Екстрадиція в правовій системі України: основні кримінально-правові аспекти - Автореферат

У цьому звязку існує обєктивна потреба належної та достатньої правової регламентації відносин у сфері надання міжнародно-правової допомоги у кримінальних справах, зокрема тих, що виникають у звязку із видачею особи (екстрадицією), для забезпечення ефективного виконання українською стороною своїх договірних зобовязань та недопущення можливості особи уникнути кримінальної відповідальності. (далі - КК України) окремої статті, норми якої регламентують екстрадицію, недостатньо для належного забезпечення дієвості механізму правового регулювання екстрадиції. Загалом у юридичній літературі питання екстрадиції розглядалися через призму міжнародного, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права і рідше - кримінального права, як правило, це мало місце при дослідженні питань дії кримінального закону у просторі. Обєктом дослідження виступає механізм правового регулювання екстрадиції на статичному та динамічному рівнях та окремі його компоненти: екстрадиційні норми, юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення таких, що виникають у сфері міжнародного співробітництва по боротьбі зі злочинністю шляхом надання правової допомоги у кримінальних справах у формі екстрадиції, правовідносин (екстрадиційних), екстрадиційні правовідносини як різновид правовідносин, акти застосування екстрадиційних норм та акти реалізації прав і обовязків, передбачених екстрадиційними нормами; положення правової науки, що стосуються обраної теми. Особистий внесок здобувача в наукову розробку проблеми полягає у введенні в науковий обіг поняття "механізм правового регулювання екстрадиції", обґрунтуванні деяких нових теоретичних положень щодо екстрадиції (видачі осіб), уточненні змісту окремих понять та категорій, що мають значення для конституційного права України, кримінального права України та кримінально-процесуального права України.Для встановлення історичного руху від витоків до утвердження інституту екстрадиції на території українських земель автор проводить дослідження орієнтуючись, головним чином, на найбільш виражені прояви української державності: добу Київської держави, українську козацьку державу, період відродження української державності в 1917 - 1918 рр. та боротьби за неї в 1919 - 1920 рр., період утвердження України як суверенної держави. Враховуючи різні погляди науковців щодо поняття "екстрадиція", дисертант пропонує визначення екстрадиції як заснованої на міжнародних договорах, загальновизнаних принципах права та нормах внутрішньодержавного права форми міжнародно-правової допомоги у кримінальних справах, що надається державою, на території якої знаходиться запитувана (обвинувачена чи засуджена) особа (запитуваною державою), державі, на території якої, громадянином якої або проти прав та свобод громадян якої чи її власних інтересів вона вчинила порушення кримінально-правової заборони (запитуючій державі), і полягає у відданні обвинуваченого з метою сприяння забезпеченню належних умов для здійснення правосуддя по тій категорії справ, які відносяться до компетенції останньої [держави], або засудженого для приведення до виконання такого, що набрав законної сили, обвинувального вироку національного суду запитуючої держави. “Механізм правового регулювання екстрадиції: поняття та структура” визначено поняття та структуру механізму правового регулювання екстрадиції, який у розумінні здобувача є системою нормативно визначених засобів впливу на екстрадиційні правовідносини, що здійснюється для забезпечення ефективності співробітництва держав у сфері надання правової допомоги у кримінальних справах у формі екстрадиції з метою сприяння процесу реалізації охоронних (загальних чи спеціальних) кримінально-правових відносин. Детальному аналізу піддано низку матеріальних правових норм кримінально-правового характеру, серед них: норми про невидачу власних громадян, невидачу за порушення кримінально-правової заборони, що розглядається як політичний злочин, невидачу у звязку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності чи давності виконання обвинувального вироку за порушення кримінально-правової заборони (злочин), щодо якого надійшов запит про екстрадицію, невидачу, якщо до особи, екстрадиція якої запитується, у запитуючій державі може бути застосовано передбачену її кримінальним законом смертну кару. “Акти застосування правових норм та акти реалізації прав і обовязків у механізмі правового регулювання екстрадиції” досліджуються такі компоненти механізму правового регулювання екстрадиції, як акти застосування екстрадиційних норм та акти реалізації прав і обовязків щодо екстрадиції особи.

2. Основний зміст роботи

1. Свистуленко М.П. Про елементи видачі злочинців за греко-руськими договорами Х століття//Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003. - Вип. 52. - С. 48 - 51.

2. Свистуленко М.П. Історія становлення та розвитку видачі злочинців як правового інституту //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003. - Вип. 54. - С. 136 - 139.

3. Свистуленко М.П. Юридичні факти у механізмі правового регулювання екстрадиції // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. - Вип. 22. - С. 562 - 568.

4. Свистуленко М. Законодавча регламентація екстрадиції в Україні // Вісник прокуратури. - 2003. - № 12. - С. 66 - 71.

5. Свистуленко М.П. Екстрадиція (видача злочинців) як правова категорія //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004. - Вип. 57. - С. 86 - 89.

6. Свистуленко М.П. Принцип невидачі власних громадян у кримінальному праві України // Держава та право очима молодих дослідників. Збірник наукових праць міжнародної наукової конференції: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (29-30 листопада 2001 року). - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2003. - С. 453 - 457.

Размещено на .ru