Екзистенціалізм у романах Ж.-П. Сартра "Нудота" та А. Камю "Сторонній": психоаналітичний аспект - Дипломная работа

До екзистенціалізму як течії літературної та філософської належать Г.Марсель, Ж.-П. Екзистенціалізм розглядають і в більш широкому значенні як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами. Спочатку екзистенціалізм виник як філософська течія. Основні ідеї цієї течії вперше були викладені в книгах К.Ясперса „Психологія світоглядів” (1919) і М.Хайдеггера „Буття і час” (1927). Але, виникнувши як філософська течія, екзистенціалізм поступово перетворюється на літературний напрямок.З уявлення про світ як про хаос, в який не можливо внести організуючий, розумний початок, витікав характерний для екзистенціалізму глибокий песимізм та переконаність в принципіальній неможливості історичного прогресу. Обєктивно вони не кращі за той світ, в якому вони живуть, але від волі кожного залежить можливість навести порядок у своєму внутрішньому хозяйстві і в імя власної самоповаги діяти згідно з розумно прийнятим рішенням, а не поддаватися тваринним імпульсам, які закладені, на думку екзистенціалістів, в кожній людині. Її зміст заключається у тому, що для кожної людини інша людина - це „сторонній”, який йому не просто байдужий, але навіть ворожий, оскільки внутрішні світи різних людей, як і все на землі, знаходяться між собою в дисгармонійній невідповідності. В творах Жана-Поля Сартра и Альбера Камю нелегко провести межу між філософськими та суто літературними аспектами: герої художніх творів екзистенціалістів втілюють настанови свідомості, відкриті екзистенціалістами - філософами (Антуан Рокантен з роману „Нудота” Сартра переказує у своєму щоденнику ідеї, які згодом сам Сартр розкриває у філософському трактаті „Буття і ніщо”; абсурдний світ філософського твору А.Камю „Міф про Сізіфа” є атмосферою, в якій існують персонажі його пєси „Калігула” та роману „Сторонній” [29,64]. Гостра соціальна спрямованність „Стороннього”, що виявилася у вкрай сатиричних образах служителів закону,-відзначає Сергій Фокін[9,117], - також у дусі філософської концепції абсурду: висуваючи ідею „безгрішності” людини, Камю звільняє її від зла, злом постає все те, що протистоїть людині.Стрельцової [38,243], австрійський психоаналітик перевернув з ніг на голову уявлення про людину як розумну і логічну у всіх проявах істоту, тим самим „скасувавши” європейський раціоналізм, який стверджував, що й своїх вчинках людина як особистість, складається з особи і передособи, з „я” - свідомості - і того, хто на неї впливає, підсвідомості, яку Фрейд назвав „те”. Завдяки вченню Фрейда, людина, її розумова і психічна діяльність почали розглядатися не як відображення реальності чи фізіолого-психічне повторення в особі конкретних історичних умов, а як щось унікальне, частина самобутності якого - „те” - має позачасовий характер, бо не формується і не виховується навколишньою дійсністю. А оскільки підсвідомість існує автономно стосовно свідомості і суттєво впливає на неї, то і людина, хоча значна частина її особистості сформувались під впливом конкретної реальності, може стосовно свого внутрішнього світу існувати автономно. Досліджуючи роман А.Камю „Сторонній” з точки зору класичного психоаналізу можна сказати, що лібідо головного героя Мерсо розкривається одразу після похорону матері: він іде на пляж і має любовні стосунки - у цьому також розкривається його намагання всупереч смерті, з якою він зіткнувся, прилучитися до гармонії земного життя. Сартра “Нудота” та А.Камю “Сторонній” з точки зору класичного (“реалістичного”) психоаналізу можна зробити висновок, що у романі “Нудота” фігурують такі поняття як сублімація та невроз, а в романі “Сторонній” - невроз, лібідо і едіпів комплекс.Екзистенціалізм представляє собою найбільш значний напрямок в модерністській літературі післявоєнної Франції. Формування філософських поглядів Сартра протікало в атмосфері зближення феноменології та екзистенціалізму, вперше здійснені М. Хайдеггером. Психоаналіз став досить популярним серед письменників - модерністів, так як головною якістю модернізму кінці ХІХ - початку ХХ століття була втеча в особистість, неповторність, унікальність аж до сновидіння, автоматичного письма, потоку свідомості, намагання розкрити й показати в людині саме її загадкову, непізнавану суть. Дослідивши романи французьких письменників - екзистенціалістів Ж.-П.Сартра “Нудота” та А.Камю “Сторонній” з точки зору класичного (“реалістичного”) психоаналізу ми дійшли наступних висновків: лібідо головного герою з роману “Сторонній” Мерсо проявляється одразу після похорону матері. Дослідивши романи французьких письменників - екзистенціалістів Ж.-П.Сартра “Нудота” та А.Камю “Сторонній” з точки зору “романтичного” психоаналізу К.-Г.Юнга було виявлено наступні архетипи: архетип Батька, який реалізується в образі суспільства, фігурує у романі Ж.-П.Сартра “Нудота”.

Зміст

Вступ

Розділ І. Екзистенціалізм у творчості французьких письменників

Розділ ІІ. Психоаналітичний аспект екзистенціалізму у творчості французьких письменників Ж.-П. Сартра та А.Камю

2.1 Дослідження романів Ж.-П. Сартра “Нудота” та А.Камю “Сторонній” з точки зору класичного (“реалістичного”) психоаналізу З.Фройда

2.2 Дослідження романів Ж..-П. Сартра “Нудота” та А.Камю “Сторонній” з точки зору “романтичного” психоаналізу К.-Г. Юнга

Висновки

Список використаної літератури

Отже, можна зробити наступні висновки: 1. Екзистенціалізм представляє собою найбільш значний напрямок в модерністській літературі післявоєнної Франції. Початковою позицією екзистенціалізму, як філософської течії, є упевненість у тому, що всі процеси, які відбуваються у житті, позбавлені закономірності, послідовності, причинного звязку. Згідно з переконаннями екзистенціалістів, сутність кожної людини представляє собою дисгармонійну сполуку найсуперечливіших імпульсів та прагнень. Філософська сутність екзистенціалізму - субєктивний ідеалізм. Заперечуючи історичний прогрес, можливість існування суспільних моральних критеріїв та обєктивних істин, ця філософська теорія обєктивно виправдовує поведінку людини у дусі цинізму, егоцентризму, неповагу до всього, що знаходиться “поза особистістю”. Перехід екзистенціалізму як філософської течії на літературний напрямок інспірували і здійснили Ж.-П. Сартр та А.Камю.

2. Формування філософських поглядів Сартра протікало в атмосфері зближення феноменології та екзистенціалізму, вперше здійснені М. Хайдеггером. Сартр виділяє три форми буття: “буття - в - собі”, “буття - для - себе”, “буття - для - іншого”. Альбер Камю пройшов шлях від нігілістичної філософії абсурду до моралістичного гуманізму. В своїй філософії Камю намагався обґрунтувати вчення про “пророкування без бога”, яке спирається на заповідь християнського милосердя та протипоставленої моральності, яка походить від соціально-історичних установок.

3. Основним положенням екзистенціалізму, як літературного напрямку є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). На думку екзистенціалістів, єдиною достовірною реальністю є існування людини “наодинці” з буттям. Світ вони сприймають як хаотичний, дисгармонійний, абсурдний. Екзистенціалізм - філософія страху, відчаю і песимізму, філософія боротьби проти прогресу в суспільстві, філософія крайнього індивідуалізму та егоїзму.

4. Психоаналіз став досить популярним серед письменників - модерністів, так як головною якістю модернізму кінці ХІХ - початку ХХ століття була втеча в особистість, неповторність, унікальність аж до сновидіння, автоматичного письма, потоку свідомості, намагання розкрити й показати в людині саме її загадкову, непізнавану суть. Класичний психоаналіз сформований працями З.Фрейда, виявив модерну психоаналітичну цінність перекладу, звернув увагу на необхідність осмислення несвідомої творчої активності.

5. Дослідивши романи французьких письменників - екзистенціалістів Ж.-П.Сартра “Нудота” та А.Камю “Сторонній” з точки зору класичного (“реалістичного”) психоаналізу ми дійшли наступних висновків: лібідо головного герою з роману “Сторонній” Мерсо проявляється одразу після похорону матері. Йому не відоме почуття любові, він йде за покликом своїх сексуальних природних інстинктів, щоб прилучитися до гармонії земного життя та поєднанню з природою. Таке ж відношення до жіночої статі, спостерігаємо у Камю: він нібито втілений в образі свого героя. У героя Ж.П.Сартра Рокантена лібідо не є чітко вираженим, у порівнянні із самим автором; виходом із сексуальної кризи для героя стає сублімація, яка виявляється у спрямування сексуальної енергії з нижчих егоїстичних цілей та обєктів на вищі - культурні. Герой перетворює сексуальну енергію на духовно-творчу працю, пишучи біографію відомого авантюриста. Відчуваючи абсурдність свого існування у Рокантена починається захворювання на невроз. Невроз Мерсо з роману “Сторонній” проявляється в його відстороненні від усього, що відбувається навкруги. У відношеннях з матірю Мерсо не виявляє жодних почуттів, хоча і глибоко привязаний до неї - тут має місце едіпів комплекс. Судячи з біографії, автор роману переживав аналогічну ситуацію у своєму житті.

6. Дослідивши романи французьких письменників - екзистенціалістів Ж.-П.Сартра “Нудота” та А.Камю “Сторонній” з точки зору “романтичного” психоаналізу К.-Г.Юнга було виявлено наступні архетипи: архетип Батька, який реалізується в образі суспільства, фігурує у романі Ж.-П.Сартра “Нудота”. У підсвідомості автора цей архетип асоціюється з образом його дідуся. У Сартра панує почуття ізольованості від навколишнього світу, тому природа здається йому мерзенною, слизькою, - саме в образу природи реалізується архетип Матері. Зовсім по-іншому постає образ природи у А.Камю. Природа відіграє важливу роль у житті А.Камю та його героя, впливає на їх вчинки та наповнює новими почуттями. У романі “Сторонній” фігурує образ смерті, втіленого в архетип Матері. Мотив смерті є основним мотивом філософської лінії роману. Для Мерсо життя виявляється найдорожчим, навіть незважаючи на його байдужість та відчуженість. Герой Сартра не боїться смерті, для нього страшнішим є життя. У романі А.Камю “Сторонній” центральним є архетип Матері.

1. Бігун Б. „яким світ був ясним, не було б і мистецтва” (Альбер Камю та його „Сторонній”)//Зарубіжна література. - 2002. - січ.(№3). - с.2,7-8.

2. Білоцерківець Н.Сартр і наша сучасність//Всесвіт. - 1994. - №1. - с. 98-100.

3. Васильев Е. Теория: проблемы и размышления. Психоанализ и литература. Зигмунд Фрейд - повторение пройденного? //Вопросы литературы. - 1990. - №5. - с.151-161.

4. Великовский С. После „смерти бога”. (О „Посторонний” А.Камю)//Новый мир. - 1969. - №9. - с.215-232.

5. Великовский С. Альбер Камю і його творчість (про французького письменника)//Всесвіт. - 1964. - №10. - с.106-114.

6. Галич О., Назарець В., Теорія літератури. К.:”Либідь”, 2001. - с.654.

7. Головина Е. И бог создал женщину...// Караван историй. - 2002. - №11. - с. 130-154.

8. Долгов К.М. Эстетика Жана-Поля Сартра. - М.: Знание, 1990. - с.63.(Новое в жизни, науке, технике. Эстетика; 3/1990).

9. Евнина Е. Судьбы экзистенциалистского романа (заметки о творчестве Ж.-П.Сартра, А.Камю и С.де Бовуар)//Вопросы литературы. - 1959. - №4. - с.109-140.

10. Ерефеева В. Путь Камю: (О творческом пути французского писателя А.Камю)//Всесвіт. - 1985. - №1. - с.187-197.

11. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. - К.: „Академвидав”, 2003. - 392с.(Альма-матер)

12. Зеленский В. Толковый словарь по аналитической психологии. - СПБ, 2000. - 352с.

13. Зенкин С. Человек в осаде: Худож.мир (фр.писателя) Ж.-П.Сартра// Литературное обозрение. - 1990. - №3. - с.33-39.

14. Камю А. Диалог с глухими?!: (Выступление фр. писателя после вручения ему Нобелевской премии)// Слово. - 1991. - №3. - с.83-87.

15. Камю А. Сочинения. - М.: ЗАО Изд-во ЭСКИМО-Пресс; Харьков: Изд-во „Фолио”, 1998. - 864с.

16. Караменов М.І. Психоаналіз і розвиток літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2001. - №5/253/ травень. - с. 49-51.

17. Карпушин В.А. Концепция личности у Альберта Камю.(Философия абсурда в творчестве французского писателя)// Вопросы философии. - 1967. - №2. - с.128-136.

18. Киссель М.А. Дороги свободы Ж.-П. Сартра: (О творческом пути Французского писателя и философа, 1905-1980)//Вопросы философии. - 1994. - №11. - с.171-188.

19. Киссель М.А. Философская эволюция Ж.-П. Сартра /М.А.Киссель. - Л.: Лениздат.,1976. - с.239.

20. Кравченко А.М. Ж.-П. Сартр та його творчість// Зарубіжна література. - 2003. - 25-28 липня. - с.42-48.

21. Краус В. Зигмунд Фрейд и литература// Вопросы философии. - 1995. - №2. - с.120-133.

22. Кузнецов В.Н. Жан-Поль Сартр и экзистенциализм. М.,1969. - 327с.

23. Кутасова И.М. Альберт Камю // Вопросы философии. - 1975. - №7. - с.34-37.

24. Кушкин Е.П. Альберт Камю: Ранние годы. - Л.,1982. - 273с.

25. Лакшин В.Я Альберт Камю. Чистилище: (очерк жизни и творчества фр. писателя)// Известия. - 19914. - 23 ноября. - с.8

26. Левчук Л.Т. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика. - К., 2002. - с.342.

27. Лейбин В.М. словарь-справочник по психоанализу. - СПБ, 2001. - с.426.

28. Лейбин В.М. Из истории возникновения психоанализа (Письма З.Фреда В.Флиссу)//Вопросы философии. - 1988. - №4. - с.105-117.

29. Лесин В.М., ПОЛУНЕЦЬО.С., Словник літературознавчих термінів.К.: „Радянська школа”, 1965. - с.430.

30. литературный энциклопедический словарь (под общей редакцией В.Ж. Кожевникова и П.А. Николаева). Редкоп.: Л.Г. Андреев, Н.И. Балашов, А.Г. Бочеров и др. - М.: Сов. Энциклопедия, 1987. - с.752.

31. Моруа Андре. От Монтеня до Арагона. - М.: Радуга, 1983. - с.584.

32. Овчаренко В.И. Осознание бессознательного// Вопросы философии. - 2000. - №10. - с.33-36.

33. Попович Мирослав. Альберт Камю - художник і мислитель//Вікно в світ. - 2000. - №1(10). - с.130-137.

34. Психоанализ. Популярная Энциклопедия/ Сост., науч. ред. П.С. Гуревич. - М.: Олимп; ООО «Фирма» Издательство АСТ»,1998. - с. 592.

35. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм - это гуманизм// Сумерки богов. - 1989. - с.319-344.

36. Сартр Ж.-П. „Самое главное для меня - это действие”. (Беседа с франц.писателем Ж.-П. Сартром. Записал: Л.А.)// Иностранная литература. - 1966. - №9. - с.243-245.

37. Сартр Ж.-П. Нудота. - К.: „Фолио”, 1995. - с.254.

38. Стрельцова І.Я. Критика экзистенциалистской концепции диалектики. Анализ философских взглядов Ж.-П. Сартра. - М.: «Высшая школа», - 1974. - с.278.

39. Горд О. Альберт Камю, жизнь: Фрагменты книги/ Пер. С фр. М.Аннинской//Иностранная литература. - 2000. - №4. - с.178-211.

40. Токмань Г.Л. Альбер Камю: діалог письменника і філософа з іншими та із самим собою// Зврубіжна література в навчальних закладах. - 2001. - №5. - с.51-54.

41. Фрейд З. Основные принципы психоанализа. Пер.с нем, англ. - М.: «Гефп-бук»; К.: Ваклер, 1998. - 288с. Серия «Актуальная психология».

42. Фрейд З. Психоаналитические этюды/Составление Д.И.Донского, В.Ф. Круглянского; Послесл. В.Т.Кондращенко. - М.: Беларусь, 1991. - 606с.

43. Фрейд З. Психоаналіз. - Д.: Сталкер, 1999. - 432с.

44. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции/ Авторы очерка о Фрейде Ф.В. Бассин и М.Г.Ярошевский. - М.: Наука, 1989. - 456 - (Серия «Классика науки»).

45. Черневич М.Н., Штейн А.А., Яхонтова М.А. История французской литературы. - М.: „Просвещение”, - 1965. - 633с.

46. Шульц Д., Шульц С.Э. История современной психологии. СПБ., 1998. - 511с.

47. Юнг К.Г. Аналитическая психология. - СПБ, 1994. - 422с.

Размещено на