Економіко-фінансові механізми здійснення соціальної політики в перехідних умовах - Автореферат

Незважаючи на зменшення ступеня втручання держави в регулювання соціально-економічних процесів, у переважній більшості країн з ринковою економікою діють гарантії в галузі доходів, створенні розгалуженої мережі банку робочих місць, функціонують державні системи регулювання зайнятості, підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів, стимулюється професійна і територіальна мобільність населення, застосовуються інші інструменти соціального захисту населення. Перед Україною на цьому напрямі стоїть масштабне й складне завдання: реформувати універсальну за своїм характером і патерналістську за змістом соціальну сферу, перетворивши її в ефективний сектор ринкової економіки, стимул прискорення економічного розвитку. За таких умов, проблема формування фінансово-економічних підстав реалізації соціальної політики в Україні набуває особливого звучання. У Посланні Президента України до Верховної Ради України зроблено висновок, що наше суспільство належить до країн не лише з високим, а й зростаючим рівнем бідності. Значний спад виробництва за умов економічної кризи, інфляція, зниження продуктивності праці, штучне утримування на виробництві зайвої робочої сили, зростання рівня та тривалості безробіття у поєднанні з монопольним становищем окремих галузей і підприємств призвели до зниження обсягів валового внутрішнього продукту на душу населення, скорочення частки оплати праці в його структурі, зменшення реальних доходів та реальної заробітної плати, зниження платоспроможного попиту населення і обсягів споживання при одночасному погіршенні його якості та структури.У першому розділі дисертації - "Економіко-теоретичні аспекти формування і реалізації соціальної політики" - розкривається суть формування соціальної політики, досліджуються функції державної відповідальності за використання людських ресурсів, за регулювання приватної діяльності, за підтримку приватно-індивідуальної та колективної поведінки з метою максимізації соціальної вигоди та умов життя населення. На основі аналізу літературних джерел розкривається першочергова потреба при формуванні соціальної політики враховувати сам факт, що соціальна політика підвищує здатність суспільства підтримувати економічну конкуренцію завдяки соціальній злагоді, стабільності та правовим нормам, а також сприяє досягненню економічного успіху в глобальній економіці через високий рівень продуктивності, творчу ініціативу та громадську довіру. Отже, у будь-якій економіці соціальна політика є частково науковим і адміністративним субєктом, частково - інструментом вияву громадських почуттів. Зрештою, це означає, що обсяг коштів із бюджету повинен визначатися незалежно від того, скільки коштів необхідно для існування тієї чи іншої установи соціальної сфери, а прямою залежністю від виконаної роботи, її ефективності, ступеня задоволення суспільних потреб. Водночас весь комплекс заходів соціальної політики має спрямовуватися на збереження та відтворення трудового потенціалу, запобігання безробіттю, прогресуючому розпадові соціальної сфери - охорони здоровя, освіти, культури, інших галузей соціальної інфраструктури.Отримані наукові результати підтверджують гіпотезу, покладену в основу дослідження, а реалізована мета й завдання в сукупності дали змогу вирішити наукове завдання, що має важливе значення для розвитку науки державного управління. Аналіз використаних джерел та проведені дослідження показали, що держава потребує переходу на новий, вищий етап здійснення економічних реформ і налагодження дійової системи партнерства, передбачає функціонування ефективних механізмів консолідації дій держави, підприємств та найманих працівників. У соціальній сфері головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян, утвердження середнього класу - основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності. У відповідності із світовою практикою бюджет має стати основним інструментом економічної політики, насамперед утвердження надійної політичної та соціальної стабільності в державі. Це стосується співвідношення підсистем оподаткування юридичних і фізичних осіб, складу податків, співвідношення прямих та непрямих податків, визначення обєктів оподаткування і джерел сплати податків, рівня податкових ставок і принципів їх диференціації, напрямків та умов надання податкових пільг.

Основний зміст роботи

На основі проведеного дослідження й узагальнення його результатів зроблено ряд висновків та рекомендацій, які мають теоретичне і практичне значення. Отримані наукові результати підтверджують гіпотезу, покладену в основу дослідження, а реалізована мета й завдання в сукупності дали змогу вирішити наукове завдання, що має важливе значення для розвитку науки державного управління.

1. Аналіз використаних джерел та проведені дослідження показали, що держава потребує переходу на новий, вищий етап здійснення економічних реформ і налагодження дійової системи партнерства, передбачає функціонування ефективних механізмів консолідації дій держави, підприємств та найманих працівників.

2. Основним стратегічним вектором продовження економічних реформ слід визначити створення соціально орієнтованої ринкової економіки на базі відродження та прискореного розвитку перспективних секторів виробництва, моделювання його за оціночним критерієм приросту економічного ефекту.

3. У соціальній сфері головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян, утвердження середнього класу - основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності. Йдеться не лише про істотне посилення соціальної спрямованості курсу реформ, а й про перетворення її на важливий інструмент прискорення економічного зростання, зміцнення злагоди та порозуміння в суспільстві. Побудова в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки європейського типу - визначальний чинник посилення суспільної привабливості реформ, забезпечення їм широкої громадської підтримки, утвердження сучасних європейських стандартів якості життя.

4. Завдання побудови стійкої системи соціального захисту залишається проблематичним, що викликає ланцюгову реакцію як в ускладненні реалізації соціально-економічної політики, так і суто політичному процесі.

5. Стабільна соціальна система повинна бути сумісна зі стабілізацією і неінфляційним економічним зростанням. Вона будується на жорсткій дисципліні відрахувань, соціальному партнерстві основних груп, поєднанні державних і приватних форм соціального захисту, інтеграції завдань соціальної політики в макроекономічну стратегію.

6. Пріоритетним напрямком формування фінансово-економічних механізмів соціальної політики має стати досягнення максимальної збалансованості державних фінансів у частині податкових надходжень і бюджетних видатків. Реалізація урядом цього завдання повинна розглядатися як одна з базових проблем реформування фінансової системи держави.

Проблема ефективності бюджетних видатків є однією з найскладніших. Усі країни прагнуть стимулювати економічність, ефективність і дієвість своїх соціальних програм.

7. У бюджетній політиці для покращення ефективності бюджетних видатків слід: привести зобовязання держави у відповідність з її ресурсами, забезпечити на цій основі реальну збалансованість та бездефіцитність державного бюджету;

вжити заходів, які забезпечать прозорість бюджетного процесу та дієвий контроль за використанням бюджетних коштів на всіх рівнях;

забезпечити надходження коштів до бюджетів усіх рівнів тільки у грошовій формі;

перевести місцеві бюджети на казначейське обслуговування;

забезпечити своєчасність розрахунків за спожиті енергоносії на основі жорсткої політики енергозбереження у державній сфері.

8. Критерієм ефективності бюджетної реформи повинен стати конструктивний вплив бюджетної сфери на реалізацію базових завдань економічних та соціальних перетворень. У відповідності із світовою практикою бюджет має стати основним інструментом економічної політики, насамперед утвердження надійної політичної та соціальної стабільності в державі.

Обовязковою складовою бюджетної реформи має стати запровадження нових механізмів і додаткових заходів щодо забезпечення гласності та посилення контролю за використанням бюджетних ресурсів, залучення до цього широких верств населення.

9. Досі не визначено чіткої концепції побудови системи оподаткування. Це стосується співвідношення підсистем оподаткування юридичних і фізичних осіб, складу податків, співвідношення прямих та непрямих податків, визначення обєктів оподаткування і джерел сплати податків, рівня податкових ставок і принципів їх диференціації, напрямків та умов надання податкових пільг.

Вважаємо, що визначну роль у податковій системі України мають відігравати податки на майно, на землю і на використання природних ресурсів. Вони не залежать від обсягу виробництва, продажу і є стабільними, а отже, створюють гарантію поповнення бюджету й будуть стимулювати ефективне використання природних ресурсів і закріплених основних та оборотних фондів.

10. З огляду на існуючі недоліки податкової системи необхідно сконцентрувати свої зусилля на швидкому реформуванні та раціоналізації податкової системи. Для цього варто використовувати момент економічного зростання, оскільки воно може полегшити податковий тягар без зменшення бюджетних надходжень. Слід створити нейтральну, стабільну і постійну податкову систему, із широкою базою оподаткування, що буде сприяти стабільному економічному зростанню і соціальному забезпеченню. Вважаємо, що податкова реформа повинна спрямовуватися на створення привабливої і стабільної у довгостроковій перспективі податкової системи. Крім того, органи влади перед тим, як почнуть знижувати податкові ставки, повинні вживати заходів для розширення податкової бази.

11. Життєво важливим завданням формування і реалізації соціальної політики є прийняття Податкового кодексу та реформування на його основі податкової системи, що забезпечить: відчутне зниження податкового навантаження;

розширення бази оподаткування;

вирівнювання умов оподаткування для всіх платників податків за рахунок скасування пільг (особливо тих, що надаються за галузевими і територіальними ознаками).

12. Переконливим є підхід, згідно з яким податкова система повинна зазнати комплексного реформування з метою переорієнтації всіх її елементів і системи в цілому (поряд із виконанням фіскальних функцій) на виконання функцій стимулювання економічного розвитку. Саме такий підхід у податковому сегменті державної економічної політики забезпечить вирішення питання про надання економічному зростанню сталості, постійності, стабільності.

Принциповим у запропонованому підході є те, що ідея зниження податкового тиску трансформується в ідею оптимізації податкових навантажень (з урахуванням бюджетних потреб), а акцент робиться на внесення в податкову систему змін, спрямованих на розвязання конкретних завдань, суттєвих для забезпечення сталого економічного розвитку. Такими завданнями є: вивільнення коштів підприємств зі сфери обслуговування недосконалих податкових процедур і спрямування цих коштів на продуктивні цілі;

спрямування фінансових потоків (із застосуванням податкового інструментарію) на стимулювання попиту на внутрішньому ринку, передусім попиту населення як базового;

залучення в економіку додаткових ресурсів, зокрема коштів населення, які є найбільш стабільним джерелом інвестиційних і кредитних ресурсів.

13. Твердження, що економічне зростання і соціальна справедливість - речі несумісні, оскільки споживання незаможними верствами населення скорочує заощадження, які можна було спрямувати в економіку, є безпідставним. Будь-яке споживання - це вже інвестиції у певну галузь економіки. І хоча неможливо максимізувати водночас економічне зростання й рівень соціальної справедливості, але, очевидно, можна досягти збільшення цих показників одночасно.

Споживання є основним фактором, що впливає на економічне зростання, і тому є рівноцінним фактором реалізації соціальної політики.

Політика економічного зростання повинна органічно поєднуватися з реалізацією ключових завдань соціального розвитку - зупиненням процесів зростання бідності та майнового розшарування населення, створенням цивілізованого ринку праці та забезпеченням ефективної зайнятості, випереджаючих темпів підвищення реальних доходів населення, насамперед заробітної плати та пенсій.

Соціальна політика - потужний чинник економічного розвитку. По-перше, серед заходів з підтримки соціальної сфери - суто економічні важелі бюджетної, податкової, кредитної політики. Зрозуміло, що врахування цього аспекта дії названих важелів справляє помітний вплив на їх застосування для досягнення інших цілей, причому можливі конфлікти як між державною соціальною стратегією i, зокрема, конюнктурною тактичною політикою, так i між такими стратегічними заходами, як промислова й соціальна політика тощо. По-друге, реалізація заходів соціальної політики впливає на деякі економічні параметри, збільшуючи норму споживання i зменшуючи нагромадження, пожвавлюючи сукупний попит. Нарешті, дійова соціальна політика забезпечує суспільну злагоду, соціальне партнерство, легітимність влади, а отже формує здатність уряду здійснювати заходи власне економічної політики.

14. Виконане дослідження дає змогу запропонувати такі рекомендації: необхідно зробити методичний аналіз і коригування податкового законодавства з метою мінімізації коштів, що відволікаються з економіки на обслуговування податкових процедур, а також коштів, які необгрунтовано сплачуються до бюджету у вигляді штрафів. Ці кошти є реальним ресурсом економічного зростання;

одним із важливих завдань коригування податкової системи в напрямі стимулювання економічного зростання є зниження ставок й оптимізація порядку оподаткування доходів фізичних осіб та відрахувань на соціальні заходи. Удосконалення шкали та розмірів ставок оподаткування доходів фізичних осіб, передбачене проектом Податкового кодексу, сприятиме скороченню практики виплати "тіньової" заробітної плати, надходженню додаткових коштів на внутрішній споживчий ринок і, тим самим, - економічному зростанню. Водночас, цей процес стримуватиметься високими розмірами встановлених для роботодавців соціальних нарахувань на заробітну плату та інші виплати фізичним особам, особливо враховуючи те, що на багатьох підприємствах існують можливості для винагороди працівників в інших формах, ніж виплата легальної заробітної плати. Реальне вирішення зазначеного питання у середньостроковій перспективі полягає в перерозподілі внесків на соціальні заходи між роботодавцями і найманими працівниками. У довгостроковій перспективі матиме місце суттєве зниження розмірів таких внесків. Даний підхід повинен враховуватися при розгляді питань зниження податкового тиску в майбутньому, оскільки вони навряд чи будуть вичерпані з прийняттям Податкового кодексу;

необхідно врівноважувати податкові інтереси громадян та держави, а державі використовувати податкову систему як механізм залучення громадян у сферу виробництва та надання послуг та як інструмент для створення сприятливих умов для цього.

1. Ляхович Г.І. Проблеми становлення страхової медицини в Україні // Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: регіональні і соціально-економічні аспекти: Матеріали Третьої міжнар. наук. конф. - Ялта-Форос, 1998. - С. 124-133.

Ляхович Г.І. Соціальна політика: демографічна ситуація, ринок праці і соціальний захист // Економіка України: реалії, перспективи розвитку ринкових відносин. Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної влади та місцевої виконавчої влади: Аналіт. розробки, пропоз. наук. і практ. працівників // Міжвідомчий наук. зб. - К., 2000. - С. 576-602.

Ляхович Г.І. Особливості розвитку соціального, партнерства в Україні // Наук. вісн. Житомирського інж.-технол. ін-ту. - 2001. - № 17. - С. 217-221.

Ляхович Г.І. Пріоритетні напрямки розвитку соціального захисту населення з врахуванням світового досвіду // Вісн. Тернопільської акад. нар. госп. - 2001. - № 18. - С. 229-235.

Ляхович Г.І. Жінка і управління в сфері соціального захисту // Жінка в Україні. Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної влади та місцевої виконавчої влади: Аналіт. розробки, пропоз. наук. і практ. працівників // Міжвідомчий наук. зб. - К., 2001. - Т. 23. - С. 402-444.

Ляхович Г.І. Управління в сфері соціального захисту та гендерні проблеми // Наук. записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. - Серія: Економіка. 2001. - № 8. - С. 38-43.

7. Ляхович Г.І. Застосування європейського досвіду соціального захисту населення в навчальному процесі підвищення кваліфікації керівних кадрів управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - С. 304-306.

8. Ляхович Г.І. Особливості фінансування соціальної сфери // Наукові записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. - Серія: Економіка. - 2002. - № 12. - С. 23-25.

9. Ляхович Г.І. Пошуки взаємозвязку економічного зростання і соціальної політики. - 2002. - Вип.4 (10). - С. 95-100.

10. Ляхович Г.І. Взаємозвязок економічного зростання і соціальної політики // Упр. сучас. містом. - 2003. - № 4. - С. 127-133.

Размещено на .ru