Перші 20 років після створення Європейського Економічного Співтовариства. Європейська валютна система: координація та асиметрія. Переговори щодо створення ЕВС: економічні інтереси та політика. Створення ЕВС як важливий крок до європейської інтеграції.
Але нам доведеться пояснити, чому валютна інтеграція була зрештою реалізована і зараз перебуває на останньому (незворотному?) етапі свого розвитку, тоді як СЗБП й досі «буксує» на етапі переходу від процедури до реальної політичної стратегії. У цьому розділі основну увагу буде приділено політичному процесу в контексті ЄС; ми намагалися окреслити деякі висновки стосовно чинників, які визначають рух маятника між національним та міждержавними рівнями творення політики у макроекономічній сфері. Чимало валют ЄСТ були змушені вийти з цієї системи, що зрештою призвело до перетворення структури Співтовариства де-факто на «блок німецької марки», в якій валюти деяких невеликих європейських країн (у тому числі і не членів ЄСТ) та їхня валютна політика були привязані до німецької марки (DM). У травні 1964 р. рішенням Ради було створено Комітет керівників центральних банків (ККЦБ), завданням якого стало забезпечення співробітництва між керівниками центральних банків держав - членів ЄСТ. Асиметрія ЕВС була повязана із центральною роллю DM, а джерело її було подвійним: Німеччина як країна була мало схильною до інфляції, a DM почала відігравати міжнародну роль, що, в свою чергу, було безпосередньо повязане з високою репутацією Бундесбанку.Основні рішення були ухвалені керівниками урядів на самітах Європейської ради, а також на Маастрихтській МУК. Ці рішення, беззаперечно, історичного масштабу були ухвалені в основному на основі політичних міркувань, часто нехтуючи застережними порадами міністрів фінансів та керівників центральних банків. Крім того, ухвалені рішення мали частковий характер: надзвичайно деталізовані в частині критеріїв конвергенції, вони були зумисне невизначеними в інших важливих аспектах. Завдання реалізації цих рішень було покладено на центральні банки, що перебували поза межами безпосередньої політичної підзвітності. Звуження програми, відображене в ДЄС, певною мірою сприяло полегшенню процесу досягнення згоди, однак ціною стало відкладення «на потім» великої кількості політично делікатних питань, окремі з яких були вибухонебезпечними.
Вывод
європейська валютна система інтеграція
Створення ЕВС - це важливий крок у напрямі європейської інтеграції. Основні рішення були ухвалені керівниками урядів на самітах Європейської ради, а також на Маастрихтській МУК. Ці рішення, беззаперечно, історичного масштабу були ухвалені в основному на основі політичних міркувань, часто нехтуючи застережними порадами міністрів фінансів та керівників центральних банків. Крім того, ухвалені рішення мали частковий характер: надзвичайно деталізовані в частині критеріїв конвергенції, вони були зумисне невизначеними в інших важливих аспектах. Завдання реалізації цих рішень було покладено на центральні банки, що перебували поза межами безпосередньої політичної підзвітності. Політики вищого рівня й технічні експерти діяли разом, не вдаючись до загальних дебатів щодо довготермінових наслідків своїх рішень або їхнього звязку з іншими політичними сферами.
Європейська валютна інтеграція має давню історію. Уже в перших пропозиціях, сформульованих у 1950-х, 1960-х та 1970-х pp. (звіт Вернера) було окреслено загальнішу програму паралельної розробки політики та інституцій, ніж та, яку ЄС затвердив у 1990-х pp. Звуження програми, відображене в ДЄС, певною мірою сприяло полегшенню процесу досягнення згоди, однак ціною стало відкладення «на потім» великої кількості політично делікатних питань, окремі з яких були вибухонебезпечними. Політичний контроль та підзвітність були у деяких аспектах свідомо скорочені шляхом надання ЄЦБ незалежності. Для більшості національних урядів це означало подвійне передання влади у сфері валютної політики: від міністерств фінансів до незалежніших центральних банків і з національного на європейський рівень.
У процесі формування ЕВС головну роль відіграли економічні та політичні інтереси окремих країн, передусім Франції та Німеччини. Франко-німецькі стосунки з їхніми постійними зусиллями в напрямі узгодження дуже різних інтересів обох урядів стали рушійною силою валютної інтеграції ще з 1969 р. Німеччина завжди намагалася інтегрувати свою економіку й державну систему в рамки ширших європейських структур. Францією рухали побоювання того, що ЇЇ економіка не зможе конкурувати з німецькою, тому вона рішуче наполягала на закріпленні політичного та економічного балансу, остерігаючись, що міжнародні валютні негаразди можуть поставити під загрозу урівноважену політику ЄС. Побоювання німців, що надто високий курс DM зробить їхню промисловість неконкурентоспроможною, доповнювалися прагненням французів стримати внутрішній інфляційний тиск. Політика Італії, Нідерландів та Бельгії, кожна зі своїх власних причин, були тісно повязані з проектом ЕВС. До кінця 1980-х pp. проблеми економічних та політичних взаємин у Європі, а також внутрішні міркування витіснили зовнішні аспекти, які домінували в дискусіях щодо ЕВС у 1970-і роки. Обєднання Німеччини стало для ЇЇ сусідів додатковим стимулом у їхньому прагненні запровадження єдиної валюти.
Враховуючи політичне значення ЕВС, не дивно, що найважливіші, повязані з ним рішення та ініціативи ухвалювалися на найвищому політичному рівні. Переговори стосовно норм управління ЄВС та ЕВС зводили разом міністрів фінансів, керівників центральних банків та дипломатів. Значну і найважливішу частину роботи виконав Валютний комітет, нині перейменований на Комітет з питань економіки та фінансів і покликаний контролювати основу всього процесу. Повсякденне управління було загалом передане в надійні руки корпоративного обєднання керівників центральних банків. Інтенсивна трансурядова мережа, яка розвивалася в середовищі центральних банків починаючи з 1960-х pp., забезпечила основу для спільних дій і спільних перспектив. Комісія виявилася непостійним гравцем, однак її Голови - спершу Рой Дженкінс, а згодом Жак Делор - у найважливіші моменти зробили вирішальний внесок. Однак загалом Комісія мало вплинула на фактичний перебіг переговорів і майже не брала участі в процесах упровадження ЕВС. Хоча розширення макроекономічної координації створило деякі можливості для її залучення як джерела досвіду, Європейський парламент так само, як і досі, відігравав незначну роль. Незначною мірою у процесі формування ЕВС брав участь і Європейський суд. Тісні звязки між приватними фінансовими інституціями і центральними банками сприяли формуванню вузького кола причетних до визначення політики, куди доступ стороннім учасникам був дуже обмежений. Національні парламенти та громадськість європейських країн практично не брали участі у формуванні ЕВС, за винятком тих країн, де питання приєднання до ЕВС лишається спірним і де з цього приводу провадяться референдуми (Данія, Швеція та Велика Британія).
Роль ідей у цій політичній сфері надзвичайно важлива. ДЄС та подальші поправки до неї, зроблені в 1990-х pp., значною мірою відображали домінуючі на той час економічні ідеї і передусім переконання в неможливості забезпечення компромісу між інфляцією та безробіттям. Якщо традиційні економічні погляди зміняться, договорам та інституціям доведеться скласти важкий іспит на гнучкість та витривалість. Найбільші випробування чекають на ЄЦБ, який перебуває в центрі нової інституційної архітектури. Належить зясувати, чи зможе він до того часу знайти собі надійного політичного партнера в особі реформованої Екофін. Дебати щодо макроекономічних рішень та балансу між різними інструментами економічної політики перебувають у центрі уваги національної політики ще з часів Другої світової війни. Деякі з цих рішень та інструментів на сьогодні передано на рівень ЄС, однак відповідних інституцій для проведення дискусій у масштабах Європи немає.
Створення ЕВС є високоризикованою стратегією. Існує серйозний економічний ризик, повязаний з невідворотною фіксацією обмінних курсів в умовах, коли інші механізми коригування і надалі дуже слабкі, а економічна дивергенція не подолана. Існує також політичний ризик, повязаний з дефіцитом леґітимності союзу. У випадку, якщо справи йтимуть не так, як належить, просте рішення знайти буде неможливо. Існує, однак, і інший бік медалі. У випадку, якщо ЕВС виявиться успішним, він, найімовірніше, сприятиме формуванню сильнішого й інте-ґрованішого ЄС як з політичного, так і з економічного погляду.
Размещено на
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
