Експресивно-виражальні засоби мови французької та української поезії першої половини ХХ століття - Автореферат

В останні десятиліття залучаються нові методи дослідження, розроблені на основі прикладного мовознавства, психолінгвістичного підходу, з метою зясування закономірностей побудови і сприймання текстових одиниць, що дає змогу ширше застосувати комплексний аналіз, який забезпечує всебічне вивчення структур окремої національної поетичної мови та дозволяє простежити типологічні паралелі у зіставленні двох національних поезій одного періоду. До цього часу недослідженим залишилося питання типологічних паралелей між лексичними, морфологічними та синтаксичними особливостями викладу художнього матеріалу в українській та французькій поезіях першої половини ХХ століття. Не порівнювалися також рівні та засоби семіотичної екстраполяції музики і живопису в українських та французьких поетичних творах зазначеного періоду. Актуальність дослідження полягає також у спробі порівняння мовних особливостей, спровокованих впливом живопису та музики на українську та французьку поезію п. п. У роботі використано такі головні методи дослідження: контекстуально-інтерпретаційний - застосовано для визначення виражально-експресивного та семантико-стилістичного навантаження певного елемента поетичного тексту; методи рецептивної поетики та структурного аналізу - для характеристики специфіки асоціативно-образного мислення того чи іншого поета; типологічний метод - для зіставлення мовних особливостей французьких та українських поетичних текстів; культурно-історичний метод дав підставу зясувати мистецьку подібність між загальними тенденціями поетичних, музичних та живописних творів зазначеного періоду.Синтетичні процеси в українській та французькій поезії початку ХХ століття, які полягали у поєднанні суміжних видів мистецтва (живопису, музики, слова), можна вважати яскравим виявом творчих пошуків тогочасних поетів. У другому розділі "Лінгвостилістичні особливості поетичної мови першої половини ХХ століття" розглядаються: 1) контекстуально-експресивні особливості неологізмів та омонімічних лексем; 2) синтаксична альтернація експресивно-виражальних засобів; 3) особливості морфології, а саме виражально-експресивні потенції "фразової номінації" та порівняльних зворотів; 4) експресивно-виражальні та семантико-стилістичні засоби уникнення прямого називання у поезії першої половини ХХ століття. Підтвердженням цьому може бути перша строфа із поезії Луї Арагона "Il ny a pas damour heureux", де знаходимо споріднені контекстом омоніми "croit" (як форма 3 особи однини дієслова croire) і "croix" (як іменник): "Rien nest jamais acquis а lhomme Ni sa forse/Ni sa faiblesse ni son coeur Et quand il croit/Ouvrir ses bras son ombre est celle dune croix//Et quand il croit serrer son bonheur il le broie". Цикл Михайла Ореста "Гість і господа" починається поезією з омонімічними римами, з якої процитуємо першу строфу: "Надію будив несміливою мовою лютень,/І березень сонячне слово до простору рік, - /Бездумно бренять перебори повітряних лютень/І котяться сяючі води оновлених рік." У цьому випадку споріднені звучанням слова обєднуються не тільки спільним прихованим значенням чи асоціацією, а й спільним настроєм, продиктованим контекстом. Так, омофонічні пари першої строфи (лютень/лютень; рік/рік) наповнені семантикою радісного чекання, прозорої музики (лютень/лютень), а семантика недоконаної форми дієслова "ректи" "рік", перегукується з іменником "рік", який сам по собі асоціюється з процесом плинності, що створює семантичне взаємодоповнення цих омофонічних пар.З розвитком модернізму в українській та французькій поезії відбулася зміна естетичних параметрів, синтезування різнорідних, навіть взаємозаперечних, культурних моделей, нехтування канонами попередніх епох. ХХ століття стало поширення в поетичному дискурсі небажаного в ХІХ столітті явища омонімії, за допомогою якого досягається утворення словесної гри, де слова набувають нових, можливих лише в даному контексті метафоричних значень. У французькій поезії їх кількість переважає порівняно з українською. Кено (на 1000 слів в нього припадає 74 неологізми) вдавався головним чином до творення неологізмів за принципом графізму. Мішо (68 неологізмів на 1000 слів) за основу своїх оригінальних новотворів брав слова, що вже існують у мові і поєднував їх з асоціативно насиченими звуковими елементами ("barufler" <barouf(le); "tocarder" <tocard; "marminer" <marmite, marmonner), він також утворював нові слова за принципом паронімічних звязків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. З початком ХХ століття мистецтво переглянуло методи зображення, самовираження артиста стало його новою сутністю. З розвитком модернізму в українській та французькій поезії відбулася зміна естетичних параметрів, синтезування різнорідних, навіть взаємозаперечних, культурних моделей, нехтування канонами попередніх епох. В поезії сформувалися принципи мозаїчності, колажу, монтажу, багато в чому зобовязані кінематографічній техніці. Найяскравіше це проявилось у творчих стилях Г. Аполлінера, Ф. Понжа, Р. Кено, П. Тичини та С. Гординського.

2. Однією з важливих ознак французької та української поезії п. п. ХХ століття стало поширення в поетичному дискурсі небажаного в ХІХ столітті явища омонімії, за допомогою якого досягається утворення словесної гри, де слова набувають нових, можливих лише в даному контексті метафоричних значень. Різні варіанти омонімічних конструкцій (випадки повної, часткової та прихованої омонімії) характеризують авторські стилі М. Жакоба, П. Елюара, П. Емманюеля, Л. Арагона, П.Ж. Жува, П. Реверді, Р. Десноса, а в українській поезії - Є. Плужника, Михайла Ореста, Є. Маланюка.

3. Французькі та українські поетичні тексти п. п. ХХ століття позначені тенденцією до поширеного вживання неологізмів. У французькій поезії їх кількість переважає порівняно з українською. Відрізняються також способи їх творення. Так, Р. Кено (на 1000 слів в нього припадає 74 неологізми) вдавався головним чином до творення неологізмів за принципом графізму. А. Мішо (68 неологізмів на 1000 слів) за основу своїх оригінальних новотворів брав слова, що вже існують у мові і поєднував їх з асоціативно насиченими звуковими елементами ("barufler" < barouf(le); "tocarder" < tocard; "marminer" < marmite, marmonner), він також утворював нові слова за принципом паронімічних звязків. Такого ж принципу дотримувався українець Л. Миронюк (5 неологізмів на 1000 слів).

4. Французькій і українській поезії п. п. ХХ століття (творчим стилям французів П. Реверді, М. Жакоба, Р.Г. Каду, Р. Десноса та українців Б. -І. Антонича, О. Ольжича, О. Стефановича, Є. Маланюка) притаманна спільна тенденція до загального спрощення синтаксичних конструкцій. Короткі односкладні речення найчастіше не обєднуються загальним контекстом, чим зумовлюють зростання емоційної інформативності поетичного твору.

5. У лексичному плані вірші п. п. ХХ століття позначаються лаконізмом опису з метою ширшої "мобілізації" семантичних ресурсів. Слова ж з ослабленою семантико-функціональною роллю нехтуються. Такі риси характеризують авторські стилі французьких поетів М. Жакоба, Р. Кено, П. Валері, П. Елюара, Р.Г. Каду та ін. та українських - П. Тичини, Є. Маланюка, С. Гординського, О. Ольжича та ін.

6. Явище синестезії стало домінантною ознакою української і французької поезії окресленого періоду. Найяскравіше це проявляється у творчості П. Тичини, П. Елюара, С. Гординськтого, П. Реверді.

7. Стосовно звязку поезії з живописом, то С. Гординський, М. Жакоб, П. Пікассо, П. Тичина та інші через мовні засоби досягли високого рівня візуальної зображальності. Великий вплив живописного мистецтва (головним чином кубізму) спостерігається і у поетичній творчості засновника українського футуризму М. Семенка. Широка кольорова гама, розташування образів за законами живописної композиції, витіснення виразовості зображальністю, перенесення образу у сферу зорового сприйняття є головними рисами живописності його поетичних творів. Транспозиція концептів кубофутуристичного живопису відбувається через ускладнені синтаксичні конструкції, невизначеність ракурсу зображення передається пропуском прийменників.

8. Типологічні паралелі в передачі музичних ефектів через евфонічну обробку та композиційну симетрію строфи, внутрішні рими, засоби повторень та, відповідно, емфатичні паузи простежуємо передусім у творах П. Елюара та раннього П. Тичини. Часто центральну позицію в їх текстах займають слова, семантика яких викликає певні ритмічні та гармонічні асоціації і цим піднімає рівень музичності поетичного тексту. Музика та ритм звуків перебирають на себе загальносемантичні характеристики текстової структури. Таким чином фонетико-просодичні засоби набувають емоційно-конотативної спрямованості, саме ж логічне значення слова до певної міри нівелюється. Випадки екстраполяції в поезію засобів музичного мистецтва виявлено у творчих спадках Л. Арагона, Ф. Понжа, П. Елюара, П. Реверді, представників школи Рошфору, а також П. Тичини, М. Рильського, поетів Празької школи та інших.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. До проблеми музикальності українського і французького поетичних дискурсів (зіставний аналіз на матеріалі поезії кінця ХІХ- початку ХХ століття) // Вісник Львівського університету. Серія: іноземні мови. Випуск 10, / М-во освіти і науки України, Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів: Національний університет імені Івана Франка, 2002. - С. 203-209.

2. Деякі аспекти лінгвістичного аналізу поетичного дискурсу // Вісник Львівського університету. Серія: іноземні мови. - Випуск 11, / М-во освіти і науки України, Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів: Національний університет імені Івана Франка, 2003. - С. 279-285.

3. Особливості омонімічних та полісемічних лексичних структур у поетичному дискурсі (на матеріалі французької поезії ХХ століття) // Вісник Київського університету. Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Випуск 2, / М-во освіти і науки України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київський університет, 2003. - - С. 345-352.

4. Способи уникнення прямого називання у поетичних творах П. Тичини, П. Реверді та П. Елюара // Нова філологія: зб. наук. праць, / М-во освіти і науки України, Запорізький національний університет. - Запоріжжя: ЗНУ, 2007. - № 26. - С. 301-305.

5. Типологічні семантико-стилістичні особливості іменникових рядів у французькій та українській поезіях п. п. ХХ століття // Мова та культура: проблеми загальної, германської, романської та словянської стилістики: матеріали третьої міжнародної науково-практичної конференції: в 2 т. (Горлівка, 17-18 травня 2007 р.) / М-во освіти і науки України, Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов. - Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2007. - Т. 2: Мова та стиль художнього твору. - С. 150-152.

6. Типологія синтаксичних конструкцій у французькій та українській поезіях першої половини ХХ століття // Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства: матеріали першої Всеукраїнської наукової конференції романістів, (Чернівці, 5-6 жовт. 2006 р.) / М-во освіти і науки України, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича - Чернівці: Рута, 2006. - С. 105-106.

7. Синтез французької поезії кінця ХІХ - початку ХХ століття крізь естетичну призму Івана Франка // Вісник Прикарпатського університету. Філологія (літературознавство), вип. ХІІІ-XIV, / М-во освіти і науки України, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. - С. 241-245.