Експресіонізм в котексті західноєвропейскої культури ХХ століття - Автореферат

Взаємодія цих наук не лише дозволить чітко "вибудувати" хронологію становлення й розвитку експресіонізму, але й допоможе аргументовано обгрунтувати самобутність експресіонізму щодо тематичної і соціальної спрямованості його творів, непересічності художніх прийомів, поліфонічності психофізіологічних засад, які виявляються в процесі створення конкретних творів у різних видах мистецтва: літературі, живопису, музиці, театрі та кіно. У такому контексті експресіонізм має особливий сенс: зробивши перші кроки напочатку століття, це мистецтво досить яскраво виявило себе у його найдраматичніших ситуаціях, поступово створивши специфічний духовний простір, який обєднав чи не найталановитіших сучасних митців, накреслив шляхи взаємодії західної та східної культури, сприяв поглибленню уявлень сучасників про творчий потенціал художньої діяльності. У цьому контексті мають значення як тенденції розвитку мистецтва загалом, так і його конкретних проявів, у нашому випадку, - експресіонізму. Серед спроб філософсько-естетичного аналізу експресіонізму слід відмітити роботи відомих російських естетиків І.С.Кулікової та Ю.Б.Борєва, у яких не тільки досить детально відтворюються хронологічні межі і суто формальні (угруповування, маніфести, виставки, засновники і учасники цього мистецького напрямку) засади історії експресіонізму, але й розробляються питання теоретичного забезпечення цього мистецтва. Отже, обгрунтовуючи проблему специфіки творчого процесу в експресіоністичному мистецтві, зясовується декілька питань: по-перше, ступінь співпадання розуміння творчості експресіоністами з більш узагальненими точками зору, виробленими сучасною наукою, на які спирається митець.У першому розділі "Експресіонізм як специфічне світобачення" аналізуються наукові джерела, присвячені вивченню експресіоністичного мистецтва, розглядається специфіка інтерпретації поняття "експресіонізм" та філософські витоки мистецтва експресіонізму. Попередні теоретичні підходи до експресіонізму були орієнтовані на експресіонізм як мистецтво. Концептуалізація філософсько-естетичних засад експресіонізму у 30-50-ті рокі ХХ століття відбувається завдяки послідовному інтересу до творчості митців-експресіоністів з боку Т.Адорно, концепція якого є вагомим підгрунтям в осмисленні тих процесів, що відбувалися у культурі ХХ століття у цілому і, насамперед, у експресіоністичному мистецтві. Досліджуючи естетичні засади експресіоністичного мистецтва, дисертант особливу увагу звертає на поняття "час", яке в межах експресіонізму досить виразно демонструє паралельний розвиток цього напрямку в мистецтві і екзистенціальній філософії. У процесі дослідження дисертант аналізує історію орієнталізму в західноєвропейському мистецтві, підіймає проблему вияву "східних елементів" у творчості західноєвропейських митців, детально аналізуючи творчість В.Ван Гога, А.Матісса, світобачення яких вподальшому відіграло важливу роль у розвитку експресіоністичного мистецтва, розглядає звязок творчості цих митців з мистецтвом дзен-буддизму.