Київ: Центр духовної культури. - 2003. - С. 191-204.
7. Препотенська М.П. Проблема творчості у сучасній риториці // Творчість врятує світ: Матеріали УІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Київ: “Політехніка”. - 2003. - С. 86-88.
8. Препотенська М.П. Екологія риторики в її гендерних парадоксах // Глобальна біоетика: сучасні виміри, проблеми, рішення: Матеріали ІІІ Міжнародного симпозіуму з біоетики. - Київ: Сфера. - 2004. - С. 145-147.
9. Препотенська М.П. Екзистенційна межа між творчістю та графоманією. Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття: Матеріали УІІІ Міжнар. Наук.-практ. конф. (12-13 травня 2005 р., м. Київ) / Уклад.: Б.В. Новіков, І.І. Федорова. - К.: ІВЦ “Видавництво “Екмо”, 2005. - С. 41- 42.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
