Екстрена імунокорекція у невідкладній терапії критичних станів у дітей - Автореферат

Тісний звязок тяжкості захворювань, розвиток критичних станів, летальності з недостатністю функцій адаптаційних систем організму (імунної, ендокринної, нервової) визначає пошук не лише вузькоспрямованих імунотропних засобів, але й методів, відновлюючих активність захисту хворого як на екзо, так і ендогенні агресивні фактори. Препарати тимусу, селезінки, засоби бактеріального і рослинного походження, які широко вживаються як імунні коректори, ефективні тільки у випадках легкого і середньотяжкого перебігу захворювань, щодо ж критичних станів - то дія цих препаратів на імунний статус хворого проявляється через досить тривалий проміжок часу, не впливаючи на статус тяжкої дитини (Болек А.С., 1990; Гуревич П.С., 1990; Якуба Н.И., 1997). Розробка методів імунокорекції, дозволяючих добитися у категорії надзвичайно тяжкохворих дітей відновлення функцій захисно-пристосовувальних систем у максимально короткі строки, не лише поліпшить ефективність лікування, але й суттєво зменшить летальність у пацієнтів, які знаходяться у критичному стані (Дука Е.Д., 1996, КОСТЮЧЕКД.Ф., 1994). Дисертація є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри пропедевтики дитячих хвороб Донецького медичного університету “Соціальна адаптація і стан здоров”я дітей, які народились у сімях ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС” (№ держреєстрації - 0193V02620). Вивчити фактори, які сприяють розвиткові критичних станів у хворих дітей з тяжким перебігом бронхолегеневих і гнійно-септичних захворювань, характер зрушень в імунній та ендокринній системах, рівень токсикозу, перекисного окислення ліпідів, зміни метаболізму.Основні положення і висновки дисертаційної роботи грунтуються на матеріалах спостереження і обстеження у динаміці 1643 хворих дітей у віці від періоду новонародженості до 15 років, які знаходились у відділеннях реанімації та інтенсивної терапії, пульмонологічному та алергологічному, гнійної хірургії, інфекційно-боксованому обласного дитячого клінічного обєднання з 1982 до 1996 рр. з приводу різних за тяжкістю перебігу гнійно-септичних захворювань, гострого стенозуючого ларинготрахеобронхіту (ГСЛТБ), пневмонії і бронхіальної астми. Результати спостереження за хворими, які знаходились у критичному стані, порівнювали з даними пацієнтів, стан яких оцінювався як середньо-тяжкий, а також показниками здорових однолітків. З метою вивчення причин розвитку критичного стану було розглянуто не лише анамнез захворювання кожного конкретного хворого, його перебіг і характер лікування до надходження у клініку, але й докладний анамнез життя дитини. Вивчення кислотно-основного стану (КОС) і газового аналізатора крові проводили за допомогою мікроаналізатора Аструпа фірми “Radiometer”, парціальний тиск кисню і вуглекислого газу - електродом Кларка. Рівні кількості у крові продуктів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) досліджували такими чином: дієнові конюгати і малоновий діальдегід - за реакцією з тіобарбітуровою кислотою (Строєв Є.0. із співавт., 1986; Гаврилов В.В., 1983), перекисний гемоліз еритроцитів - за методом Stocks J.Методика переливання рентгенопроміненної крові хворим заключалась у заборі від них венозної крові у обсязі 3-5 мл/кг маси до ампули з консервантом, опроміненні її у трубці без фільтру ретгентерапевтичного апарату РУМ-17 при напрузі току 200 КВ, силі - 10 МА, інтегральній дозі поглинання - 250-300 Гр і подальшому крапельному внутрішньовенному введенні пацієнту. Трансфузії свіжої гепаринизованої донорської крові проводили у обсязі 2-4 мл/кг маси по 5-7 на курс щоденно або через день (Голосова Т.В., 1972).Порівнюючи результати дослідженнях хворих, які поступили до клініки у критичному стані, з показниками менш тяжких пацієнтів і здорових однолітків виявлено, що у них спадкоємна патологія, аномалії розвитку, стигми дизембріогенезу зустрічаються у 2-3, а при сепсисі - у 4 рази частіше; хронічні захворювання матері, патологія вагітності і розлади пологів - у 1,5-2,5 рази частіше. Анемія, рахіт, прояви алергії у хворих з надто тяжким перебігом захворювання спостерігались у 1,5 разів частіше, порівняно з пацієнтами, які мали середньо-тяжкий статус. Аналіз результатів спостереження 930 хворих з гострими запальними захворюваннями у надто-тяжкому стані свідчить, що можливість розвитку критичного статусу, який багато в чому залежить від вихідних функціональних можливостей захисно-пристосовувальних систем, стан яких визначають як уроджені, так і набуті фактори, а також повноцінність диспансерного нагляду. Для хворих з НЗЛП, які перебували у критичному статусі, характерним був анемічний синдром: кількість еритроцитів складала 2,9 ± 0,36 1012/л, показник гемоглобіну - 74,0 ± 4,27 г/л (для середньотяжкого перебігу вони склали відповідно 3,6 ± 0,22 і 108,2 ± 5,69). Вміст продуктів перекисного закислення ліпідів (дієнових конюгат, малонового діальдегіду, перекисного гемолізу еритроцитів, показник хемолюмінесценції плазми) у хворих в критичному стані перевищував характеристики дітей із середньотяжким перебігом у 1,5 рази.Введення рентгенопроміненної кро

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ